– А ти що мовчиш? – запитала Свєта брюнетку з розпущеним волоссям.
Та повернулася, і Дронго побачив її чіткий профіль, наче виготовлений по замовленню кращим скульптором. Вона мала тонкі , ідеальні риси обличчя. Вона насупилась і раптом голосно сказала:
– Як на мене, він справжнісіньке лайно, – і, кинувшись у воду, попливла до другого краю басейна.
"Як цікаво, – подумав Дронго, – чотири жінки і чотири різних думки про одного і того ж чоловіка. І, здається, не всі говорять щиро." Втім, це не його справа. Він все одно виїжджає звідси через кілька днів. Він ще раз поглянув на молодих жінок і, відвернувшись, пішов до своєї вітальні. Проблеми якогось Віктора його не цікавили.
Ввечері, за вечерею, він знову звернув увагу на цю групу. Втім, на жінок неможливо було не звернути уваги. Усі четверо дійсно були красиві, і багато хто з чоловіків у залі на них заглядалися. Втім, до смутку можливих залицяльників, у всіх чотирьох жінок були кавалери, які нагодилися майже одночасно, вочевидь, спустившись до ресторану після старанного вливання у барі.
Серед цієї четвірки виділявся один – високий, красивий, схожий на кіноактора. Він підійшов до Інни, поцілував її в шию. Дронго здогадався, що це і був той самий Віктор, про якого так гаряче сперечалися молоді жінки біля басейна. Поряд з білявкою сів кремезний широкоплечий чоловік років тридцяти п'яти, з понурим, незадоволеним обличчям. До брюнетки, котра так категорично висловилася про Віктора, підсів хлопець, років двадцяти. Він весь час усміхався, дивлячись навсібіч, і майже не звертаючи уваги на свою супутницю. Молодий чоловік спустився до вечері в шортах і майці, і постійно поправляв окуляри, ніби вони спадали йому з носа. А поруч з Юлею сів другий молодий чоловік, дивовижно схожий і одночасно несхожий на Віктора. Дронго подумав, що таке сполучення схожості і відмінності буває лише в дуже близьких родичів.
Гості зазвичай воліли вечеряти на терасі, насолоджуючись видом спокійного моря, проте ця вісімка, яка запізнилася через чоловіків на вечерю, змушена була розміститися в закритій зимовій залі неподалік від Дронго. Вечеря була представлена багатством страв на кількох столах, виставлених в одну лінію, звідки кожен міг сам вибрати все, що йому до смаку. Молоді кухарі в білих ковпаках ходили по залі, по ходу справи невпинно поправляючи, добавляючи чи розмішуючи всю цю кулінарну розкіш. Щовечора асортимент повністю обновлявся, і кількість страв перевершувала розумне число в десятки разів, приголомшуючи розмаїтістю і мистецтвом приготування.
Восьмеро, які сиділи поряд з Дронго за сусіднім столом, майже весь час були в русі. Хтось вставав з пустою тарілкою, відправляючись за порцією фруктів чи салатів. Хтось захоплювався смаженими делікатесами, так повно тут представленими. А хтось волів рибу, віддаючи належне майстерності кухарів, які вміло варіювали рибні та м'ясні страви.
Дронго, який полюбляв добре повечеряти, отримував справжнє задоволення від цих кулінарних дослідів, з гіркотою помічаючи однак, що помітно гладшає. І хоча він ніколи особливо не комплексував щодо своєї ваги, але перевищення розумної маси неприємним образом відбивалося і на його рухомості, і на його фізичній підготовці. Разом з тим, при зрості в метр вісімдесят дев'ять він важив більше ста кілограмів, і ніяк не міг опустити планку нижче центнера, розуміючи, що буде виглядати смішно і неприродно, якщо захоче сісти на надто жорстку дієту.
Він мимоволі звернув увагу на сварку, що спалахнула поміж Віктором та кремезним супутником Свєти, котрого називали Рауфом.
– Ти затям, – наполягав Віктор, – що все це дурниці. Ти сам не можеш нічого зробити, а хочеш, щоб за тебе робили інші. Це нерозумно, адже ти втрачаєш свої гроші.
– Я сам вирішу, що мені робити! – огризнувся Рауф. – Ти нічого не доведеш. Теж мені, апостол Павел! Ніби я нічого не знаю. Це ж ти тоді завадив нам домовитися. Думаєш, тепер ми нічого не зможемо без тебе?
– Дурень ти, – злісно сказав Віктор, – нічого не тямлячий дурень. І помреш дурнем.
– Це ще невідомо, хто помре першим, – відрізав Рауф.
Віктор смикнув рукою, і на підлогу впала склянка. Всі повернулися в їхній бік. Підбігли офіціанти і стали збирати осколки скла.
Побагрянівший Рауф піднявся і вийшов з-за стола. Майже відразу слідом за ним пішла і Свєта.
– Ну й чорт з тобою, – пробурмотів Віктор, – зовсім знахабнів, сука! Вирішив, що йому все можна.
– Ти б з ним обережніше, – порадив схожий на нього супутник Юлії.
– Йди до біса! Теж мені, вчитель знайшовся, – гаркнув Віктор, піднімаючись з-за стола, – ти мій брат, і в будь-якому разі маєш бути завжди на моїй стороні, на моїй, Юрко, ти чуєш, на моїй!
– А що я сказав? – образився Юрко. – Я просто не хочу, щоб ви з Рауфом лаялися.
– Ідіть ви всі до біса! – повторив Віктор, махнувши на всіх рукою.
– Віктор! – крикнула Інна, але він, вже не звертаючи ні на кого уваги, пішов убік виходу.
За столом запала тиша.
– Нічого, – промовив згодом його брат, – пусте, заспокоїться і повернеться.
Дронго з цікавістю стежив за цією компанією. Щось невловиме і страшне висіло в повітрі. Він це радше відчував, ніж усвідомлював. Багато разів у житті стикаючись з трагічними випадками, що відбувалися з різними людьми, він навчився якимось незнаним образом передчувати можливий розвиток ситуації.
– В останні дні Віктор якийсь нервовий, – поскаржилася Інна.
– Він завжди такий, – заперечив Юрко, – ти ж знаєш, у нас були неприємності в Америці. А зараз ще ця історія з Рауфом. Нічого, він швидко заспокоїться. Давайте після вечері підемо до басейну.
– Там холодно, – заперечила Інна, – як на мене, не варто.
– А ви можете купатися у закритому басейні, – порадив Юрко, – не обов'язково іти усім разом. Ти підеш, Юля? – запитав він свою супутницю.
Та кивнула.
– Тільки в закритому, – попросила вона.
– Я теж піду з вами, – заявила четверта молодиця, та сама, котра так різко висловилася про Віктора. Вона поглянула на свого супутника, дуже молодого чоловіка. – Ти підеш, Олег?
– Ні, – зіщулив плечі той, – по-моєму, справді зимно. Хоча гаразд. Все одно сидіти в номері сумно.