Тато відкашлявся.
– Приємно, що маленьку Нінні сьогодні ліпше видно, – почав він. – Що більше бачиш, то веселіше стає на серці…
Голосно засміявшись, Мю постукала ложкою по столі.
– Добре, що ти заговорила, – сказала вона. – Якщо тобі, звісно, є що сказати! Знаєш якусь гру?
– Ні, – пискнула Нінні. – Але я чула, що дехто вміє грати в ігри.
Мумі-троль нетямився від захвату. Він вирішив навчити Нінні усіх ігор, які знав.
Після кави Мумі-троль, Нінні та Маленька Мю побігли до річки і затіяли там ігри, але, як виявилося, з Нінні неможливо було бавитися. Вона раз у раз робила реверанси, кланялася, дуже поважно казала: "звичайно", "ясна річ", "як гарно", але друзів не покидало відчуття, що бавиться вона лише з ввічливості, а не тому, що їй це приємно.
– Біжи! – кричала Мю. – Ти що, навіть стрибати не вмієш?
І тоненькі ніжки Нінні слухняно бігли чи стрибали. Потім вона знову завмирали, опустивши долі ручки. Порожнеча вище шийки над дзвіночком робила її геть безпомічною.
– Чекаєш похвали чи що! – сердилася Мю. – Ні риба, ні м'ясо… Може, хочеш, щоб я тебе відлупила?
– Ліпше не треба, – ледь чутно пискнула Нінні.
– Вона не вміє бавитися, – спантеличено пробурмотів Мумі-троль.
– Вона не вміє сердитися, – сказала Маленька Мю. – Ось в чому недолік. Послухай, – Мю підійшла впритул до Нінні й грізно глянула на неї. – У тебе ніколи не з'явиться обличчя, якщо ти не навчишся битися. Повір мені на слово!
– Звичайно, – погодилася Нінні, обережно відступаючи назад.
Ліпше так і не стало. Мумі-троль та Маленька Мю врешті-решт відмовилися від спроб навчити Нінні бавитися. Веселі історії їй не подобалися. Вона не сміялася, там де було смішно. Та й взагалі, ніколи не сміялася. А це аж ніяк не підбадьорювало, оповідача. Тож Нінні дали спокій.
Минали дні, а личко у Нінні усе не з'являлося. Усі домашні звикли постійно бачити її рожеву сукенку, яка невідступно мандрувала за Мамою Мумі-троля. Досить було Мамі спинитися, як замовкав дзвоник, а коли робила крок, знову чулось теленькання. Понад сукнею у повітрі гойдав великий рожевий бант. Дещо дивним було те видовище!
Мама й далі вливала у Нінні бабусині домашні ліки, але вони вже не допомагали. Тож облишила лікування, подумавши, що колись, очевидно, вміли обходитися без голови, а може, сама Нінні не надто гарна…
Тепер кожен міг собі на власний смак уявляти, яка Нінні на вигляд, а це іноді сприяє ближчому знайомству.
Одного дня вся родина подалася через ліс до моря, щоб витягнути на берег човна, бо зима була вже не за горами. Нінні, як завжди, дзеленчала за ними, та коли всі спустилися на пляж, вона зупинилася мов укопана, впала на живіт у пісок і запхинькала.
– Що це з Нінні? Вона чогось боїться? – запитав Тато.
– Може, вона ніколи ще не бачила моря? – висловила здогад Мама. Вона нахилилася і щось зашепотіла до Нінні, а підвівшись, сказала: – Так, дитина вперше побачила море, і воно видається їй надто великим…
– Серед усіх дурнуватих дітей… – почала було Маленька Мю.
Але Мама, суворо глянувши, урвала її:
– Подивись спершу на себе! А тепер беріться до човна…
Вони вийшли на причал з купальнею, де мешкала Вітрогонка, постукали у двері.
– Привіт! – Як почувається невидиме дитятко? – поцікавилася Вітрогонка.
– Бракує лише личка, – відповів Мумі-тато. – Зараз їй трохи не по собі, але це, напевно, минеться. Допоможеш нам впоратися з човном?
– Ясна річ!
Коли човна витягнули на берег і перевернули, догори дном, Нінні тихцем зійшла до самого прибою й непорушно завмерла на мокрому піску. Її не турбували.
Мумі-мама сиділа на причалі, задивившись на воду.
– Якою ж зимною вона здається, – мовила вона і, позіхнувши, додала, що вже давно не траплялося нічого цікавого.
Тато підморгнув Мумі-тролеві і, скорчивши страшну гримасу, почав тихенько підкрадатися до Мами ззаду. Звичайно, в нього й на думці не було, скидати її у воду, як це не раз бувало в юні роки. Можливо, навіть налякати її не бажав, а тільки розважити трохи дітей. Та не встиг він підкрастися, як щось завило, рожева блискавка майнула причалом, Тато налякано закричав, а його капелюх плюснув у море. Нінні увігнала свої крихітні невидимі зубки у Татового хвоста. А зубки вона мала гострі…
– Браво! Браво! – заверещала Маленька Мю. – Не гірше, ніж я би це зробила!
Нінні з маленьким кирпатим носиком на розлюченому личку та рудою гривкою стояла на мостинах причалу й шипіла на Тата, немов кішка.
– Не смій скидати її у велике грізне море! – скрикнула вона.
– Її видно! Її видно! – загукав Мумі-троль. – Яка ж вона гарненька!
– Теж мені – гарненька! – обурився Тато, оглядаючи свого покусаного хвоста. – Це найдурніша, найбезтямніша, найневихованіша дитина, яку мені коли-небудь доводилося бачити – з головою чи без!
Він ліг на причал, намагаючись виловити ціпком свого капелюха. Але якось так сталося, що Тато послизнувся і полетів сторч головою у воду. Він одразу ж виринув, став ногами на дно, виставивши голову над водою. У вуха йому набралося намулу.
– Ой як смішно! – загукала Нінні. – Сміх та й годі! – вона сміялася так, аж мостини ходором ходили.
– Мабуть, вона ніколи в житті не сміялася! – спантеличено зауважила Вітрогонка. – Мені здається, дитятко так у вас змінилося, що переплюнуло навіть Маленьку Мю. Та головне, що вона знову стала видимою.
– Лише завдяки Бабусі! – мовила Мама.
Таємниця гатіфнатів
То було дуже давно, ще в ті часи, коли Тато Мумі-троля подався геть із дому, нікому нічого не пояснивши. Та він і сам не розумів, навіщо так вчинив.
Після його зникнення Мама казала, що останнім часом він був дивним, але, вочевидь, не дивнішим, ніж завжди. Такі пояснення зазвичай придумуються заднім числом, щоб знайти собі розраду, коли те, що трапилося, приголомшило чи засмутило.
Ніхто до пуття не знав, коли саме зник Тато.
Нюхмумрик наполягав, що Тато мав намір удвох із Гему лем ставити невід, а Гемуль стверджував, що Тато сидів собі, як завжди, на веранді, а потім раптом сказав, що йому гаряче і нудно і що треба полагодити причал. У кожному разі Тато не лагодив причалу, бо той так і залишився перекошеним. Човен теж стояв на своєму місці.
Він, без сумніву, вирушив у мандри пішки, а не морем. Тато міг піти у будь-якому напрямку. Куди б він не подався, усюди однаково далеко, тож не було сенсу вибиратися на його пошуки.