Вони балакали про всяку всячину й придивлялися один до одного.
. Перед тим вони зустрічалися лише кілька разів, здебільшого мимохідь; зустрічі ті були приємні, але не викликали особливого зацікавлення й бажання підтримувати стосунки. Фредді завжди подобався всім своєю щирістю й природністю поведінки, і хоч тепер він, як і Рендолф, говорив трохи пишномовно, проте ніколи не напускав туману (хіба що в справах) і завжди відверто розпитував про все, що його цікавило, окрім жінок. Він був уже п'ятнадцять років щасливо одружений.
— Ну, то як вам було на полюсі? — спитав він Руперта, наливаючи йому кави.
Звичайно Руперт дуже неохоче ділився своїми спогадами про Північ, навіть із Джо, і, можливо, то була помилка з його боку. Він вважав, що це його особиста справа, яка нікого не стосується, але в цьому впертому небажанні говорити про своє була, певна частка егоїзму, особливо коли йшлося про людей, що потребували й заслуговували пояснень. Я не вбачаю в цьому зневажливої байдужості до інших — просто таку вже стриману вдачу він мав.
. Але Фредді не зважав на це. Він докладно про все розпитував: і скільки було градусів морозу; і як Руперт визначав місцезнаходження (адже крига весь час дрейфувала); і що являв собою той росіянин; і як заварилась потім уся ота каша з відділом безпеки | війсь^ово-морської метеослужби, з росіянами й американцями; і як росіяни нагородили його орденом. !
Ца останнє запитання Руперт відповів:
тг* Я розкажу вам про все це згодом, Фредді, коли поясню, що хочу робити тут, у вас.
• — Ґаразд,— сказав Фредді.-— І все-таки яких дивовижний пригод ви зазнали, поки всі ми тут сиділи пб своїх домівках.
у Не робіть з мене шукача пригод! — озвався Руперт.— То була чиста випадковість. І не думайте, будь ласка, ніби все воно було мені дуже приємне. Аж іуяк.
— Зрозуміло,— мовив Фредді.— То яка ж у вас до мене справа? Хочете пристати до нашого діла?
— Так.
— Ну, це неважко. Маєте щось конкретне на думці? Так, але біда в тому, Фредді, що я майже нічого не
тямлю в суднах.
Фредді знизав плечима.
— Знати судна — це не головне. Головне —— знати діло, а це означає: мати ділове чуття. Якщо ви його маєте, все інше не так уже й важить.
— Боюся, що й цього мені бракує.
— Звідки ви знаєте? — запитав Фредді й налив ще по чашці кави.— А може, воно у вас природжене. Так чи інак* ше, для початку потрібна тверда вдача, а цього вам, як видно, не позичати. До речі, про вдачу. Чому ви років десять тому відмовились від усього свого капіталу в найдому ділі? Я давно хотів про це спитати.
— Я вважав, що ці гроші приносять мені більше шкоди, ніж користі,— відказав Руперт.— Ото й тільки.
— Гроші задля грошей нікому не приносять користі,-" вауважив Фредді.— Я бачу, в цьому ми знайшли спільну мову.
— Гроші ніколи не повинні бути самоціллю.
— Йгоден! — жваво підхопив Фредді.— Кожон, хто сидить і одержує ні за що гроші, заслугоиус, щоб йому відтяйи праву руку. Якщо ви нічого по робили, щоб шіґ>у" ти ці гроші, то було таки краще їх зректися. А що крищо з вашого боку,, що ви прийшли до мене просити роботи, коли надумали забрати їх назад.
Рупёрт засміявся. Його потішило, що Фредді поставився до всього з почуттям гумору.
— Але це тільки почасти так,— застеріг він.— Справжня причина мого приходу зовсім інша.
Відновлюючи в пам'яті ті дні, я завжди нагадую собі, що Руперт тоді тільки-но повернувся з Росії, де зазнав незвичайних пригод. Не знаю напевне, що він сказав Фредді, чи, точніше, знаю, що, але не знаю як, бо, подібно до всіх англійців його класу, він дуже неохоче говорив про свої політичні погляди, хоч би які вони були тверді. Не думаю, що на той час Руперт пішов далі-серйозної віри в ідею 'Мирного співіснування: чи то відчуваючи докори сумління за своє шпигунство, чи то під впливом Водоп'янової — сказати важко. Коли я згодом" познайомився і поговорив з Ніною Водоп'яновою, то зрозумів, яка вона насправді старомодна, яка віддана ідеалові самопожертви в ім'я благородної справи.
Що ж до Руперта, то він сказав Фредді приблизно таке:
— Слухайте, Фредді, Лілл гадає, що росіяни завербували мене, і наклав на мене безліч обмежень. Одне з них стосується фірми "Ройс". Сам я не збираюся на них зважати, але доводжу це до' вашого відома, щоб ви знали, на що йдете.
Фредді не виказав ані тіні тривоги.
— ""Лілл — однодумець Рендолфа і приятель вашої матері, але на мене його .вплив не поширюється і він не може нав'язувати мені свою волю.
— Тут вплутана контррозвідка,— пояснив Руперт.— Я працював на нього в Росії.
— Ну й начхати,— сказав Фредді.— Якщо ви й працювали на нього, а потім передумали, то мені до цього байдуже. Справа ваша. Аж доти, доки ви не використовуєте фірму "Ройс" для допомоги росіянам.
— Але ж якоюсь мірою саме до цього я й веду,— сказав Руперт.
— Що?
Руперт розказав Фредді про свій план будувати судна для Росії. Мовляв, він читав, що наступного місяця мав приїхати радянська торговельна делегація, яка, між іншим, сподівається закупити судна на суму тринадцять мільйонів фунтів стерлінгів. От він і хоче спробувати скористатися з цієї нагоди й зробити деякі практичні кроки.
— До того ж,— закінчив вів:,— мені огидно танцювати під Ліллову дудку. Це вже заходить надто далеко.
— Йому, як видно, ні на мить не дають спокою росіяни,— зауважив Фредді.— Та, зрештою, така його служба.
— Можливо, але ці методи вже застаріли.
— Он як? А що ж тоді годиться?
— Я не певен, але мені здається, що ми повинні дозволити їм самим вирішувати свої справи.
— Якби ж то вони, хай їм чорт, тільки цим і займалися! — з почуттям промовив Фредді.
— Якщо ми будемо й далі вживати до них Ліллові методи, вони ще менше захочуть займатися тільки своїми власними справами. Я зрозумів, що не такі вже вони темні, як нам хочеться думати.
— Ну гаразд. Але чому це вас так турбує? — запитав Фредді.
— Ще й сам не доберу. Просто я подумав, що ця справа — річ цілком реальна, то чому б не спробувати?
— А ось я суто практично поясню вам чому,— сказав Фредді.— По-перше, наша нинішня політика щодо росіян така: пе будувати їм нічого стратегічно корисного — скажімо, тих-такч кораблів. По-друге, на той час, як ви розв'яжете проблем у кредиту (росіяни прагнуть довготермінових кредитів, а наш уряд не схильний їх надавати) і зможете обминути всі урядові перестороги, що траплятимуться на кожному кроці, все воно буде ні до чого, хоч би ви навіть ревно переслідували свою мету й малвг добрі шанси дістати це замовлення.