— Так, — сказала міс Марпл, — я вас розумію, і думаю, ви правильно вирішили. Бажаю вам щастя в тому житті, яке ви хочете розпочати.
Він попрощався й вийшов.
— Я не сказав би, що цей хлопець зустрів вас дуже привітно, — сказав професор Вонстед. — Він міг би з більшим ентузіазмом подякувати вам за те, що ви для нього зробили.
— Ет, пусте, — сказала міс Марпл. — Я й не сподівалася від нього надто палкої подяки. Це збентежило б його ще більше. Розумієте, — додала вона, — люди дуже бентежаться, коли їм доводиться дякувати комусь і починати нове життя, дивитися на все під іншим кутом і таке інше. Сподіваюся, з ним усе буде гаразд. Він не став затятим. А це означає багато. Я дуже добре розумію, чому та дівчина закохалася в нього…
— Можливо, тепер він уже не зійде з правильної дороги.
— У цьому я сумніваюся, — сказала міс Марпл. — Я не певна, що він зможе допомогти собі сам. Єдина надія для нього в тому, що йому вдасться знайти собі дуже гарну й розумну дівчину.
— Що мені найбільше у вас до вподоби, — сказав професор Вонстед, — то це ваш дивовижно практичний погляд на світ.
III
— Вона зараз буде тут, — сказав Бродриб Шустерові.
— Справді? Яка дивовижна історія, чи не так?
— Я сам не міг спершу в це повірити, — сказав Бродриб. — Коли старий Рейфаєл перед смертю дав мені це доручення, то я подумав, що це стареча маячня абощо. Але ж він начебто був не такий старий, щоб скотитися до старечого маразму.
Задзвонив телефон. Шустер підняв слухавку.
— То вона вже тут? Проведіть її, будь ласка, до кабінету. Уже прийшла, — сказав він. — Диво та й годі. Ти знаєш, нічого дивовижнішого у своєму житті я не чув. Послати стару жінку, щоб вона блукала невідомо де, шукаючи невідомо що. Поліція вважає, ти знаєш, що та жінка вчинила не одне вбивство, а три. Три! Ти можеш це собі уявити? Тіло Вериті Гант знайшли під пагорком у саду, на тому самому місці, на яке вказала наша старушенція. Її не душили, й обличчя в неї не було спотворене.
— Я дивуюся, що та стерва не вколошкала й нашу стареньку, — сказав Бродриб. — Адже вона була надто квола, щоб захистити себе.
— Її охороняли двоє детективів, наскільки мені відомо.
— Що ти кажеш? Аж двоє?
— Атож, двоє. Я сам про це недавно довідався.
Міс Марпл увійшла до кімнати.
— Ми вас вітаємо, міс Марпл, — сказав містер Бродриб, підводячись їй назустріч.
— Атож вітаємо, — сказав і містер Шустер, потиснувши їй руку. — Чудова робота.
Міс Марпл спокійно опустилася на стілець біля письмового стола.
— Як я вже повідомила вам у своєму листі, — сказала вона, — я думаю, що виконала умови пропозиції, яку було мені зроблено.
— О, звичайно. Ми про все вже знаємо. І з розповіді професора Вонстеда, і з тієї інформації, що надійшла нам як із юридичного відділу, так і з поліції. Ви справді зробили чудову роботу, міс Марпл. Нам лишається тільки висловити свій захват.
— Щиро кажучи, я боялася, що мені не вдасться виконати те, чого хотів від мене містер Рейфаєл. Спершу це завдання здалося мені надзвичайно тяжким, майже нереальним.
— Атож, справді. Мені воно й тепер здається абсолютно нереальним. Я не уявляю собі, як ви змогли виконати його, міс Марпл.
— Наполегливість і впертість завжди винагороджуються.
— А тепер про гроші, які нам доручено вам передати. Вони тепер ваші, і ви можете розпоряджатися ними, як вам заманеться. Ви хочете, щоб ми переказали їх у банк на ваше ім'я, чи, може, волієте проконсультуватися з нами щодо їх можливого вкладення. Адже йдеться про велику суму.
— Атож, двадцять тисяч фунтів, — сказала міс Марпл. — Для мене це справді дуже велика сума. Просто надзвичайно велика, — додала вона.
— Я можу познайомити вас із нашими брокерами, і вони, можливо, підкажуть вам, куди найкраще інвестувати їх.
— Я не маю найменшого бажання інвестувати їх.
— Але ж, безперечно…
— У моєму віці заощаджувати гроші немає сенсу, — сказала міс Марпл. — Вони дадуть мені змогу — і я певна, містер Рейфаєл думав саме про це — спізнати ті радощі життя, яких я ніколи не спізнала б, якби не мала грошей.
— Я розумію, про що ви говорите, — сказав Бродриб. — Тож ви доручаєте нам переказати цю суму до вашого банку?
— Мідлстон Банк, Гай-стріт 132, Ент-Мері-Мід, — назвала міс Марпл адресу банку.
— На депозитний рахунок, я сподіваюся. Ви маєте у своєму банку депозитний рахунок?
— Ні, в жодному разі, ні. На поточний рахунок.
— Ви не думаєте…
— Я думаю, — відказала міс Марпл. — Я хочу мати гроші на своєму поточному рахунку.
Вона підвелася й потиснула адвокатам руки.
— Я раджу вам усе ж таки проконсультуватися в директора вашого банку, міс Марпл. Людина ніколи не знає, що їй може знадобитися на чорний день.
— Єдине, що мені може знадобитися на чорний день, — це ліхтар, — сказала міс Марпл.
Вона знову потиснула їм руки.
— Дуже вам дякую, містере Бродриб. І вам теж, містере Шустер. Ви були такі добрі до мене, надавши всю ту інформацію, без якої я не змогла б нічого зробити.
— Ви справді хочете, щоб ми переказали вам гроші на ваш поточний рахунок?
— Так, — підтвердила міс Марпл. — Я маю намір їх витратити. Повтішатися певними життєвими радощами завдяки їм.
Вона обернулася у дверях і засміялася. І на якусь мить Шустер, що був обдарований трохи багатшою уявою, ніж Бродриб, побачив туманне видіння молодої й гарної дівчини, яка потискає руку вікарію на сільському святі. То був, як він зрозумів через хвилину, спогад із часів його юності. І саме міс Марпл на якусь мить нагадала йому ту дівчину — молоду, щасливу, відкриту для всіх радощів життя.
— Містер Рейфаєл схвалив би мій намір, — сказала міс Марпл.
І вийшла за двері.
— Немезида, — сказав містер Бродриб. — Так назвав її Рейфаєл. Ніколи не бачив жінку, яка була б менше схожою на Немезиду, ніж ця. Ти згоден зі мною?
Шустер ствердно кивнув головою.
— Певно, містер Рейфаєл хотів просто пожартувати. А пожартувати він любив, — сказав Бродриб.
Примітки
1
Бродриб (Broad rib) — широке ребро (англ.). (Тут і далі — примітки перекладача.)
2
60 соток.
3
Гемптон Корт — грандіозний палац із парком на березі річки Темзи, поблизу від Лондона.
4
Щасливої дороги! (Фр.).
5
Вериті (verity) — правда, істина (англ.).