"Напевне, він робить це в інтересах нашої держави!" — сказав би мій батько і, сухо попрощавшись, вийшов із школи.
"Отже, товариші,— сказала б Зінаїда Юхимівна,— доведеться нам усім вибачитися перед Юрієм... А ва тебе, Маслов, мені соромно, дуже соромно!"
"Зінаїдо Юхимівно, та коли б я знав, що Іванов ударив мене в інтересах нашої держави, хіба б я став йому давати здачі?!"
Але-до такої розмови мій тато ще не доріс. Важко зітхнувши, я пішов до ванної кімнати, дістав двоє відер і почав готуватися до тренування термінатора планети Меркурій. Взагалі-то ви запам'ятали чи ні, що термінатором .називається межа світла і тіні? Тер-мінатор планети Меркурій найконтрасніший. Розміркуйте: Меркурій ближче ва всіх інших планет до Сонця. Атмосфери немає. Добового обертання немає. На освітленому боці температура плюс п'ятсот градусів.
Я опустив праву ногу у відро з гарячою водою. На затіненім боці близько мінус двісті... Ліву ногу я опустив у відро з холодною водою. Б-р-р-р... Ну й відчуття, прямо скажемо, не з приємних... Ви, звичайно, догадуєтесь, що холодна вода відтворювала температуру затіненого боку Меркурія^ "тому я опустив ліву ногу у відро з холодною водою, а праву — у відро з гарячою водою: воно відтворювало температуру освітленого боку. Заплющивши очі, я уявив себе не у ванній кімнаті, а на планеті Меркурій, на лінії термінатора. Неприємне відчуття. Таке враження, ніби два різних відчуття розривають тебе надвоє... М-так... Дійсно!.. "Не кличуть їх земні вогні... А може, птиці почувають?.. В малому серці щось та мають і тим керуються вони?.." Ой-ой-ой!.. Оце б зараз того, хто ці вірші писав, занурити в гарячу і холодну воду...
В цей час у прихожій задзеленчав дзвоник. Дзвонив хтось сторонній і дзвонив так настирливо, що мені довелося перервати свій дослід по "термінатори-зації", вибігти босому до прихожої і відчинити двері.
На порозі стояв Колесников з нашого класу.
Колесников одразу ж витягнув довжелезну шию і завертів нею у всі боки. Потім, кумедно вигнувши її, якось дуже підозріло оглянув моє розчервоніле обличчя, а надто босі ноги.
— От яка антологія, яких таємничих, яких ситуацій...— сказав він.— Ти, звичайно, знаєш, що таке "шестикутник Хаттераса"?
— Колесников,— відповів я холодно, але спокійно,— не став мені дитячих запитань. Багато небезпек таїть в собі океан, проте ніщо не наводить такого жаху на моряка, як "шестикутник Хаттераса" (акваторія біля берегів американського штату Північна Кароліна, на північ від так званого "бермудського трикутника"). На пам'яті тільки нинішнього покоління в цьому районі зникло понад тисяча кораблів.
— Або пригадується випадок з "Керрол Дірінг",— пожвавішав Колесников.— Ця шхуна, збудована на верфі штату Мен у 1921 році, йдучи через Атлантику, несподівано щезла. її знайшли в районі "шестикутника". Вітрила на всіх п'яти щоглах підняті, але на борту ні душі.
— Так, на борту не було ні душі,— підхопив я.— І як повідомляв журнал "Нейшил джиографік", катер морської прикордонної служби, що випадково натрапив на шхуну, не знайшов на судні нікого, окрім1 двох кішок. На камбузі стояла тільки-но приготовлена їжа, Доля екіпажу й по сей день — загадка.
— І це ти знаєш,— засміявся Колесников і, хитро примружившись, додав: — Але я знаю таке, чого ти можеш не знати!..
— Це чого ж, наприклад, я можу не знати? — грізно підступив я до Колесникова.
— Ти можеш, наприклад, не знати,— почав спроквола Колесников,— ти можеш не тільки не знати, а, я певен, не маєш найменшого уявлення.
— Це я не маю найменшого уявлення?
— Є у твоєї мами лавровий лист чи нема? — Колесников сміявся, вельми задоволений із свого дотепу.
Я дуже спокійно і, звичайно, зовсім непомітно, розізлився на самого себе за те, що піддався на простенький гачок Колесникова.
— Можеш ти, Колесников, хоч коли-небудь сказати щось путнє?
Колесников зосереджено дивився на мене, а я не спускав з нього очей і думав: "Чи не він часом підкидає мені ці віршики з антології своїх таємничих ситуацій?" Так ми ухняпились один в одного, мовчки і не моргаючи. У Колесникова вже через хвилину з очей потекли сльози, а я навмисне ще хвилини три, після того як він закліпав своїми віями, я ще хвилини три, а може, і всі п'ять хвилин дивився на нього не моргаючи. Взагалі, я б цьому Колесникову зараз замість лаврового листа із задоволенням дав би доброго стусана. Ач, прийшов гратися у "хто кого передивиться". Перервати такий важливий дослід через якийсь там...
— А можливо, все-таки є лавровий лист? — спитав Колесников, витягаючи шию ще більше, заглядаючи через моє плече у ванну кімнату і принюхуючись.
— А чого це в тебе одна нога така червона, а друга — біла-біла? — спитав ще підозріліше Колесников.— Це з антології таємничих ситуацій, так?
У цей час на сходах з сумками в руках з'явилась моя мама. Колесников одразу ж вихопив у неї з рук обидві сумки і поніс за нею на кухню, бурмочучи ті ж таки слова про лавровий лист. Проклинаючи Колесникова, дякуючи якому я згайнував стільки часу, я прикрив двері ванної кімнати і чекав, поки цей шпигун, отримавши лавровий лист, не піде геть з нашої квартири. "Лавровий лист,— подумав я,— коли-небудь ви з нього вінок мені на шию одягнете. А взагалі, лавровий лист це тільки привід. Колесников просто хоче щось вивідати. Чудний! Ішов би з такою шиєю до цирку. Вертів би там нею на сто вісімдесят градусів".
— Валяй,— сказав я Колесникову, відчиняючи двері. Колесников з лавровим листом в руках виходив за поріг, як краб, боком, проте я все-таки двері зумів
зачинити так спритно, що вони в останню мить все-таки торохнули Колесникова трохи нижче спини. А я подивився йому вслід крізь шпарку в замку і-замк-нув двері. Колесников чортихнувся, а я попрямував до ванної кімнати, щоб вилити з відер прохололий, а в другому відрі вже трохи підігрітий термінатор планети Меркурій.
СПОГАД ДЕСЯТИЙ А я зробив відкриття, що поруч е дівчата
В цей час до прихожої увійшла, моя мама. Я зіткнувся з нею в дверях ванної кімнати. Вона поглянула на мій синець під оком, узялась обома руками за мої вуха і поцікавилась:
— Юрку, що це в тебе під оком?