На кого вкаже палець

Страница 20 из 38

Агата Кристи

Я закурив. Картина була жахлива.

– Досить холоднокровно, – сказав я.

– О так, так. Це зразу впадає в око.

– Хто це зробив? Навіщо? – спитав я, глибоко затягнувшись цигаркою.

– Не певен, що нам коли-небудь пощастить з'ясувати, навіщо саме, – мовив Неш поволі, – але ми можемо здогадуватись.

– Вона щось знала?

– Достеменно так.

– І нікому про це не натякнула?

– Наскільки вдалося встановити, ні. Вона була страх засмучена, каже кухарка. Після смерті місіс Сіммінгтон, як каже Роуз, вона ставала дедалі неспокійнішою і все казала, що не знає, як їй бути. – Неш роздратовано зітхнув і вів далі: – Ось так завжди. Не хочуть люди йти до нас. Не можуть перебороти стійкого упередження проти поліції. Якби вона прийшла і розповіла, що її турбує, то була б зараз жива.

– І вона нічого не сказала жодній з жінок?

– Ні. Так запевняє Роуз. Я схильний їй вірити. Бо коли б вона розповіла, то Роуз виклала б те одразу ж, із багатьма подробицями, які сама ж таки й вигадала б.

– Збожеволіти можна – ми нічого не знаємо, – сказав я.

– Але ми можемо здогадуватись, містере Бертон, адже я дещо з'ясував.

– Тоді вже легше.

– Того дня після другого сніданку, коли місіс Сіммінгтон заподіяла собі смерть, у обох служниць був вихідний і їх не було в домі. Але Агнес повернулася майже одразу.

– Ви це точно знаєте?

– Так. У неї є хлопець – молодий Ренделл. Він працює в рибній крамниці. У середу крамницю зачиняють рано, і він прийшов, щоб зустріти Агнес біля будинку Сіммінгтонів і погуляти з нею або піти в кіно, як буде дощ. Наша анонімниця, написавши брудного листа Фредові Ренделлу про Агнес, вирішила, що між ними все кінчено і дівчина піде гуляти з кимось іншим. Але того дня вони зустрілися і одразу ж страшенно посварились, Агнес повернулася в дім, сказавши Фредові, що не вийде, доки той не вибачиться.

– І що?

– А ось що, містере Бертон. Листа, одержаного місіс Сіммінгтон, надіслано не поштою. На конверті був старий штемпель, це встановлено, і поштова марка переклеєна, щоб можна було подумати, ніби листа приніс поштар. Але ж він прийшов не поштою. Ви розумієте, що це означає?

– Це означає, що листа вкинули у поштову скриньку за кілька хвилин до того, як поштар розносив денну пошту.

– Саме так. Денну пошту приносять близько четвертої. І моя версія така: дівчина, повернувшись у будинок, зайшла до буфетної і стала біля вікна, що виходить у двір, сподіваючись побачити свого хлопця, коли той прийде вибачатися. Перед вікном ростуть кущі, але крізь них добре видно, коли хто-небудь заходить у двір.

– І вона бачила людину, яка кинула листа у поштову скриньку! – вигукнув я.

– Це лише моя версія, містере Бертон, але я можу помилятися.

– Думаю, ні… Все так просто і так переконливо… Виходить, Агнес знала, хто писав анонімки.

5

– Так, Агнес знала, хто писав анонімки, – сказав Непі.

– Але чому ж тоді… – я затнувся, насупивши брови.

– Як я розумію, дівчина просто не усвідомлювала, що саме вона тоді бачила, – швидко вів далі Непі. – Ну, опустив хтось листа у поштову скриньку, і що з того? Можливо, той "хтось" просто не пов'язувався в її уяві з людиною, здатною писати анонімки. Він, з погляду Агнес, був поза всякими підозрами. Але що більше вона про це думала, то неспокійнішою ставала. Хотіла вона про це кому-небудь сказати? Звісно. Вона могла звернутися до Партрідж, яка, напевно, мала на неї вплив, її слово для Агнес – закон. І вона вирішує порадитися з нею.

– Так. Усе сходиться, – задумливо проказав я. – І якимось чином анонімниця дізнається про це. Але як, інспекторе?

– О, ви не знаєте провінційного життя, містере Бертон. Просто дивовижно, як тут розлітаються чутки. По-перше, був телефонний дзвінок. Хто його чув на вашому кінці?

Я задумався на мить.

– Трубку взяв я. Потім покликав Партрідж.

– Називаючи при цьому ім'я дівчини?

– Так, так, я називав її ім'я.

– Хто-небудь чув вас?

– Моя сестра. Ба навіть міс Гріффіт!

– Он як, міс Гріффіт! А що вона робила у вас?

Я розповів усе, як було.

– Вона збиралася потім іти додому?

– Спершу до містера Пая.

Неш скрушно зітхнув:

– Ось вам два шляхи, якими могла розійтися чутка по всьому Лімстоку.

Я не йняв віри:

– Ви хочете сказати, що міс Гріффіт і містер Пай звернули увагу на таку абищицю і розповіли про неї іншим?

– У провінції найменша дрібничка – новина. Ви навіть не повірите. Досить, скажімо, щоб у матері кравця зіпсувався настрій – і про це знатимуть усі! А тепер на іншому кінці… Міс Холланд і Роуз могли почути, про що Агнес говорила по телефону. А ще є Фред Ренделл. Все могло розійтися через нього.

Мене пройняв легкий дрож. Я подивився у вікно. Перед будинком був доглянутий газон, доріжка й низенькі доладні ворота. Я уявив, як хтось відчинив ворота, певно й спокійно підійшов до дверей і кинув листа у скриньку. Моя розпалена уява малювала невиразну жіночу фігуру. Обличчя не можна розгледіти, але я повинен його знати.

Неш розмірковував далі:

– Отож, коло звужується. Ось так ми завжди ловимо анонімників. Поступове, терпляче відсіювання. Як бачите, не так уже й багато людей лишається.

– Ви маєте на увазі?..

– Це знімає підозру з будь-якої жінки, що в той час була на службі. Вчителька була в школі; медсестра – я теж знаю, де вона була вчора. Зрештою, я ніколи й не думаю, що це хтось із них, але тепер можна бути цілком певним. Бачте, містере Бертон, ми маємо два відтинки часу, на яких слід зосередити увагу. Вчора і тиждень тому після другого сніданку. У день смерті місіс Сіммінгтон, – скажімо, – від п'ятнадцятої п'ятнадцять, коли Агнес могла повернутися додому після сварки, і шістнадцятою, коли могли принести пошту. Втім, я можу уточнити це в поштаря. І вчора, від чотирнадцятої п'ятдесят, коли міс Мейган Хантер вийшла з дому, до п'ятнадцятої тридцять чи навіть п'ятнадцятої п'ятнадцять, оскільки Агнес ще не почала переодягатися.

– Що, на вашу думку, трапилося вчора? – спитав я.

– Я собі уявляю це так: якась леді підійшла до вхідних дверей і подзвонила. Спокійнісінько, з усмішкою. Звичайний собі гість. Можливо, вона спитала міс Холланд чи міс Мейган або принесла пакет. Хоч би що там було, Агнес обертається, щоб узяти тацю для візиток, і наша леді-гість б'є по тім'ю Агнес, яка нічого не підозрює.