Наш будинок стоїть зовсім недалеко від школи. Тому сегмент земної кулі, залитий асфальтом, що зветься Садовим кільцем, який відділяє мій будинок від школи вулицею Воровського, я проскочив кулею.
Я квапився, бо за Життєвим розкладом мого сьогоднішнього вечора час трохи ущільнився. Я вже казав: щодня о десятій годині вечора, хай що б там було, я повинен лежати в постелі. А до сну я мав ще дещо прочитати з геодезії і астрофізики. І найголовніше, провести перше тренування термінатора планети Меркурій. Я, звісно, цілком міг укластися в розклад, якби мені не треба було показувати щоденник моєму Т. (татові!). Прочитавши щоденник, мій Т. обов'язково розпочне зі мною розмову, котра зовсім не передбачена моїм розкладом. Потім у нашу розмову втрутиться моя М. (мама!). Моя М. почне мене захищати, мій Т. почне з нею сперечатись. І на це теж піде бозна-скільки дорогоцінного часу.
Коли я влетів до прихожої, ні Т. ні М. вдома не було. Я зробив за розкладом перш за все ось що: налив у металеву мензурку елементарне поєднання водню з киснем. Довів до кипіння. У порцеляновий тигль усипав шість грамів синепсису. Змішав синеп-сис з трьома ложками піліози. Тонку платівку, що містила елементи фосфору і кальцію, з'єднав з товстою платівкою амінокислот і... ну, коротше кажучи, випив склянку чаю з цукром і з'їв бутерброд з сиром! Потім я поклав щоденник у батьковій кімнаті на стіл, на самому видному місці. Я вже збирався повернутися до своєї кімнати, коли помітив на столі кипу газет. Читаючи газети, батько вавжди підкреслює в них окремі статті, вислови, фрази і навіть слова. Я переглянув, що і де він підкреслив цього разу: в "Правде" і "Комсомолке" він підкреслив статті про виховання підлітків. У вчорашній "Вечірці" був підкреслений якийсь фейлетон на фінансову тему (мій батько, дорогі товариші потомки, працює фінінспектором і часто виїздить по ревізії. Крім того, він завжди заклопотаний, бо працює над дисертацією. Мене він теж часто ревізує, бо вважає, що я став "неможливою людиною", "неможливим" — це слово ми, звичайно, залишимо на його совісті!).
Отже, у "Вечірці" підкреслена стаття на фінансову тему, і ще обведено червоним чорнилом фотознімок і поряд поставлено жирний знак запитання.
Стривайте, стривайте! Хвилиночку! На фотознімку, до речі, зображені я і мій тренер по самбо. А знак запитання стояв тому, що фізіономія на знімку була моя, а ім'я і прізвище під знімком не мої. Я займався в гуртку самбістів під чужим, звичайно, прізвищем. І головне, мене сфотографували без моєї на те згоди. Я навіть на цього кореспондента і уваги не звернув. Коли ж це він устиг мене клацнути? Я ще раз перечитав підпис під знімком: "Заслужений майстер спорту Олексій Рогунов, у минулому відомий самбіст. * Сьогодні він тренер спортивного комплексу "Самбо" у мікрорайоні Чертаново. Олексій Рогунов підготував кілька спорстменів-розрядників. На знімку О. Рогунов з групою новачків перед початком тренувань. У правому кутку портрет Колі Горлова — одного із найздібніших спортсменів". І нижче: "Фото. В. Федорова".
Ну, знаєте, товаришу Федоров, якщо ви й інші кореспонденти почнете мене вже зараз знімати в усіх гуртках, котрі я відвідую (наприклад, в планерному, в парашутному і так далі і тому подібне), і в кожному, природно, під іншим прізвищем, і якщо ці знімки й інші почнуть з'являтися в нашій пресі часто, то я буду змушений з усією категоричністю поставити питання перед ТАРС ребром: або Я! або фотокореспонденти!..
Я і так маю неприємності. У неділю йду собі з батьком вулицею Горького, раптом перед нами виростає хлопець із парашутного гуртка й каже: "Семене Старовойтов, привіт! Завтра стрибки з даху!" Сказав і спокійно пішов далі. А в батька від тих слів окуляри на лоба полізли.
— Чому він тебе називає Семеном?.. Та ще Старо-войтовим? І які ще стрибки?.. З якого даху?.. І чому саме з даху?..
— З якого даху?.. З якого, з якого?.. Ну, вишку ми так називаємоІ Парашутну вишку! Сленг це! Жаргон!
— А чому він тебе назвав Семеном Старрвойтб-вим?..
— Ну, обізнався! Ну, за іншого прийняв! Ну, схожий я на якогось там Семена Старовойтова!
І чому неодмінно треба з усього робити трагедію? Невже не можна з цього зробити хоча б героїчний епос? Ну, щоб відреагувати на слова цього хлопця, хоча б ось такими словами: "А ти в мене, синку, виявляється, не лише Юрій Іванов, ти в мене ще й Семен Старовойтова — і доброзичливо розсміятися при цьому. .1 я б теж усміхнувся суворо і сказав: "Так, батьку, я в тебе не лише Юрій Іванов, але і Семен Старовойтов, і Микола Горлов, і ще Костя Филимонов, і Сергій Тарасов..."
"Значить, так треба, синок? "
"Значить, так треба, тату!"
"І зверни увагу, синку, я в тебе не питаю, чому ти в мене і те, і друге, і трете..." "За це я тебе і ціную, тату!"
Тепер ви розумієте, товариші потомки, мало мені цих випадкових зустрічань на вулицях Москви, ще тепер цей Коля Горлов — кращий самбіст Чертанів-ського мікрорайону, і його, портрет у вечірній газеті. Рано ще, рано, товариші, вміщувати мої фотографи. Коли можна буде, я скажу, дам, як кажуть, сигнал. А зараз — передчасно.
Ні, знімати мене треба, і знімати мене треба якомога більше, проте вміщувати мої знімки в газетах та журналах ще ранувато. І та зустріч на вулиці Горького, і історія з "Вечіркою", і запис у щоденнику про бійку в школі — все було неприємним для мене. Але найнеприемнішим був запис про те, що я побився з Масловим. Та, певне, все залежатиме від того, як на цю бійку подивиться мій батько. От якби він подивився мій щоденник вечором, а вранці зайшов до школи і сказав нашій класній керівничці лише одну гідну справжнього людоземта фразу: "Зінаїдо Юхимівно! Бійки, як і війни, бувають справедливі і несправедливі!" Потім повернувся б і мовчки пішов до дверей, а біля дверей обернувся б і сказав: "І взагалі про людину треба судити не за вчинками, а за мотивами її вчинків!" Сказав би і пішов!
Зінаїда Юхимівна одразу б занервувала, в класі всі б захвилювались, Зінаїда Юхимівна побігла б за батьком. Весь клас побіг би за Зінаїдою Юхимівною.
"Євгене Олександровичу! — сказала б Зінаїда Юхимівна моєму татові.— Ви нас пробачте, але ми просто не знаємо, що нам робити з вашим Юрієм. Річ у тому, що він мотиви своїх вчинків від нас приховує..."