Пікнік на узбіччі

Братья (Аркадий и Борис) Стругацкие

Аркадій та Борис Стругацькі

Пікнік на узбіччі

Ти повинен зробити добро зі зла, тому що більше його нема з чого зробити.

Р. П. Воррен

З інтерв'ю, яке спеціальний кореспондент Хармонтського радіо взяв у доктора Валентина Пільмана з нагоди присудження останньому Нобелівської премії з фізики за 19.. рік

— Напевно, вашим першим серйозним відкриттям, докторе Пільман, слід вважати так званий радіант Пільмана?

— Гадаю, ні. Радіант Пільмана — це не перше, не серйозне і, власне, не відкриття. І не зовсім моє.

— Ви, мабуть, жартуєте, докторе. Радіант Пільмана — поняття, відоме кожному школяреві.

— Це мене не дивує. Радіант Пільмана і було відкрито вперше саме школярем. На жаль, я не пам'ятаю, як його звали. Подивіться у Стетсона в його "Історії Візиту" — там усе це детально розказано. Відкрив радіант уперше школяр, опублікував координати вперше студент, а назвали радіант чомусь моїм ім'ям.

— Так, із відкриттями трапляються подеколи дивовижні речі. Не могли б ви пояснити нашим слухачам, докторе Пільман...

— Послухайте, земляче. Радіант Пільмана — це зовсім проста штука. Уявіть собі, що ви розкрутили великий глобус і взялися смалити в нього з револьвера. Дірки на глобусі ляжуть на певну плавну криву. Уся суть того, що ви називаєте моїм першим серйозним відкриттям, полягає у простому факті: всі шість Зон Візиту розташовуються на поверхні нашої планети так, ніби хтось дав по Землі шість пострілів із пістолета, що знаходиться десь на лінії Земля — Денеб. Денеб — це альфа сузір'я Лебедя, а точка на небосхилі, з якої, так би мовити, стріляли, і називається радіантом Пільмана.

— Дякую вам, докторе. Дорогі хармонтці! Нарешті нам до пуття пояснили, що таке радіант Пільмана! До речі, позавчора виповнилося рівно тринадцять років від дня Візиту. Докторе Пільман, може, ви скажете своїм землякам кілька слів з цього приводу?

— Що саме їх цікавить? Майте на увазі, в Хармонті мене тоді не було...

— Тим цікавіше дізнатися, що ви подумали, коли ваше рідне місто виявилося об'єктом нашестя інопланетної надцивілізації...

— Чесно кажучи, передусім я подумав, що це газетна сенсація. Важко було собі уявити, що в нашому старому маленькому Хармонті може трапитися щось схоже. Східний Сибір, Уганда, Південна Атлантика — це ще куди не йшло, але Хармонт!

— Одначе врешті-решт вам довелося повірити.

— Урешті-решт — так.

— І що ж?

— Мені раптом спало на думку, що Хармонт і решта п'ять Зон Візиту... втім, даруйте, тоді було відомо тільки чотири... Що всі вони лягають на дуже гладеньку криву. Я обчислив координати радіанта і послав їх у "Нейчур".

— І вас аніскільки не схвилювала доля рідного міста?

— Бачите, тоді я вже вірив у Візит, але ніяк не міг примусити себе повірити панічним кореспонденціям про палаючі квартали, про чудовиськ, які вибірково пожирають старих і дітей, про кровопролитні бої між невразливими прибульцями та надзвичайно вразливими, проте неодмінно доблесними королівськими танковими частинами.

— Ви мали рацію. Пам'ятаю, наш брат журналіст тоді багато наплутав... Однак повернімося до науки. Відкриття радіанта Пільмана було першим, але, мабуть, не останнім вашим внеском у знання про Візит?

— Першим і останнім.

— Але ви, поза сумнівом, уважно стежили весь цей час за ходом міжнародних досліджень у Зонах Візиту...

— Так... Час від часу я гортаю "Доповіді".

— Ви маєте на увазі "Доповіді Міжнародного Інституту Позаземних Культур"?

— Так.

— І що ж, на вашу думку, є найважливішим відкриттям за всі ці тринадцять років?

— Сам факт Візиту.

— Перепрошую?

— Сам факт Візиту є найважливішим відкриттям не тільки за минулі тринадцять років, а й за весь час існування людства. Не так уже важливо, хто були ці прибульці. Несуттєво, звідки вони прибули, навіщо прибули, чому так недовго пробули і куди поділися потім. Важливо те, що тепер людство твердо знає: воно не самотнє у Всесвіті. Побоююся, що Інституту Позаземних Культур уже ніколи більше не пощастить зробити більш фундаментальне відкриття.

— Це страшенно цікаво, докторе Пільман, але я, власне, мав на увазі відкриття технологічного порядку. Відкриття, які могла би використати наша земна наука і техніка. Адже цілий ряд видатних вчених вважає, що знахідки у Зонах Візиту здатні змінити весь хід нашої історії.

— Н-ну, я не належу до прихильників цієї точки зору. А що стосується конкретних знахідок, то я не фахівець.

— Однак ви вже два роки є консультантом Комісії ООН з проблем Візиту...

— Так. Але я не маю жодного стосунку до вивчення позаземних культур. У КОПРОВІ я разом зі своїми колегами представляю міжнародну наукову громадськість, коли заходить мова про контроль за виконанням рішення ООН стосовно інтернаціоналізації Зон Візиту. Грубо кажучи, ми стежимо, щоб інопланетними дивами, здобутими в Зонах, розпоряджався тільки Міжнародний Інститут.

— А хіба на ці дива зазіхає ще хтось?

— Так.

— Ви, мабуть, маєте на увазі сталкерів?

— Я не знаю, що це таке.

— Так у нас у Хармонті називають відчайдухів, котрі на свій страх і ризик проникають у Зону і тягнуть звідти все, що їм вдається знайти. Це справжня нова професія.

— Розумію. Ні, це поза нашою компетенцією.

— Ще б пак! Цим займається поліція. Але було б цікаво дізнатися, що саме входить до вашої компетенції, докторе Пільман...

— Існує постійний витік матеріалів із Зон Візиту до рук безвідповідальних осіб і організацій. Ми займаємося результатами цього витоку.

— Чи не можна трохи конкретніше, докторе?

— Давайте краще поговоримо про мистецтво. Невже слухачів не цікавить моя думка про неперевершену Ґваді Мюллер?

— О, звичайно! Але я хотів би спочатку покінчити з наукою. Вас як ученому не кортить самому зайнятися інопланетними дивами?

— Як вам сказати... Можливо.

— Отже, можна сподіватися, що хармонтці одного чудового дня побачать свого знаменитого земляка на вулицях рідного міста?

— Не виключено.

1. Редрік Шухарт, 23 роки, неодружений, лаборант Хармонтської філії Міжнародного інституту позаземних культур

Напередодні стоїмо це ми з ним у сховищі — вже ввечері, залишається тільки спецівки поскидати, і можна закотитися у "Боржч", прийняти в організм краплину-другу міцного. Я стою просто так, стіну підпираю, своє відробив і вже тримаю напохваті сигаретку, курити хочеться дико — дві години не курив, а він усе морочиться зі своїм добром: один сейф завантажив, замкнув і запечатав, тепер другий завантажує — бере з транспортера "порожняки", кожен зусібіч оглядає (а воно важке, собака, шість з половиною кіло, між іншим) і з кректанням акуратно повертає на полицю.