Унизу, в долині в усіх віконцях засвічувалися вогні. Світелка миготіли й попід деревами, у кожному гніздечку поміж гіллям. Мерехтливе світло шугало туди й сюди понад снігом. Мумі-троль зиркнув на Тата.
– Так і зробимо, – кивнув Мумі-тато. – Про всяк випадок…
Мумі-троль подався до будинку й позбирав усі свічки, які лиш міг знайти. Він повтикав їх у сніг довкола ялинки, обережно позапалював одну по одній, аж вони яскраво запалахкотіли, щоб умилостивити темряву та Різдво.
Поступово у долині стало зовсім тихо. Напевно усі позачинялися вдома, чекаючи, коли ж насуне небезпека. Лише одна самотня тінь блукала поміж деревами – то був Гемуль.
– Агов! – тихенько гукнув Мумі-троль. – Воно скоро прийде?
– Не заважай! – роздратовано буркнув Гемуль, увіткнувшись носом у довгий список, в якому вже майже всі записи були перекреслені.
Він сів біля однієї зі свічок і заходився перечис– лювати.
– Мама, тато, Капаруля, – бурмотів він. – усі кузини… найстарший їжак… малим нічого не треба. Торік Чмих мені нічого не дарував… Рюмса і Мудрик, Тітка… Мені голова йде обертом!
– У чім справа? – злякано запитала Хропся. – З ними щось трапилося?
– Подарунки! – вибухнув Гемуль. – З кожним новим Різдвом потрібно щораз більше подарунків.
Тремтячою лапою він зробив позначку хрестиком у своєму списку і поквапився далі.
– Почекай! – загукав йому вслід Мумі-троль. – Поясни… А твої рукавиці…
Але Гемуль уже зник у темряві, як і всі ті, хто квапився і шалено хвилювався перед приходом Різдва.
Родина Мумі-тролів і собі мовчки подалася до будинку – шукати подарунки. Мумі-тато вибрав свою найліпшу блешню на щуку, яка лежала у гарненькій коробочці. Написав на ній "Для Різдва" і поклав у сніг. Хропся зняла з ніжки золотий браслетик, важко зітхнувши перед тим, як загорнути його у сріблястий папір. Мумі-мама вийняла зі своєї найпотаємнішої шухляди книжку з кольоровими малюнками, єдину книжку з ілюстраціями в усій долині. Те, що загорнув у святковий папір Мумі-троль, було таким гарним і таким особистим, що він нікому його не показав. Навіть згодом, навесні, Мумі-троль нікому не признався, що то був за подарунок.
Потім усі вмостилися у снігу під ялинкою, очікуючи приходу катастрофи.
Минав час, однак нічого не траплялося.
Лише маленька Крихітка, яка вдень пила чай на веранді Мумі-тролів, виткнула мордочку з-поза дровітні. Вона привела з собою усіх своїх родичів і друзів родичів, таких же крихітних, сіреньких, змерзлих та збідованих, як вона сама.
– Веселого Різдва! – знічено прошепотіла Крихітка.
– Ти, правду кажучи, перша, хто вважає Різдво веселим, – сказав Мумі-тато. – Хіба не боїшся того, що станеться, коли воно прийде?
– Воно вже тут, – ледь чутно пролепетала Крихітка, примощуючись на снігу разом з родичами. – Можна поглянути? У вас така красуня-ялинка!
– І стільки смачного… – мрійно озвався один із родичів Крихітки.
– І справжні подарунки, – додав інший.
– Усе своє життя я мріяла побачити таке зблизька, – підсумувала сказане Крихітка і зітхнула.
Запала тиша. Полум'я свічок навіть не миготіло – надворі була тиха ніч. Крихітка і її родичі теж принишкли. Відчувалося їхнє захоплення, зачудування, відчувалося щораз сильніше… Зрештою, Мумі-мама присунулася до Тата і шепнула йому до вуха:
– Як гадаєш…
– Так, але якщо… – засумнівався Тато.
– У всякому разі, – втрутився Мумі-троль, – якщо Різдво розсердиться, ми зможемо заховатися на веранді, – а тоді, звернувшись до Крихітки, додав: – Будь-ласка, усе це ваше!
Крихітка не вірила власним очам. Вона сторожко підступилася до ялинки, за нею присунулися родичі та друзі – їхні вуса шанобливо тремтіли.
Вони ще ніколи не мали свого Різдва.
– Мабуть, настав час утікати, – стривожено мовив Тато.
Родина Мумі-тролів, швидко перебираючи лапками, кинулася на веранду й заховалася під столом.
Але нічого не трапилося.
Потроху вони осміліли й сторожко визирнули у вікно.
Крихітки сиділи на снігу, їли, пили, розгортали подарунки і тішилися, як ніколи. Потім видряпалися на ялинку і почепили на всіх гілках запалені свічки.
– Але верхівку слід прикрасити великою зіркою, – зауважив дядечко Крихітки.
– Ти так гадаєш? – замислено промовила Крихітка, розглядаючи червону троянду з шовку Мами Мумі-троля. – Хіба це має аж таке важливе значення? Головне – ідея!
– Треба було роздобути десь і зірку, – прошепотіла Мумі-мама. – Але ж це неможливо!
Вони подивилися на небо, далеке і чорне, густо всіяне зірками; їх було в тисячі разів більше, аніж влітку. А найбільша з них висіла над самісінькою верхівкою їхньої ялинки.
– Я би трішки поспала, – мовила Мама Мумі-троля. – Не маю уже сили мудрувати, що все це означає… Але ніби нічого поганого…
– У кожному разі, – озвався Мумі-троль, – я вже не боюся Різдва. Гемуль, Капаруля та Тітка Гемуля щось, напевно, переплутали…
Рукавиці Гемуля поклали на поруччя веранди, де він одразу зможе їх помітити. Родина Мумі-тролів повернулася до будинку, щоб знову вкластися спати в очікуванні весни.