Одна зі служниць бару дивилася па нього.
— Потрібна принаймні година, щоб побачити душу,— сказала вона.
Маньєн уже не раз бачив, як люди помирають, і вже звик до умиротворення, яке смерть накладає на обличчя. Складки й дрібні зморшки зникли разом із заклопотаністю й думкою, і перед цим обличчям, з якого життя було змите, хоча розплющені очі й шкіряний шолом свідчили про волю, Маньєн розмірковував над фразою, яку щойно він почув і яку не раз чув у Іспанії: тільки через годину після смерті з-під маски починає проступати справжнє обличчя.
Розділ перший
Фашисти займали три хутори — жовтуваті стіни, черепиця такого самого кольору,— звідки їх насамперед треба було вибити.
Операція була проста. Скелясті береги Тахо між Та-лаверою й Толедо дозволяли бійцям ополчення непомітно підкрастися до хуторів, якщо діяти обережно й організовано. Вночі Хіменес попросив гранат. Офіцер, що відав розподілом зброї, був німецьким емігрантом^ і на світанку Хіменес, зачарований такою ретельністю, побачив ваговози, навантажені...^гранатовими плодами.
Нарешті надійшли справжні гранати, про доставку яких попрохали належним чином.
Одна з рот Хіменеса складалася з іще необстріляних ополченців, які прибули до полку лише кілька днів тому. Хіменес призначив до них своїх найкращих унтер-офіцерів, а сьогодні командував ними сам.
Він почав навчання з метання гранат.
У третій роті, що складалася з новачків, сталася заминка. Один з бійців тримав запалену гранату й не кидав її. "Кидай!" — зарепетував сержант. Вона могла вибухнути в нього у руках, і тоді небагато залишилося б від цього сердеги. Хіменес щосили вдарив його під лікоть: граната вибухнула в повітрі, боєць упав, а по обличчю Хіменеса потекла кров.
Бійця поранило в плече. Він легко відбувся. Тільки-но його перев'язали й понесли, почали готувати бинти для Хіменеса.
— Залиште тюрбани марокканцям,— сказав він.— Дайте мені англійський пластир.
Це виглядало не так героїчно: його обличчя було ніби обклеєне поштовими марками.
Він став поряд з черговим гранатометником. Нещасливих випадків більше не було. Близько двадцяти чоловік відпровадили з полку.
Хіменес послав у розвідку Мануеля. Комуністична партія приставила його до того з офіцерів, у кого він міг найбільше навчитися. Хіменес полюбив його: Мануель був дисциплінований не тому, що любив коритися чи командувати, а за своєю природою й задля загальної справи. До того ж Мануель був освічений. Полковник це цінував. Те, що звукооператор, чудовий музика, виявився вродженим офіцером, дивувало полковника, який знав комуністів тільки з безглуздих казочок; він не розумів того, що кожен комуніст, привчений своєю роботою в партії до суворої дисципліни й до необхідності переконувати інших людей,— водночас пропагандист, організатор, скрупульозний виконавець і має багато шансів стати чудовим командиром.
Почався наступ на перший хутір. Стояв тихий ранок; листя на деревах застигло в нерухомості, наче каміння, і лише час від часу повівав легесенький, прохолодний вітерець, ніби провіщаючи наближення осені. Ополченці атакували гранатами в правильній лаві під прикриттям каміння й своїх снайперів. Фашистам ставало дедалі важче триматися. Раптом тридцять бійців вистрибнули на каміння й з криком кинулися в безладну атаку.
— Так і є! — пробурчав Хіменес, ударивши кулаком по дверцятах автомобіля.
Два десятки бійців упали на каміння, скорчившись, чи розкинувши руки, чи притиснувши кулаки до обличчя, ніби захищаючись; кров одного з них, виблискуючи на сонці, поступово заливала плескатий камінь, білий і чистий, як цукор.
На щастя, решта бійців уже проминули останні скелі з обох хуторів; вони не бачили, як падали їхні товариші. Від вибухів гранат черепиця на будинках злітала вгору водограєм, наче гейзери. Через чверть години хутір було взято.
Другий хутір мали атакувати нові бійці. Вони бачили весь бій.
— Хлопці,— сказав Хіменес, вилізши на капот "форда",— хутір узято. Ті, хто вискочив з-за скель усупереч наказу,— зайшли вони перші до хутора чи ні,— звільняються з полку. Не забувайте, що тому, хто дивиться на нас,— я маю на увазі історію, вона судить і судитиме,— потрібна мужність, яка перемагає, а не мужність, яка втішається... Якщо йти по вказаній дорозі, то можна цілком безпечно підійти до ворога на відстань двохсот метрів. Ви бачите, що я їду з вами на автомобілі. Поки ми підійдемо до другого хутора, не повинно бути жодного пораненого. Потім ми будемо битися й візьмемо хутір. Хай допоможе нам госп... удача! Хай всевидющий... я хочу сказати... іспанський народ буде з нами, бо ми боремося за справу, яку вважаємо справедливою.
Позад нових гранатометників він поставив снайперами своїх найкращих бійців.
Ще не дійшовши до хуторів, вони побачили, що фашисти тікають.
Минулого тижня чимало фашистських солдатів перейшло до республіканців; п'ятнадцятьох з них прикріпили до роти Мануеля. їхнім загальновизнаним, хоча й ніким не обраним ватажком був Альба, дуже хоробрий боєць, який майже завжди був настроєний до всього вороже і в якому багато хто підозрював шпигуна.
Мануель викликав його.
Вони пішли посеред каміння в напрямку до фашистських позицій. Фронту не було, але, незважаючи на відбиті хутори, ворог перебував на відстані не більше трьох кілометрів.
— У тебе є револьвер? — спитав Мануель.
— Немає.
Альба сказав неправду: Ману елеві досить було поглянути, як його штани відтягують пасок.
— Візьми мій.
Він дав йому револьвер, який лежав у нього в кишені; в кобурі на паску в нього висів довгий автоматичний пістолет.
— Чому ти не член ФАІ?
— Не хочеться.
Мануель роздивлявся його. Риси обличчя радше згрубілі, ніж змужнілі, круглий ніс, рот з товстими губами, майже кучерява чуприна, низький лоб... Мануелю спало на думку, що мати Альби, певне, колись вважала його гарнесеньким.
— Ти бурчиш багато,— мовив Мануель.
— Є на що бурчати.
— Головне, є багато справ, які треба зробити. Якби на місці Хіменеса був ти або я, то справи йшли б не краще, а гірше. Отже, треба допомагати йому в тому, що він робить. А потім буде видно.
— Справи йшли б трохи гірше, зате командував би не класовий ворог. Мені це було б більше до вподоби.