— Що то за розмови, ніби Ланьє купали в брудній воді?
Дік хотів був відповісти, але вона перебила:
— І ніби ви звеліли сестрі мого чоловіка вимити для нього ванну?
Вона височіла над ними, люто блискаючи очима, а вони, сидячи нерухомо, як боввани, притиснуті до ліжка вагою підносів, спромоглися тільки вигукнути разом:
— Його сестрі?
— Так, ви сказали одній із сестер мого чоловіка, що вона повинна була вимити ванну!
— Та ні! — знову хором заперечили вони.— Ми розмовляли зі служницею.
— Ви розмовляли із сестрою Гусейна.
Дік розгублено пробурмотів:
— Я був певен, що ці дві жінки — ваші служниці.
— Я ж вам сказала, що вони — гімадунки.
— Що? — Дік підвівся з ліжка й накинув халат.
— Я вам це пояснила ще позавчора, коли ми сиділи коло рояля. Тільки не кажіть, що ви на той час набралися вже так, що нічого не пам’ятаєте.
— То ви це про них казали? Я тоді просто не чув початку. І якось не пов’язав це з ними... Це просто непорозуміння, Мері. Єдине, що нам лишається,— піти до неї й перепросити.
— Піти й перепросити! Я ж вам пояснювала: коли найстарший у родині — найстарший! — одружується, то дві найстарші сестри складають обітницю присвятити себе його дружині і стають гімадунками, тобто чимось на зразок її фрейлін.
— Чи не тому Гусейн поїхав учора з дому?
Мері повагалася, але потім ствердно кивнула головою.
— Він інакше не міг — сестри теж поїхали з ним. Так їм велить закон честі.
Ніколь теж зіскочила з ліжка й почала вдягатися. Мері провадила далі:
— А що це за історія з ванною? Я нізащо не повірю, що в цьому домі могло статися щось подібне! Покличмо Ланьє й спитаймо в нього.
Дік, сівши на ліжко, кивнув Ніколь так, щоб Мері не помітила,— бери, мовляв, цю справу в свої руки. Мері тим часом прочинила двері в коридор й по-італійському сказала щось покоївці.
— Стривайте-но, Мері,— сказала Ніколь.— Не треба вплутувати в цю справу дитину.
— Ви звинуватили нас,-відповіла Мері тоном, яким ніколи доти не розмовляла з Ніколь.— Я маю право перевірити.
— Я не дозволю, щоб дитину вплутували в цю справу.— Ніколь накинула на себе сукню так, наче це була бойова кольчуга.
— А чого ж,— сказав Дік,— нехай Ланьє прийде, і ми з'ясуємо врешті, вигадка це чи ні.
Ланьє, напівсонний, напіводягнений, розгублено глипав на сердиті обличчя дорослих.
— Послухай, Ланьє,— сказала Мері,— звідки ти взяв, що тебе посадили у воду, в якій уже хтось купався?
— Відповідай,— кивнув йому Дік.
— Бо вода була брудна.
— Невже ти не чув через стіну в своїй кімнаті, як ллється свіжа вода?
Ланьє не заперечував — вода, може, й лилася, але повторив, що у ванній вона була брудна. Трохи зляканий, він спробував зробити висновок:
— Тільки навряд чи вона лилася, бо...
Його відразу ж упіймали на слові:
— Бо що?
Він стояв, безпорадний у своєму халатику, викликаючи гостре співчуття в батьків і дедалі більше роздратування в Мері.
— Вода була брудна, бо в ній плавала мильна піна.
— Якщо ти не впевнений, то не кажи ніколи...— розпочала була Мері, але Ніколь перебила її:
— Облиште, Мері. Цілком очевидно, що мильна піна означає — у воді купалися. А батько велів йому прийти й сказати, якщо...
— Там не могло бути ніякої піни.
Ланьє подивився на батька, немов дорікаючи йому за зраду. Ніколь узяла його за плечі, обернула до дверей і лагідно сказала, що він може йти. Дік несподівано засміявся, і сміх розвіяв напруження. Мері він нагадав минуле, давню дружбу, і, раптом зрозумівши, яка відстань тепер роз’єднує їх, вона примирливо пробурмотіла:
— З дітьми воно завжди так буває.
В міру того, як минуле оживало в її уяві, вона все більше ніяковіла.
— Ви ж тільки не думайте їхати — Гусейн однаково мав відбути цю подорож. Зрештою, ви мої гості, а що ви наламали дров, то це ненавмисно...
Але Діка тільки ще більше роз’ярила її нещирість а надто вираз "наламали дров"; він почав збирати свої речі, сказавши тільки:
— Шкода, що так вийшло з тими жінками. Я хотів би перепросити у тієї, що заходила сюди.
— Якби ж ви слухали мене тоді, біля рояля!
— Ви стали страшенно нудною, Мері. Я слухав вас, доки мені не урвався терпець.
— Хіба так можна, Діку! — спробувала заспокоїти його Ніколь.
— Я можу тільки переадресувати йому цей комплімент,— ображено сказала Мері.— До побачення, Ніколь.— І вона вийшла з кімнати.
Після всього ні про які проводи не могло бути мови; якнайшвидший їхній від’їзд організував мажордом. Гусейнові та його сестрам Дік залишив коротенькі листи — офіційні слова подяки. Певна річ, вони не мали іншої ради, але цей вимушений від’їзд завдав прикрості їм усім, особливо Ланьє.
— А все-таки вода була брудна,— знову почав він, коли вони вже сиділи в поїзді.
— Годі, годі,— перепинив його батько.— Раджу тобі забути все те, а то я розлучуся з тобою. Хіба ти не знаєш, що у Франції вийшов новий закон, за яким батьки можуть розлучатися з дітьми?
Ланьє весело засміявся, і в родині Дайверів знову запанувала злагода... "Чи надовго?" — подумки запитав себе Дік.
V
Ніколь підійшла до вікна, щоб подивитися, хто свариться на веранді. Квітневе сонце рум’янило святобливе обличчя Огюстіни, їхньої куховарки, і вигравало синіми зайчиками на лезі великого різницького ножа, яким вона по-п’яному вимахувала. Огюстіна служила в них з лютого, відколи вони повернулися на віллу "Діана".
Піддашшя заслоняло від Ніколь Діка; вона бачила тільки його голову й затиснуту в руці масивну трость з бронзовою головкою. Трость і ніж загрожували одне одному, наче тризубець і короткий меч у двобої гладіаторів. Спершу Ніколь почула слова Діка:
— ... столове вино пийте хоч відрами, та коли я застаю вас із пляшкою шаблі-мутон...
— І він ще дорікає мені чаркою вина! — кричала Огюстіна, вимахуючи своєю шаблею.— А сам дудлить його з ранку до вечора!
— Що сталося, Діку? — спитала Ніколь з вікна.
Він відповів по-англійському:
— Ця стара негідниця приохотилася до наших марочних вин. Я її прогнав, цебто намагаюся прогнати.
— Господи! Ти ж дивись, щоб вона не дістала тебе тим ножем!
Огюстіна посварилася ножем на Ніколь. Її старечі уста були наче дві сплющені вишеньки.
— Я б на вашому місці задумалася, мадам! Ваш чоловік жлуктить вино, як чорнороб...