— Ха-ха, теж мені — знайшлися люди! Хочуть виграти в нас, у елеків!.. Хочуть, щоб у них закохалися! Правда, Елеку? Ось вона — авторитетна думка самого Громова!
Підійшов Електроник, урочистим тоном прочитав жартівливу телеграму:
"Вітаю всіх, хто програв і хто виграв. Ваш еголог Громов".
Електроничка взяла з його рук бланк, сказала:
— Тут друкарська помилка. Не еголог, а ерголог. Тобто роботопсихолог. Наш учитель — видатний ерголог, а не еголог.
— Ні, не помилка, — несподівано заперечив Елек. — Саме еголог, від слова "его", тобто "я". Цю гру виграв я! І професор Громов у даному разі не помилився: він не роботопсихолог, а мій болільник.
— Громов — твій болільник? — здивовано запитала Елечка. — Як це зрозуміти? Хіба ти один виграв гру?
— Я. Ми. Електроники, — уточнив Ел. — Королі повітря. Врешті-решт, мене сконструювали першого, а не тебе!
І "королі", голосно сміючись, пішли.
— Що з тобою? — прошепотіла Елечка услід товаришеві й розгублено оглянулася на подруг.
Уперше вона зазнала незбагненного, незнайомого їй почуття — тривоги.
ЩО Ж ВИ, ХЛОПЦІ?..
Науці захворювання це мало відоме. Точніше, воно до цього часу не носило масового, епідемічного, як грип, характеру. Згодом йому дали десятки різних назв, але в усіх них був характерний префікс "его" — від справжньої причини хвороби — еговірусу. Еговірус уражав як людину, так і машини. Визначити хворобу було надзвичайно складно. От чому в боротьбі з "его" об'єдналися медики, лікарі, інженери, педагоги, психологи, роботопсихологи та інші фахівці.
Було винайдено унікальну машину "егограф" — величезну сталеву підкову, під якою повільно рухалися носилки з пристебнутим пасками хворим. Машина шар за шаром досліджувала живий чи механічний організм; на десятках екранів мерехтіли різнокольорові кружальця, ромби, многогранники, зрозумілі лише фахівцям; лічильні автомати підсумовували інформацію і ставили діагноз. До класичних визначень "егоїзм" і "егоцентризм" додалися нові, медичні назви хвороби: "егокір", "егогрип", "егосвинка", а потім і суто суб'єктивні, навіть дуже індивідуальні поняття — "еголінощі", "егосамотність", "егозвеличення", "еготелеманія".
Крім таблеток і мікстур, хворим приписували: більше читати, грати в хокей, відвідувати театри, спускатися вниз без ліфта, працювати в майстернях, полоти грядки, співати в хорі, ходити в турпоходи, займатися аеробікою, вести щоденник, складати план-максимум завтрашнього дня, мріяти на ніч. Перед людиною або роботом ставили ще надзадачу, яку треба було розв'язати одному або з товаришами. І уявіть, багато кому ці немовби знайомі заняття допомагали: буквально за тиждень-два хвороба минала.
Наступного ранку після матчу команда Електроника не вийшла на зарядку. Фізорг вирішив: гаразд, хай поніжаться, відіспляться після важкої гри — переможців суворо не судять. А за сніданком схаменувся: ось уже й чай холоне, а шість місць за столом не зайнято.
Ростик хвацько прогарцював до хлопчачої палати, але повернувся звідти розгублений.
— Лікаря! — голосно покликав він і, коли той прийшов, пояснив: — Я, звичайно, не ескулап, але, по-моєму, вони всі колективно знепритомніли.
— І Елек також? — іронічно запитав лікар.
— Уявіть собі — так!
— Ви явно не ескулап, — сухо зазначив лікар.
— Зараз ви побачите... — загадково відповів фізорг.
Як і Ростика, лікаря здивувала тиша в кімнаті. Шість нерухомих постатей простяглися під простирадлами на постелях. Та й на Елековому ліжку, вдень і вночі акуратно заправленому, зараз хтось лежав.
— Привіт, хлопці! — бадьоро промовив лікар. — Сніданок на столі. Пора вставати.
Ніхто не ворухнувся, не відповів. Ростик якось дивно почав озиратися, гукнув: "Агов!..", ніби він був у лісі, й шепнув лікареві:
— Ну, що я вам казав?
Лікар помацав пульс першого-ліпшого чемпіона. Пульс був звичайний. Потім підійшов до Елека, котрий, як і всі, лежав на постелі, запитав:
— Електронику, що тут відбувається? Робот не відповів.
Лікар суворо повторив:
— Електронику, що з тобою? Що з командою?
Роботові очі, звернені на лікаря, неначе дивилися крізь нього.
— Нічого, — байдуже сказав Ел. Тут Ростик не витримав.
— Підйом! Шикуйсь! Рівняйсь! Смирно! — вдався він до звичних команд.
— Це вам не фізкультзал! — лагідно поправив його лікар. — Тут хворі!
Ніхто з хворих навіть не моргнув. Обличчя в усіх були засмаглі й байдужі, температура нормальна, дихання рівне. А от реакції — ніякої.
— Може, вони перепрацювалися? — запитав лікар. Ростик поморщився.
— Перегрілися на сонці? Ростик розвів руками.
— Чимось травмовані?
Ростик виразно знизав плечима: вже в чому-чому, а в перевантаженнях і травмах він розбирався.
— Що ж вони хочуть? — запитав фахівець у білому халаті.
— Що бажаєте, чемпіони? — голосно повторив фахівець у спортивному костюмі.
І тоді чемпіони порушили мовчання. Вони заговорили рівними, спокійними, якимись відчуженими голосами. Так, ми чемпіони, підтвердили вчорашні чемпіони, королі повітря. І ми, королі, вимагаємо для себе умов. Віднині — ніякого псування нервів з ранку на зразок: "підйом!", "шикуйсь!", "кроком руш!"; ніякого запанібратства на зразок: "Смирнов!", "Гей, ти!" або "Елеку!"; ніяких сільськогосподарських фізичних навантажень на чемпіонські організми, крім тренувань. І так далі, і таке інше.
За кожним пунктом "ніяких", що його виголошували незворушними голосами, з усією очевидністю з'ясовувалося, яких благ і почестей бажають відтепер чемпіони.
— І ти так вважаєш? — запитав лікар, підходячи до капітана команди.
— Я обчислюю варіанти, — спокійно відповів Електроник! — Я — як усі.
Лікар похитав головою.
Ростик, здається, більше був обізнаний із симптомами нового захворювання, ніж його колега.
— Повітряні бродяги, суперкоролі й новоявлені чемпіони, я вас зрозумів! — урочисто промовив він, оглянувши принишклу команду. — Я обіцяю, що ви матимете необхідні тренування і додаткові компоти. І залишитеся непереможеними!
— Досить! — обірвав його один з чемпіонів.
— Він хоче заспокоїти нас компотом, — мляво підхопив другий.
— Обізвав бродягами, — злегка скривив губи третій.
— От що, Ростику, — Макар Гусєв трохи підвівся на лікті, — ще одне образливе слово — і ми переходимо до іншого тренера.