— Це правда, — сказала Орді. Вона заговорила вперше за увесь час. — Це я бачила сама. Він чистив картоплю і порізав пальця. За півгодини лишився тільки білий рубець, а наступного дня узагалі вже нічого не було. Я гадаю, він справді горець. Гел розповідав про давню гірську медицину — вони вміють примовляти рани.
— Ах, гірська медицина... — сказав Лікар, знову огортаючись димом. — Ну що ж, припустимо. Щоправда, порізаний палець — це одне, а сім куль впритул — це інше, але припустимо... Те, що рани загоїлися так швидко, не найдивовижніше. Я хотів би, щоб мені пояснили інше. У молодикові сім дірок. І якщо ці дірки були справді зроблені справжніми пістолетними кулями, то принаймні чотири з них — кожна зосібна, зауважте! — були смертельні. Лісник охнув і молитовно склав руки.
— Якого дідька? — сказав широкоплечий.
— Ні вже, ви мені повірте, — сказав Лікар. — Куля в серці, куля в хребті і дві кулі у печінці. Плюс до цього загальна велика втрата крові. Плюс до цього неминучий сепсис. Плюс до цього відсутність хоч би яких там було слідів кваліфікованого лікарського втручання. Масаракш, вистачило б і однієї кулі в серці!
— Що ви на це скажете? — звернувся широкоплечий до Максима.
— Він помиляється, — сказав Максим. — Він усе правильно визначив, але він помиляється. Для нас ці рани не смертельні. От якби ротмістр влучив мені в голову... проте він не влучив... Розумієте, Лікарю, ви навіть уявити собі не можете, які це життєздатні органи — серце, печінка...
— Диви-но, — сказав Лікар.
— Одне мені зрозуміло, — проказав широкоплечий. — Навряд чи вони направили б до нас таку грубу роботу. Адже їм відомо, що серед нас є лікарі.
Запало тривале мовчання. Максим терпляче ждав. "А я б повірив? — думав він. — Я б, напевне, повірив. Але я, взагалі, здається, занадто легковірний для цього світу. Хоча вже не такий легковірний, як колись. Наприклад, мені не подобається Мемо. Він чогось постійно боїться. Сидить з кулеметом серед своїх і чогось боїться. Дивно. Втім, він, мабуть, боїться мене. Мабуть, він боїться, що я відберу у нього кулемет і знову вивихну йому пальці. Що ж, можливо, він має рацію. Я більше не дозволю в себе стріляти. Це занадто бридко, коли в тебе стріляють..." Він згадав крижану ніч у кар'єрі, мертве мерехтливе небо, холодну липучу калюжу, в якій він лежав. "Ні, досить. З мене досить... Тепер краще я буду стріляти..."
— Я йому вірю, — сказала раптом Орді. — У нього кінці з кінцями не сходяться, але це просто через те, що він — дивна людина. Таку історію неможливо вигадати, це було б занадто безглуздо. Якби я йому не вірила, я б, почувши таку історію, негайно його застрелила. Він же навалює нісенітницю на нісенітницю. Можливо, він божевільний. Це можливо... Але не провокатор... Я за нього, — додала вона після короткого мовчання.
— Гаразд, Птахо, — сказав широкоплечий. — Помовч поки що... Ви проходили комісію у Департаменті громадського здоров'я? — спитав він Максима.
— Так.
— Вас визнали придатним?
— Звісно.
— Без обмежень?
— У картці було написано просто: "Придатний".
— Що ви думаєте про Бойовий Легіон?
— Тепер я думаю, що це безмозка зброя у чиїхось руках. Швидше всього, в руках цих горезвісних Вогненосних Творців. Але я ще багато чого не розумію.
— А що ви думаєте про Вогненосних Творців?
— Я думаю, що це верхівка військової диктатури. У засобах вони неперебірливі, але які у них цілі... — Максим похитав головою.
— Що ви думаєте про виродків?
— Думаю, що термін невдалий. Думаю, що ви — змовники. Цілі ваші також уявляю доволі невиразно. Одначе мені сподобалися люди, яких я бачив сам. Усі вони видалися мені чесними і, як би це сказати... свідомими своїх дій.
— Так, — сказав широкоплечий. — У вас бувають болі?
— У голові? Ні, не буває.
— Навіщо про це запитувати? — сказав Лісник. — Якби були, він би тут не сидів.
— От я й хочу зрозуміти, навіщо він тут сидить, — сказав широкоплечий. — Навіщо ви прийшли до нас? Ви хочете взяти участь у нашій боротьбі?
Максим похитав головою.
— Я б так не сказав. Це була б неправда. Я хочу розібратися. Зараз я швидше з вами, ніж з ними, але і про вас я знаю дуже мало.
Всі перезирнулись.
— У нас так не заведено, серденько, — сказав Лісник. — У нас так: або ти наш, і тоді на тобі зброю і йди воювати. Або ти, значить, не наш, і тоді, вибач, тоді ми тебе... сам розумієш... куди тебе — у голову треба, так?
Знову запанувало мовчання. Лікар важко зітхнув і вибив люльку об лавицю.
— Рідкісний і важкий випадок, — прорік він. — У мене є пропозиція. Нехай він нас попитає... У вас же є запитання, чи не так, Маку?
— Так, я прийшов запитувати, — озвався Максим.
— У нього купа запитань, — підтвердила Орді, усміхаючись. — Він матері жити не давав запитаннями. Та й до мене чіплявся.
— Запитуйте, — сказав широкоплечий. — А ви, Лікарю, відповідайте. А ми послухаємо.
— Хто такі Вогненосні Творці і чого вони прагнуть? — почав Максим.
Усі заворушилися — мабуть, цього запитання не чекали.
— Вогненосні Творці, — сказав Лікар, — це анонімна група найдосвідченіших інтриганів з військових, фінансистів та політиків. У них дві мети: одна — головна, друга — основна. Головна — зберегти владу. Основна — одержати від цієї влади максимум задоволення. Всі вони хабарники, сибарити, садисти, і всі вони владолюбці... Ви задоволені?
— Ні, — сказав Максим. — Все це я й так підозрював... Яка їхня економічна програма? Їхня ідеологія? Їхня база, на кого вони спираються?..
Усі знов перезирнулися. Лісник дивився на Максима з широко відкритим ротом.
— Економічна програма... — сказав Лікар. — Ви занадто багато від нас хочете. Ми не теоретики, ми — практики. Для нас найважливіше те, що вони хочуть нас знищити. Власне кажучи, ми боремося за своє життя... — Він заходився роздратовано набивати люльку.
— Я не хотів нікого образити, — сказав Максим. — Я просто хочу розібратися... — Він би з радістю виклав Лікарю основи теорії історичних послідовностей, проте йому бракувало слів. І без того йому часом доводилося переходити на лінкос. — Гаразд. Але чого хочете ви? До чого ви прагнете, крім збереження життя? І хто ви?
Лікарева люлька шурхотіла й потріскувала, важкий сморід поширювався від неї на весь погріб.