— Згоден, друже,— мовив Гарсіа.— Та все ж таки наші найкращі й найчисленніші загони не з Естрамадури, де люди харчуються жолудями. Але не думайте, що я будую свою теорію революції на зневазі. Я просто намагаюсь зрозуміти, що сталося сьогодні, а не оцінюю загальне становище в Іспанії. Зрештою Ернандес — не крамар, навіть у переносному розумінні. Капітан вельми чесна людина, для якої революція — спосіб утілити свої етичні ідеали. Для нього драма, яку ми переживаємо, особистий апокаліпсис. Найстрашніше в цих напівхристиянах — їхня пристрасть до жертовності; вони ладні на будь-які помилки, тільки заплатити б за них життям.
Декому Гарсіа видавався особливо розумним, бо вони радше здогадувалися про зміст його слів, ніж розуміли їх.
— Звісно,— він вів далі,— Негус не Ернандес, але між лібералом і анархістом різниця тільки в термінології і темпераменті. Негус заявляє, що вони всі ладні померти. Щодо найкращих з них — це правда. Запам'ятайте, я кажу — щодо найкращих. Вони впиваються братерством, про яке самі знають, що воно недовговічне. І вони готові померти після кількох днів екстазу чи помсти, як до нагоди, прожитих ними згідно зі своїми мріями. Зверніть увагу, що він сказав: "Як підказує серце". Для них така смерть виправдовує все.
— Не люблю людей, які фотографуються з револьвером у руці,— сказав Прадас.
— Це інколи ті самі, що вісімнадцятого липня відбирали зброю в багачів, стискаючи в кишені кулак, щоб ті думали, що в них є револьвер.
— Анархісти...
— Анархісти — слово, яке тільки вносить плутанину,— сказав Мануель.— Звісно, Негус — член ФАІ. Але головне тут не те, що думають його друзі; головне — це що тисячі людей, тисячі неанархістів думають, як вони.
— Те, що вони думають про комуністів? — роздратовано спитав Прадас.
— Та ні, друже мій,— відповів Гарсіа,— те, що вони думають про життя й боротьбу. Те, що вони думають разом з... хоча б з капітаном Мерсері. Скажу вам, що те саме я бачив у Росії в сімнадцятому й у Франції півроку тому. Це — юність революції. Час уже усвідомити, що маси — одне, а політичні партії — інше. В цьому ми пересвідчилися після вісімнадцятого липня.— Він підніс чубук своєї люльки.—
Нема нічого важчого, ніж примусити людей подумати про те, що воші робитимуть.
— Ллє не це тільки важливе,— сказав Прадас.
— Bonn повинні змінитися або померти,— сумно сказав Головкін.
Гарсіа мовчав, заглибившись у свої думки. В анархо-синдикалізмі він розрізняв анархізм і синдикалізм. Профспілковий рух анархістів був позитивним елементом, а їхня ідеологія — негативним. Межі іспанського анархізму збігалися з межами синдикалізму, а наііпередовіші з анархістів посилались не на теософію, а на Сореля. Проте сьогоднішня розмова велася так, ніби анархісти складають особливе плем'я, ніби їхня природа відрізняється від природи інших людей, ніби Гарсіа мусить підходити до них не як політик, а як етнолог.
Подумати тільки, що зараз, мабуть, такі самі розмови ведуться по всій Іспанії! Куди важливіше було б установити, на яких засадах можна домогтися виконання урядових рішень спільними діями організацій, незалежно від того, як вони називаються — НРП чи ФАІ, комуністична партія чи ЗРС! Дивна пристрасть людини до суперечок про сторонні предмети, замість того щоб виробити план дій у той момент, коли діяти — це питання життя і смерті. Доведеться поговорити з кожним із цих суб'єктів окремо про те, що можна зробити.
До нього підійшов боєць ополчення, який перед цим щось спитав у Мануеля.
— Товаришу Гарсіа, тебе викликають до комендатури: телефонували з Мадріда.
Гарсіа викликав Мадрід.
— Як ідуть переговори? — спитали його.
— Священик ще не вийшов. Строк минає через десять хвилин.
— Зателефонуйте нам одразу ж, тільки-но у вас щось проясниться. Як ви оцінюєте становище?
— Погано.
— Дуже погано?
— Погано.
Розділ п'ятий
Ернандес, який знав, що Гарсіа викликали до телефону, чекав на нього, щоб разом повернутися до музею.
— Мене вразили ваші слова: політику не можна робити з допомогою моралі, але й без неї не можна. Ви особисто передали б листа?
— Ні.
Стукіт прикладів рушниць, солдатські котелки під полудневим сонцем, трупний запах так нагадували метушню вчорашнього дня, що годі було собі уявити, щоб війна скінчилась. Залишалося менше чверті години до кінця перемир'я; мир уже відходив у минуле. Нечутними широкими кроками Ернандес ковзав поряд з Гарсіа, який твердо карбував кожен крок.
— Чому?
— По-перше, вони не повернули заложників. По-друге, якщо ми взяли на себе відповідальність, ми повинні перемогти. От і все.
— Дозвольте, особисто я не брав на себе ніякої відповідальності. Я був офіцер. Я й далі служу офіцером.
— Ви згодились її взяти.
— Як же я міг відмовитись? Адже ви знаєте, що в нас нема офіцерів...
Уперше пообідпій відпочинок спускався над містом без стрілянини.
— Навіщо потрібна революція, якщо вона не робить людей поряднішими? Я не пролетар, пане майор, пролетаріат заради пролетаріату мене так само мало цікавить, як буржуазія заради буржуазії; але я намагаюсь воювати якнайкраще.
— Хто здійснить революцію: пролетаріат чи... стоїки?
— Чому не просто найлюдяніші люди?
— Тому, що ваші "найлюдяніші люди" не звершують революцій, друже мій: вони створюють бібліотеки або кладовища. На жаль...
— Кладовище не виключає того, що приклад є приклад. Навпаки. 1
— А поки що — Франко.
Ернандес майже жіночим рухом узяв Гарсіа під руку.
— Послухайте, Гарсіа. Не гратимемо в "хто має слуга-пість". Тут ми з вами самі. Мануель — людина чесна, але він на все дивиться очима своєї партії. А он ті будуть тут не пізніше, ніж через тиждень, ви це знаєте незгірше за мене. Отож не так уже й важливо, хто з пас має слушність...
— Ні, важливо.
— А якщо...
Ернандес подивився на Алькасар: нічого нового.
— Якщо мені судилося тут загинути, то я не хочу, щоб це сталося просто так... Минулого тижня один з моїх... ну, одне слово, щось на зразок товариша... він анархіст чи називав себе анархістом — його звинуватили в пограбуванні каси. А він був не винен. Він бере мене в свідки. Зрозуміла річ, я його захищаю. Він проводив примусову колективізацію в селі, де був уповноваженим; його люди почали колективізувати сусідні села. Я згоден, що це був неправильний вчинок; звісно, якщо селянин мусить подати десяток папірців, щоб отримати один серп, він оскаженіє. І я згоден, що саме в цьому питанні у комуністів програма правильна. Але я з ними в поганих стосунках відтоді, як виступив у ролі свідка... Тим гірше. Та що було робити, я не міг допустити, щоб чесну людину, яка просить мого свідчення, називали злодієм.