Радіоустановка, дві легкі гармати та кулемети на випадок зіткнення з остров'янами доповнювали устаткування.
Усі учасники експедиції працювали з таким захопленням і старанністю, що корабель був готовий до відходу навіть раніше визначеного терміну.
Нарешті настав час вирушати. Учасники вже були на кораблі. Чекали тільки Симпкінса. Великий натовп знайомих і просто цікавих стояв на набережній.
— Куди він зник? — дивувався Гатлінг, поглядаючи на годинник. — Сорок хвилин на третю.
— Почекаємо трохи, — сказав професор Томсон.
Третя… Пів на четверту… Симпкінса все немає. Капітан квапив з відходом. "Треба до сутінків вибратися з прибережної смуги з інтенсивним рухом, — говорив він, — тим більше що насувається туман".
О четвертій вирішили відчалити. Сирена несамовито закричала, як поранена фантастична велетенська кініка, і корабель відчалив. З берега махали капелюхами і хустками.
Раптом кілька людей, що стояли біля самого краю пристані, шарахнулися убік, і на їхньому місці з'явився Симпкінс, змоклий, розпатланий, з капелюхом, що збився на потилицю. Вій несамовито кричав, змахуючи руками.
Капітан "Задирливого" вилаявся і наказав дати задній хід. А Симпкінс уже скочив у катер і плив до корабля, не припиняючи махати руками.
— Тисяча вибачень! — кричав він, підіймаючись трапом. — Страшенно поспішав… Непередбачена затримка… — І він з'явився на палубі.
— Що з вами? — напівзлякано, напівнасмішкувато запитала Вівіана, оглядаючи Симпкінса. Його ніс розпухнув, на вилицях виднілися синці.
— Нічого… маленький бокс із давнім знайомим, Косим Джимом… Така несподівана зустріч! Утік, негідник; його щастя! Якби я не поспішав… — І, заспокоюючи сам себе, він додав: — Нічого, не втече. Це дрібна звірина… Зроблю примочку, і все мине.
Туман заслав береги. Корабель ішов поволі. Час від часу лунала сирена.
— Вогко, ходімо вниз, — сказала Вівіана і спустилася з чоловіком у біологічну лабораторію. Там уже працювали професор Томсон і два асистенти — Тамм і Мюллер.
Лабораторія мала вигляд досить просторої кімнати з великим квадратним вікном у стіні та двома шестикутними ілюмінаторами в стелі. Ліву стіну займала фотографічна лабораторія, праву — хімічна. Над широкими столами з ящиками, як в аптеках, полиці з книгами. На вільних місцях стін укріплені різні остроги, гарпуни, полиці і полички з пляшечками і препаратами. Кожний сантиметр площі використаний. Навіть на стелі прикріплені овальні коробки, якими користуються натуралісти, і пружинні терези. Посеред лабораторії стояв величезний стіл. Тут були розташовані мікроскопи, обладнання для препарування, набивання опудал і приготування гербаріїв: скальпелі, ножиці, пінцети, преси. Кілька табуреток із сидіннями, що обертаються, були укріплені так, що могли пересуватися вздовж столу. Томсон не поспішаючи ходив по лабораторії, не поспішаючи переставляв банки, муркочучи собі під ніс, і робота йшла на лад в його руках.
Вечір минув вельми сумовито. А вночі сирена не давала спати. До ранку сирена затихнула, і Вівіана заснула міцним, здоровим сном.
Ранок був сонячний, ясний. Пили каву на палубі, під тентом. Океан зітхав темно-синіми хвилями рівно й ритмічно, свіже морське повітря робило всіх бадьорими; і, забувши свої нічні страхи і сумніви, Вівіана сказала:
— Як добре, Реджинальде, що ми вирушили в цю подорож!
— Ще б пак, — озивався за нього Симпкінс, що вже зняв пов'язки, — ми зможемо розкрити загадку Слейтона.
— І загадки Саргасового моря, — задумливо сказав професор Томсон. — Тамме, приготуйте драгу. Треба трішки дослідити дно.
Поки Тамм споряджав до спуску драгу, Томсон продовжував:
— Море — це багатоповерхова будівля. Кожен "поверх" заселяють свої мешканці, котрі не підіймаються на верхні і не спускаються на нижні "поверхи".
— Так, це не тільки в морі, — сказав Симпкінс. — І на землі житель підвалу не "вхожий" в бельетаж…
— Маленька різниця, — втрутився в розмову Мюллер, — люди з підвалу могли б жити і в "бельетажі", як ви говорите, а морські жителі… для них це було б загибеллю. Якщо глибоководна риба необережно підніметься вище за встановлену межу, вона там розірветься, як вибухає паровий казан, коли його стінки не витримують внутрішнього тиску.
— Гм… отже морські мешканці "бельетажу" можуть спати спокійно, не боячись нападу знизу?
— На кожному "поверсі" є свої хижаки.
Тамм опустив драгу — прямокутну залізну раму з мішком із сітки. До мішка, для ваги, були прикріплені камені.
— На яку глибину опустити? — запитав Тамм, розмотуючи разом з Мюллером трос.
— Метрів на шістсот, — відповів Томсон.
Всі мовчки спостерігали за роботою.
— Збавити хід! — сказав Томсон.
Капітан віддав розпорядження.
— Ну, що нам послала доля?
Два матроси прийшли на допомогу Мюллеру і Тамму. Тільки драга з'явилася на поверхні, як Тамм і Мюллер одночасно скрикнули:
— Лінофріна!
Усі з цікавістю кинулися розглядати морське чудовисько. Вся рибина нібито складалася із величезного рота з великими зубами, з величезного мішка-шлунку і хвоста. На підборідді це чудовисько мало гіллястий придаток (для приманки риб, як пояснив Томсон), а на верхній щелепі — щось на зразок хобота з потовщенням посередині.
— Це орган, що світиться, так би мовити власне електричне освітлення.
— А навіщо йому освітлення? — запитав Симпкінс.
— Воно живе в глибині, куди не проникає промінь сонця.
— Жити у вічному мороці — теж задоволення! Поталанило ж їм вибрати таку невдалу квартиру!
— Вас ще більше здивує, коли я скажу, що вони зазнають на кожний квадратний сантиметр своєї поверхні тиск у кілька сотень кілограмів. Але вони навіть не помічають цього і, повірте, відчувають себе чудово.
— Дивіться, дивіться, саргаси! — вигукнула раптом Вівіана, підбігаючи до поручнів.
На синій поверхні океану справді виднілися окремі закруглені гроноподібні кущики, забарвлені в оранжевий і золотисто-оливковий кольори.
Усі зраділи саргасам, неначе давньому знайомому.
Між 2 і 6 серпня корабель ішов уже поблизу Бермудських островів. З серпня пливли ще тільки окремі кущі водоростей. Вони були овальної форми, але під легким подихом південного вітру витягувалися в довгі смуги. Гатлінг горів нетерпінням швидше спробувати на суцільних саргасах свої технічні пристосування. Нарешті 7 серпня з'явилися суцільні луги саргасів. Тепер уже, навпаки, синя гладінь океану прозирала острівцями серед оливкового килима.