Глава 1
Цей екзотичний куточок ще не був відомий багатьом мисливцям до розкішного відпочинку, дуже охочим відкривати нові місця. Хоча розташований приблизно в ста кілометрах від Стамбула, поряд з невеликим містечком Сіліврі, цей курорт вже встиг заслужити репутацію одного з найбільш фешенебельних на узбережжі Мармурового моря.
Він не чув про цю місцину і ніколи не бував тут, допоки йому не подзвонив старий знайомий, котрий гаряче рекомендував цей курорт. Він не любив шумливих місць. З роками йому стала подобатися вишукана суворість елітарних готелей, де цілком спокійно і майже не буває настирливих журналістів, так набридаючих своєю увагою. Опріч того, в готелях він ніколи не зупинявся під власним іменем, воліючи реєструватися під вигаданим, котрим ніхто не міг цікавитися. Але поголос про знаменитого аналітика Дронго все одно йшов поперед нього, і його часто пізнавали навіть тоді, коли він хотів лишатися інкогніто.
Приїхавши до Сіліврі, він винайняв у готелі не звичний номер, а віллу, розташовану напроти великого басейна. На цьому курорті можна було займати вілли, розташовані з правої сторони від дороги, що вела до моря. Двоповерхові будинки розміщалися таким чином, щоб усі балкони були звернені до моря і сонця. А з лівого боку від цих будівель містився великий плавальний басейн, в котрому з ранку до пізнього вечора засмагали і купалися прибулі сюди французи, американці, німці.
Тут дійсно було красиво. При в'їзді гості відразу звертали увагу на розташоване справа від основної будівлі готеля казино, в котрому по вечорах кипіли пристрасті і програвалися серйозні суми. З лівого боку був вхід до готелю. При цьому доріжка, по котрій ішли гості, була зроблена зі скла, і під ногами було видно сади і фонтани, розташовані прямо під цим склом. А в самій будівлі струмували фонтани і містилися численні бари, які давали гостям насолодитися прекрасною кухнею місцевих кулінарів. Говорили, навіть, що шеф-кухар готеля – японець, і скуштувати кулінарні витвори, створені його руками, приїжджали гості, навіть, із Стамбула і інших міст Турції.
З холла готелю сходи вели донизу, в ресторани, які виходили терасами до моря. Ще нижче були розташовані сауна, тренажерна зала, масажна, звідки можна було пройти до закритого басейну, розташованого під великим скляним ковпаком. Закритий і відкритий басейни містилися поряд, і можна було попасти з одного в другий. В закритому басейні містився ще один, маленький басейн із забавними атракціонами для дітей, тут же було відведено спеціальне місце для ще одного міні-басейну з гідромасажем.
Вийшовши зі скляного яруса, можна було потрапити до відкритого басейну, де містився великий бар для відвідувачів; тут офіціанти обслуговували гостей просто побіля басейна. Ще далі – два кафе, в котрих крім традиційної кави подавали і міцний турецький чай. І, нарешті, спустившись сходами, чи пройшовши дорогою повз двоповерхові будиночки, можна було дістатися до французького ресторану, що знаходився у саду. Або спуститися ще нижче і вийти до останнього басейну – з морською водою. Поряд знаходилася невелика затока, де бажаючі могли покататися на невеликих яхтах і човнах. Словом, на курорті були забезпечені всі умови для чудового відпочинку.
І, якщо раніше на курорті звучала в основному німецька чи англійська мова, то тепер можна було почути російську та українську мови. З приїжджих найлегше було азербайджанцям. При майже повній тотожності мов вони відчували себе в Турції як вдома, спілкуючись з місцевим населенням на рідній мові.
В останні роки, завдяки бурхливому накату "човників" на Стамбул і інші міста Туреччини, в багатьох готелях, ресторанах і магазинах з'явилися люди, які володіли російською мовою. А навколо великого Стамбульського базара "Гапали чарши" з'явилися ресторани з меню, написаному російською мовою, практично у всіх магазинах працювали дівчата з країн СНГ, котрі спілкувалися з покупцями на звичній їм російській мові.
Дронго, влаштувавшись на круглому балконі вілли, спостерігав, як напроти в кількох метрах від нього, гралася група молодих жінок, які виділялися серед інших стрункими красивими фігурами. Одягнуті в красиві купальні костюми, так модні в нинішньому році і скорше оголюючі всі принади, ніж приховуючі їх, вони весело щебетали російською мовою, і Дронго мимоволі прислухався, вже розуміючи, що гості прибули з Росії. Жінки обговорювали достойності якогось чоловіка, не соромлячись у виразах.
– Так я тобі говорю, він завжди такий, – гарячкувала одна з них, пишнотіла білявка, в темних окулярах з приробленим до них носом для захисту від сильного сонця, – вічно ставить із себе якогось супермена.
– Ні, ти його просто не знаєш, – перечила її подруга.
У неї були дивовижно довгі ноги, мовби вона їх навмисне вирощувала, і затягнуте в тугий вузол важке темне волосся. Третя молода жінка майже не втручалася в розмову, воліючи слухати. Вона була також брюнеткою, з розпущеним волоссям, котре час від часу просто відкидала за плечі характерним порухом голови.
– Як це, не знаю! – обурювалася білявка. – Я знаю його вже стільки років, ще з вісімдесят дев'ятого року, коли в нього взагалі не було грошей. Завжди такий нервовий і такий задавака.
– Ти його знаєш не так, як я, – заперечувала довгонога красуня, він просто багато гарує, і в нього буває потреба розслабитися, відпочити, зняти напругу. Мужику треба давати трохи волі, інакше він починає казитися.
– Ех, Інна, – сказала білявка, – вічно ти зі своїми теоріями. От дограєшся, він і тебе кине.
– Не кине, – усміхнулася довгонога Інна, так упевнена в собі, як бувають певні тільки дуже красиві жінки.
До них підпливла ще одна жінка, трохи старша. Їй було років тридцять, і волосся на голові прикривала гарна червоно-синя шапочка. Вийшовши з басейна, вона зняла шапочку, струсила головою, розсипаючи дуже довгі темно-коричневі пасма.
– А ти що гадаєш, Юля? – прикликала її в арбітри білявка. – Як тобі Віктор?
– Яке мені діло до нього? – байдуже відповіла та. – Нехай Інна про нього думає.
– От бачиш, Свєта, – звернулася до білявки вдоволена Інна, – усі на моєму боці. Я тобі кажу, що ти не знаєш життя.