Та тут не можна було довго устояти, бо вітер навівав горяччю, що дух захапувало і парило лице.
Олексій зіскочив з муру і втікав зі стисненим страшним болем серцем. Перейшов попри Галицьку браму і подався до арсеналу... Він загадав дістатися тепер до бернардинського! кляштора і роздивитися, що тут робилося. Ця сторона міста була найменше загрожена і від пожару, і' від козаків, бо її обороняв могутній кляштор. У тім куті стрінув якесь рондо. Старшина розумів трохи латину, і Олексій просив його, щоб поміг перебратися через мур до кляштора. Його прислали сюди за ділом, а йому як монахові невільно поза муром кляштора ночувати.
Старшина повірив. Показав, де можна через мур перелізти.
Олексій переліз через мур один і другий, перейшов вал і побіг під хвіртку кляштора та застукав до неї.
Хто там? — запитав дверник.
Frater minor е regula saneti Bernhardi Заскрипів у замку ключ, відчинилася хвіртка. Олексій
опинився на кляшторнім огороді.
— Ти звідкіля írater?
Йду із Замостя від князя Яреми Вишневенького,— каже по-латині.
Ти не знаєш польської мови? — питає дверник по-латині собі ж.
Не знаю, я нетутешній. Моя вітчина Флоренція. В Замостя привіз мене князь Замойський, і я там учителюю в конвікті. Сюди я пішов добровольцем, бо кожен боявся на таке пускатись.
— Ходім до гвардіана2.
Ксьондз-гвардіан сидів якраз у рефектарі3 при вечері. Було тут, крім монахів, багато шляхти, котра почувалася тут безпечніше, як у городі,' котрий вважали за пропащу позицію. Врешті тут давали краще їсти, а там, може, прийдеться незадовго їсти конятину.
Олексій увійшов сюди, вклонився з порога і привітав голосним:
— Laudetur Jesus Christus! Pax huis domu!4 Підійшов до гвардіана і поцілував його пухленьку руку.
Він помітив, що тут ні раз не бентежились тим, що в городі діялось. Тут, очевидно, за тими кріпкими мурами почували себе всі безпечними.
Хто ви, фратер? — спитав гвардіан, придивляючись йому пильно. Олексій говорив по-латині:
Отець Анаельмус із Замостя.— І став говорити усім про своє посольство.
— Де тепер князь Ярема?
1 Менший брат з ордена св. Бернгарда (так називають себе бернардини).
2 Ігумена.
3 їдальні.
4 Слава Ісусу Христу! Мир дому цьому! (Лат.)
— То невсипущий чоловік, дуже тепер у нього праці, бо ладить велике військо і саме прислав мене сповістити ваші милості, що незадовго прийде на поміч. Коли б лише ще тиждень город видержав, то Хмельницький матиме війська князя на спині. Князь велів вам сказати, що як лише ворог заметушиться і стане уступати, городянам треба негайно зробити вилазку і взяти його у два вогні. Я чслуга божий не розумію воєнного діла, я лише передаю слова його милості князя, а вашмосці як воєнні люди вже знатиме, як це зробити. В городі вже про це знають від мене...
Зараз запанувала між приявними велика радість. В тім убогім обідранім монаху бачили усі вістуна недалекої побіди. Олексій помітив, що йому повірили, і тепер не грозить йому нічого, і що~тепер не дуже-то будуть йому заглядати в зуби. Він знав, що в такій біді людина повірить легко у те, чого собі бажає.
Чи князь багато війська вже зібрав?
Коли я виходив із Замостя, то було ЗО 000. Тепер уже, певно, буде більше, бо я виходив перед десятьма днями. Князь рахував на п'ятдесят тисяч добірних жовнірів, найбільше німців. Всі там дивувались, звідкіля у князя стільки грошей узялось, бо всі знали, що князь на Україні усю свою фортуну втратив і вийшов худопа-холком.
Пани знали добре, звідкіля у нього гроші бути. Знав це й Корнієнко, бо довідався від Красовського. Один шляхтич каже:
— А злі язики щебетали, що князь утік з грішми у Польщу, а він що обіцяв, то і додержить.
Корнієнко попросив, щоб цю фразу перекласти йому по-латині, бо як чужинець, польської мови не розуміє. І<оли це почув, зараз дуже схвилювався.
— Хто посмів такого доброго католика, яким є князь, у такім плюгавстві обвинувачувати, щоб він міг недодержати даного слова? Я не знаю другого такого чесного чоловіка, як князь, на світі. Який він примірний католик, як не любить шизматиків і коли ще упорається з тим люципером Хмельницьким, то, певно, всіх вигубить і тоді в цілій Польщі буде одна віра — римсько-католицька.
Олексій говорив палко і плавно, начеб боронив найкращої справи. А князя Ярему він знав дуже добре і що говорив про нього, то все була правда.
Всі йому повірили. Пани раділи, що незадовго скінчиться облога і вони повернуть до своїх маєтків, а міщухи мусять засоромитись, що посміли помовляти таку шляхту о нещирість.
А що ти, фратер, робив у Замостю?
Мене привіз з Флоренції князь Замойський до свого ліцея вчити латини.
А як же ти фратер перекрався сюди через купи
ворогів? ,
— Лише чудом Божим. Мене супроводжав святий Ян з Дуклі, оскільки мені відомо, ваш патрон (він це чув у костьолі на казанні), до котрого я особливо молився. Я перекрадався безлюдними місцями, бо мене остерегли, що небезпечно попастися в руки населенню, котре скрізь шизматицьке, а католики повтікали. Ночував я в полі або в лісі на деревині, живився лісними овочами і корінцями. Не раз було таке, що переїхала попри мене татарська стежа, а я пересидів під кущем або перележав у траві, і їх засліпило, що мене не побачили...— Він замовк і дивився в стелю, начеб справді побачив там святого Івана з Дуклі і до нього молився, бо шептав стиха.
Настала тишина, гвардіан шептав молитву, всі хрестились.
— Як же ти, патер, міг так у голоді йти такий світ? — питає один грубий шляхтич, по котрого статурі можна було пізнати, що голод для нього — найбільший ворог.
Олексій прокинувся з задуми.
— Це зробила вправа. У нас в монастирі в Італії монахи дуже заховують монаший устав і вчаться в видер-жимості, в постах, в молитві і невигодах. Такі проби мусить кожен із нас перейти ще в новіціяті бо коли не те, його з монастиря як недостойного видалюють. Нетерпеливий ніколи добрим монахом не може стати.
Шляхта поглядала з усмішкою на тутешніх монахів того самого уставу святого Бернгарда, по котрих зовсім не було видно, щоб у таких чеснотах надто вправлялись.
Аж тепер нагадав собі гвардіан обов'язки господаря і наказав пришельцеві принести їду. Та патер Анзельмус їв дуже скромно, не брав м'ясних страв, хоч того дня не було посту.