Новолітування

Страница 3 из 3

Харчук Борис

— Новолітуйте, посівайте, щоб усі поля, де вони тільки є на землі, родили...— Я це шепотів і шепотів.

А розбудили мене бабуся колоскове: так доторкнулися до мого плеча, як літній лагідний вітер торкає колосся, щоб не обросилося.

Я спохопився. Брат уже взувся — широченні халяви височіли йому геть за коліна. Я теж заходився взуватися у викривлені й загнуздані мотуззям шкарбуни. Мене зав'язувано в хустину, теплої шапки я не мав. Брат глузував. Я крутив головою, не давався, але бабуся зав'язали мене в хустину, а поверх насунули картуз; насварилися на брата, вгомонили обох, щоб не ворохобились і не шарварку-вали (мати сплять міцним сном), і спровадили нас.

Ми рушили, захопивши рукавицю з зерном.

Заходили з хати у хату. Я за порогом здіймав картуза, а брат скидав свою шапку-бирку, бралися за клямку, гукаючи:

— Не ми йдемо: Новий рік іде!

Нам відгукувано:

— Нехай іде, нехай мирний і здоровий буде!

Тоді я починав:

— Запряжем хмару, виїдемо на сонці: землю орати — поля робити...

— Сійся-родися, жито-пшениця, всяка пашниця, — проголошував брат.

У нашій рукавиці не лише жито й пшениця — ячмінь, овес, гречка, просо, мак... Хіба щастя може бути одноманітне?

Ми набирали по жменьці, й наші голоси дзвеніли:

— Щоб не бив град... Щоб поля не засівалися кулями, білим тілом не заволочувалися і кров'ю не споліскувались. — Так наставляли бабуся.

А завершували:

— Сійся-родися... Коноплі до стелі, льон по коліна, щоб у вас, люди, голова не боліла!

Дуже тиснув мороз, але ми пройшли вздовж і впоперек села, не поминувши жодної хати. Не взяли ні пирога, ні копійки: відробляли борг перед лихоліттям.

Мати вже нас чекали. Стояли в своєму кожушку. А в ньому поли так посічено кулями, що можна встромляти пальці.

— Заходьте і посівайте, — просили.

Ми посівали щедро і старанно. Мені й досі здається, що це зерно не можуть склювати ні свійські кури, ні дикі хижі птахи, що воно ніколи не струпіє.

— Запряжемо хмару, виїдемо на сонці: землю орати — поле робити!