Леонід Недоля 137. Був такий чоловік. Лічився членом семенківської "Нової генерації" 138. Що він там робив, не знаю, бо належав, здається, до тієї категорії поетів, які утримувалися писати вірші і взагалі — писати. Запам’ятався він мені не цим, а своєю розповіддю про те, як він рятувався з Москви під час сталінсько-чорної нелюдської кровожерної епопеї. Сам він начебто належав до недоторканих, розповідають, що навіть начебто Леніна на свої власні очі бачив. І жив безпечно. Хапали не таких, як він, а таки справді ворогів народу. Та ось почав помічати він, що до лав ворогів народу почали потрапляти люди, про яких він напевне знав, що ніякі вони не вороги народу, а "свої в доску" люди. І стривожився. А коло тим часом вужчало. Подих крила "чорного ворона" долітав і до нього. Всіх беруть. І його візьмуть. Візьмуть? А чому? На якій підставі? Беруть тих, хто сам у руки дається. А він, Леонід Недоля, не дасться. І не дався! В слушний момент вислизнув із квартири, з свого кварталу, з Москви, і, переходячи з товарняка на товарняк, з товарняка на робочі поїзди, з робочих на поїзди місцевого сполучення, залишив Північ і спинився на Півдні. Доля прибила його до Черкащини, і там він потонув у рідних місцях, поки не минула небезпека. Та так у Черкасах і залишився. На посаді старого більшовика, кажуть, виступи робив, проліз у верхівку, ба навіть одружився з місцевою красунею. Її я бачив двічі в Києві, обидва рази на Хрещатику, справді красуня. Було це, мабуть, на початку 60-х років. Тоді ото під час однієї з тих зустрічей він і розповів про те, як врятувався від "чорного ворона" в Москві. У Київ приїздили у справах його чарівної дружини, принаймні я так зрозумів... Кажуть, що пізніше вони розійшлися. Та й що було робити молодій гарній дівчині з старим підтоптаним дідом?
Павло Іванов 139. Високий, вродливий, голубоокий блондин, більярдист ще, може, кращий за Майка Йогансена. Рибалка, спеціалізований на коропах, не в денних, а в нічних експедиціях по Дінцю. Поет рибальства! Нічного, звичайно. Мав альбом з наклеєними зразками луски. Розповідав, що по розміру луски можна визначити величину риби, це, мовляв, об’єктивний свідок. Тут не скажеш, виміряючи по лівій руці правою долонею: "Отакенного коропа піймав! Їй же богу!" Знавець змірить лущинку (можна такий словотвір запропонувати від слова луска?), встановить правду і викриє брехню. Писав мало, бо, здається, теж належав до тих письменників, які утримуються від писання. Хоч колись щось читав я його в одному з видань "Вапліте" (належав він до ВАПЛІТЕ). Був на війні, де його тяжко покалічили. (Про останні роки його слід перевірити.)
Дер Ністер 140. Єврейський поет. Був знайомий з ним років з десять. Справжнє прізвище —Каганович. Стримана, замкнена в собі людина. Коли ж розворушиш — оживає. Пам’ятаю, ми сиділи десь в письменницькому клубі і я почав розповідати про свої читацькі пригоди. Розповів і про те, як познайомився з Гамсуном. За допомогою каталога. Перегорнув аркушик, а там великими літерами виписано — КНУТ ГАМСУН. МІСТЕРІЇ. Всі слова приголомшили мене, що й примусило взяти книгу, яка зачарувала мене. Вислухавши цю розповідь, Дер Ністер ожив, блиснув очима. З’ясувалося, що він теж і в ті ж роки захоплювався Гамсуном. З Гамсуна перейшли на Франса 141 , на Метерлінка 142 ... Ми обидва читали одні й ті ж книги і однаково ставились до них. Проте пішли різними шляхами: моя стихія — живописати портрети, його — виявляти і уловлювати найнепомітніші рухи людської душі в людському серці. Коли я працював у "Літературному ярмарку", то взяли одну новелу й Дер Ністера, не пам’ятаю, в чиєму перекладі 143. Виявилось, що не Гамсун, а біблія наклали свій відбиток на Дер Ністера. Писав він біблійним складом. Й сполучник "і" так часто вживав, що в друкарні не вистачило цих літер! Позичали у когось! Зміст новели забув. Загальний настрій залишили своєрідний, однотонний — пити хочеться, і нема змоги напитися...
З ним була зв’язана трагікомічна історія. Коли в середині тридцятих років почали викривати ворогів народу, то харківська письменницька організація вирішила не бути останньою. Керували нею тоді Леонід Юхвід 144 й Іван Плахтін 145. Критикували з притиском, розтрощувального матеріалу не шкодували. Потім комусь із них, не знаю саме кому, спало на думку провадити чистки з участю народних мас, сказати б, представників трудящих низів. А де їх візьмеш, коли харківське відділення знало лише двох чоловіків з низів отих — двірника з будинку "Слово" Якима і кербуда (прізвище забув). Був він колись бухгалтерським працівником якогось видавництва, здасться, "Вістей". Отож бухгалтер з професії. Перед початком засідань обранці з низів проходили відповідний інструктаж у керівників Спілки. От прийшла черга Дер Ністера стати перед трибуналом. Виділений правлінням доповідач, тобто прокурор, обвинувач, слідчий, виступив з відповідною промовою, а що фактів ніяких не мав, то здер їх з стелі. Щось плів про модернізм, імажинізм, футуризм 146 і подібне. Виступ був громовий, — та цього, звісно, було мало. Мав настати пік, зеніт дійства, і тоді ото на сцену були спущені Яким і кербуд. Яким ступив на сцену бадьоро, та поки підійшов до трибуни, забув свою всю програму. Запикав, замикав, нарешті сказав, адресуючи виступ Дер Ністерові: "Як ото той сказав, то такий він і є!" — та й сів на своє місце ("той" у його промові означало — промовець, обвинувач, прокурор, слідчий). Слідом за ним кербуд виступив. Товстий, дурний, нахабний... Цей став на трибуну і вигукнув патетично: "Та що ви з ним цяцькаєтеся?! Та ж він символітик! Символітик, кажу, чуєте, символітик!"
Цей геніальний виступ зрозуміли тільки агенти НКВД 147, які раз у раз були присутні на вечорах, засіданнях, зборах Спілки. Інколи такі розтрощувальні збори були підігнані під кульмінаційне дійство. Ледве в приміщенні відлунювали голоси анафеми, як завіса роздиралася, на авансцену виступала сталінська агентура, оточували жахливого злочинця, вели. Біля парадного вже чекав т [ак] зв [аний] "чорний ворон", будь він навіки проклятий. Дер Ністера з якоїсь причини не заарештували тоді, заарештували років через 12 пізніше, але вже тоді, коли він разом з іншими єврейськими письменниками переїхав в Москву. Чи інкримінували йому Якимів виступ, чи ні, не знаю. Можливо, аргументи кербуда мали більшу силу. Цікаво, що той кербуд, який виступав проти Ністера, сам був євреєм!