— Ти, Гепарде, гарний ловець. Бігаєш швидше за інших тварин, бачиш далі. Це потрібно і пастуху.
Гепард не відповів. Чути було, як дуже далеко трубить слон. Потім знялася стрілянина.
— Чужоземні мисливці... — зауважив Африка.
— Ага, вони повернулися, — відгукнувся Гепард, — я їх вчора бачив.
Сумно помовчали.
— Може станеш пастушити зі мною, Гепарде?
— І що я виграю?
Африка довго дивися на Гепарда. Від давніх сліз тягнулися дві чорні борозенки до кутиків губ Гепарда.
— Тобі, Гепарде, потрібен друг. Мені також.
-зі-
Ось так воно було з Гепардом. Вони з Африкою стали нерозлийвода.
6
Малі козенята не могли самі йти за отарою на далекі пасовиська. Вони швидко стомлювалися. А гієни, які завжди трималися неподалік, облизувалися і реготали. Гепард кружляв туди й сюди, відганяючи гієн. Найслабкіші кізоньки були також найгарніші й найрідкісніші. То була особлива порода, яку Козиний Король називав "мої Абіссинські голубоньки". Він ночами не спав, боячись, щоб їх не спіткало лихо.
— Королю, я знаю, як захистити твоїх Голубоньок. І Африка пояснив.
— Наймолодших треба лишати позаду. Спересердя Козиний Король аж три волосини висмикнув зі своєї борідки.
— Позаду і зовсім самих? Ти збожеволів! А гієни?
— Ось що я надумав: лишу кізоньок в заростях колючок, і гієни до них не дістануться.
Козиний Король заплющив очі й почав швидко метикувати: "Усі кізоньки їдять колючки, у них такі зуби, що й цвяхи пережують, колючки не псують їхню вовну, а гієни терпіти не можуть колючих чагарів. Зовсім непогано!"
Він розплющив очі і знову подивися на Африку, розгладжуючи борідку:
— Скажи, а чому я до цього не додумався?
Африка подивився в старечі вицвілі очі і стиха відказав:
— Бо зараз я пастушу. А ти Король.
Треба було бачити розчарування Гієни, яка глипала на колючі чагарі.
— Ой, що ти наробив, Африко! Зовсім під носом така кізонька, а ще ця Абіссинська Голубонька! Така спокуса! Це не зовсім чемно з твого боку!
Вона так щедро ронила слину, що поміж лап могли б уже вирости квіти! Африка поплескав її між вухами:
— Коли повернусь, принесу тобі недоїдки старого лева. Леви, як багатії, завжди щось лишають.
Гепард, якому не подобався сморід Гієни, супився, і— Пастуше, тобі не слід би говорити з "оцим".
— Я розмовляю з усіма.
— Це твоя помилка. Я не довіряю "цьому".
Отара рушила далі. Гепард кинув останній зневажливий погляд на Гієну і муркнув:
— Дарма, поки я живий ніхто не торкнеться жодної з твоїх кізок.
Отак і минав час. Отара розкошувала. До Козиного Короля повернувся сон. Усі були задоволені, навіть Гієна, яка ласувала левовими недоїдками. (Вона навіть робила вигляд, що тримається поблизу колючок, аби й собі оберігати Абісинських Голубоньок. Гепард лише скрушно хитав головою. "Нічого, — огризалася Гієна, — Як що трапиться з Голубоньками, я перша попереджу Пастушка!")
По всій Сірій Африці знали маленького пастушка. То була справжня слава.
Смерком навколо багаття, яке запалював Африка, уклякали темні тіні. То не були розбійники. І не голодні хижаки. То приходили люди й звірі послухати казок, які оповідав Африка, пастушок Козиного Короля. Він розповідав їм про іншу Африку, Жовту Африку. Він переповідав їм сни дромадера Казанка, який так загадково зник. Але він розповідав і про Сіру Африку, яку знав краще за них, хоч і не народився тут.
— Правда гарно розповідає!
— До чого гарно розповідає, чи не так?
— Еге, розповідає добре!
А на світанку розходились хто куди, і водночас ніби лишалися вкупі, об'єднані споминами про оповіді Пастушка.
Одного разу Сіра Горила саван перебила Африку:
— Скажи, пастуше, чи ти знаєш, що існує ще й інша Африка? Африка Зелена. Ростуть там високі й густі дерева, ніби хмари, дерева? У мене там живе родич, кремезний з яйцеподібним черепом!
Зелена Африка? У те не дуже вірили. Але хіба можна сперечатися з Горилою саван...
Дивна штука життя... Кажуть вам про щось неймовірне, чого ви і уявити собі не можете, і ось ви з ним зіштовхуєтесь. Зелена Африка...
Невдовзі хлопчина мав познайомитись і з Зеленою Африкою!
7
Була ніч як ніч. Хлопчик оповідав, звірі слухали, коли це свиснув Гепард:
— Тихо!
Здалеку долинув регіт Гієни. Але не звичайний. Надто лютий... 1
— Там щось не так з Абіссинськими Голубоньками! Гепард зірвався на лапи.
— Я туди! Доганяй, Пастуше, разом з отарою! І вже здалеку:
— Казав я тобі не вірити "цьому"!
На світанку, коли Африка дістався колючих чагарів, серце йому урвалося. У чагарях нікого не було! Гієна зникла. Зник і Гепард. І всюди сліди боротьби... І ніхто, звісно, нічого не бачив. Козиний Король мало не вмер.
— Моя Абіссинська Голубонька! Найгарніша, на точених ніжках! Перлина очей моїх! Найрідкісніша! Ось до чого доводить дружба з гепардами! Він її зжер! Проклятий пастуше, геть з очей моїх з твоїми порадами про колючі чагарі! Забирайся! Геть, поки я тебе не вбив!
Хіба він міг лишитися в Сірій Африці? Надто сумні спогади. Може, повернутися до Жовтої Африки? Без Казанка? Ні. Хлопчик згадав про Сіру Горилу саванн. Зелена Африка. "У мене є там родич"...
— Чим платитимеш за проїзд? — поцікавився шофер.
— Митиму твою вантажівку, — запропонував Африка.
— Не варто її мити. Тут основне двигун.
— Готуватиму тобі їсти.
— Нема чого готувати, — шофер показав запас чорних сухарів і бринзи.
— Я тобі розповідатиму історії.
— Гаразд, я люблю історії. Вони не дадуть мені куняти. Залазь. Якщо буде нецікаво, викину тебе за вікно.
Ось так вони й поїхали з Сірої Африки.
Поки шофер вів машину (дуже швидко), Африка оповідав. Але, оповідаючи, думав про інше. Що сталося з кізонькою, Гепардом та Гієною? Чи й далі втрачатиму я друзів? Може, я несу нещастя?
Вставало і сідало сонце. Сумна поїздка. Довга поїздка. Дуже довга поїздка. Дуже спекотна. І все рівнинами.
Грузовичок був критий бляхою, на кшталт невеличкого автобуса, і страшенно деренчав. Шофер брав пасажирів. І всі платили. Дорого.
— У мене тут їде хлопець, який оповідає! — і накручував плату. Занадто. Африка сказав йому про те:
— Шофере, ти набрав надто багато людей. І їдеш надто швидко...
— Мовчи і розповідай!
Африка оповідав удень і вночі. Уночі вони бачили очі, які їх слухали.