Гарба.— віз (слово східного походження), арба.
Гості — се свобідні люди, що займалися торговлею не тільки на місці (ті називалися купцями), але й підпринимаючи подорожі в торговельних цілях. Одні й другі були високо поважані, мали велике політичне значіннє та були уживані до посольств і міждержавних переговорів на рівні з боярами (пор. 1-ий уступ договору кн. Ігоря з Греками: "Мьі оть рода русьскаго"10 (сьльї (посльї) и гостье"...), а навіть звичайно в іще більшій мірі. Зі старшої редакції "Р. Правди" знаємо, що вони були перед правом рівні княжим достойникам: за убиттє одних і других платилося високу квоту 40 гривен (за звичайного вільного чоловіка 3 гривни).
Гридниця; слово се походить від кореня "гріти", як "изба" від кореня "истопити"; після другої теорії від варяжського "gred" (меч) і означає зразу замкову кімнату, де сиділа уоружена сторожа з варяжських наємників, опісля взагалі кімнату, салю, світлицю.— 3 того самого кореня походить і "гридь", старе слово на означеннє уоруже-ної дружини, сторожі.
Грецький монастир був у Галичі. При вичислюванню церков у часі дзвонення не називано його, бо грецькі церкви в давнину не вживали дзвонів. Се західний винахід (принятий в цілій Україні і навіть у Київі скоро по приняттю Христової віри).
Гудець — музикант.
Г рунь — верх.
Дебра — гірський яр, провал.
Закупи, се вільні наймити (слово "купити" — мало також значіннє "наймити"). І закуп смерд, але безземельний, убогий (гл. низше!).
Зоста — найстарша дама двору.
їзгоі; се були не тільки князі вигнанці, але взагалі здеклясовані люди. Церковний устав кн. Всеволода з першої половини 12-го ст. розріжняє чотири групи "ізгоїв", чи радше здеклясованих: 1) священичі сини, що не навчилися грамоти, 2) холопи, що викупилися з неволі (і розуміється через високий викуп опинилися без засобів до життя), 3) збанкротовані купці та 4) князі, що втратили свої волости ("осиротіли"). Наша церков брала ізгоїв під свій особливший покров, як людий нещасливих і бідних. Перед правом вони не тільки не упосліджені, але навіть упривілеєні: "Р. Правда", за убийство звичайного ізгоя визначує таку саму кару, як за убийство княжих урядників: гридина (дружинника) і мечника (40 гривен). Найбільш голосна 4-а група ізгоїв.
Ізступленіє — екстаза.
Ісполин — силач, могутний велитень (воєвода в слабім Кулішевім перекладі Св. Письма).
Калагури — монахи.
Карма — відродженнє з прибраннєм иншого тіла й духа, а при задержанню старої танги (жадоби життя за всяку ціну).
Клирос — епархіяльні справи (одно зі значінь).
Кожемяки — гарбарі шкір.
Комонний — кінний (комонь — кінь).
Коромола — інтрига (котора — сварня, незгода).
Кубуклі он — двірська служба.
Куманський — половецький; Кумани — Половці (також Кипчаки); вони самі називали себе Узами (відси й наше слово "Половці") — Полеві Узи — Уци.
Лелече — повзучий, чатинний корч.
Луници гривеннія — блискучі, металеві прикраси.
Міліярезій — менше-більше драхма (вартість його бувала всіляка).
Монастир св. Великомученика й Ісцілителя Пантелеймона на Афонській Горі над грецьким морем був від часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого (котрі його своїм коштом побудували) монастирем для отшельників з України. В 12 століттю було їх там уже так багато, що не містилися в давнім монастирі й побудували новий, званий "Нагорним".
Наворотниці — передні, бічні й задні сторожі війська в поході.
Недеї — хребти найвисших гірських пасм.
Огнищани — се дуже старе слово на означеннє бояр. "Руська Правда" й літо исі уживають ще того слова, але вже тоді воно виходило з ужиття (в останнє зустрічається в документах з 14-го ст.— рідко). Слово се походить напевно з поганських часів і звя-зане з поняттєм домашного огнища як найважнійшого і святого місця родини (пригадує староримських "флямінів").
"Поганство" було за часів Ярослава Осмомисла ще сильно вкорінене у Славян і то у західних навіть більше, чим у східних. Н. пр. на острові Роя (Ругія), на Балтійськім Морі, знищили Германці чудові й богаті святині старославянських богів що йно в р. 1160 так, що правдоподібно не оден жрець старої віри шукав опісля пристановища в державах східних Славян, де все було більше віротерпимости, чим на заході.— Тут замітимо, що староруські назви "язическі боги", "язическая віра" зовсім невдачно переложено на: "поганські боги", "поганська віра". Бо слово "язик" мало подібне значіннє, як тепер слова "нарід", "нація"; поняттє: "язическая віра", означало національну (племінну) віру (в противенстві до універсального й космополітичного христіянства, проповідуваного "всім язикам").
Погреб — склад, магазин, пивниця.
Плай — гірська стежка, перехід.
Прагматевти — византійські агенти, діловодчики.
Путні бояри се окрема група заслужених бояр, що в нагороду за свої заслуги одержали від князів т. зв. "путь", себто шлях, дорогу (до доходів і вигід). "Путь" могла бути рибна, боброва, бортна, сільна, сокільнича і т. и., розуміється, в певнім окрузі. Час появи путних бояр годі означити на основі досі відкритих жерел.
Рать — війна, ратний — воєнний, ратник — воїн.
Рост — відсотки, процент.
Рюен — місяць вересень (варяжське слово).
Самсаро — вічний і безмежний вир-круговорот життя у всесвіті, що міниться найріжнійшими формами найріжнійшого складу і тревання, а весь пересяк терпіннєм; лиш совершений чоловік може через знищеннє в собі жадоби життя втечи з того страшного виру й опинитися в одинокій спокійній пристані: нірвані (неістнінню).
Сапожники — шевці.
Сапястія — запинки, пояси.
Скоморохи — двірські весельчаки і здається, також усякі инші слуги, що служили до розвеселення й забави, м. и. музиканти ("гудці").
Смерди — се дуже старе слово на означеннє свобідних людий взагалі — з виїмкою князів; в тім значінню вживає його ще "Р. Правда": "А за княжь конь 3 гривні а за смердйй 2 гривни" (за крадіж). Опісля слово те виступає в звуженім значінню і кромі князів не відноситься вже й до єпископів тай ігуменів; вкінці перестає відноситися до городських людий взагалі тай означає тільки свобідних селян. Се останнє значіннє мало воно вже в 12-ім ст., але не всюди.
Сосуд — знаряд, обляжнича або взагалі воєнна машина.