Я перебив її:
– Джоанно, у прислуги вихідний раз на тиждень?
– І раз на два тижні в неділю, – відповіла Джоанна. – Але до чого…
– Бог з ними, з неділями. У них вихідний у той самий день тижня?
– Звісно, так заведено, – спантеличено дивлячись на мене, відповіла Джоанна. Вона ще не збагнула ходу моїх думок. Я перебіг кімнату і подзвонив Партрідж.
– Скажіть, Партрідж, ця Агнес Водделл, вона що – служниця?
– Так, сер. У місіс Сіммінгтон, тобто у містера Сіммінгтона.
Я глибоко вдихнув повітря і подивився на годинник. Було чверть на одинадцяту.
– Як ви гадаєте, вона вже повернулася?
Партрідж осудливо глянула на мене:
– Так, сер. Прислуга має бути на місці о десятій. У них давні звичаї.
– Мені треба подзвонити, – сказав я і вибіг з вітальні.
Джоанна і Партрідж пішли слідом. Партрідж мінилася з люті. Джоанна нічого не могла зрозуміти.
– Що ти збираєшся робити, Джеррі? – спитала вона, коли я почав набирати номер.
– Хочу переконатися, що з дівчиною все гаразд.
Партрідж обурено пирхнула. Просто пирхнула, і край.
Але мені було на те начхати. Трубку взяла Елсі Холланд.
– Даруйте за дзвінок, – сказав я. – Це Джеррі Бертон говорить. Скажіть, будь ласка, Агнес уже прийшла? – Мовивши це, я раптом зрозумів, що роблю дурницю. Якщо дівчина прийшла і все гаразд, як я, у біса, збирався витлумачити свій дзвінок? Краще б доручив усе Джоанні, але й тоді треба було б щось пояснювати. Тепер слід чекати спалаху нових пліток у Лімстоку про мене і невідому мені Агнес Водделл.
Елсі Холланд дуже здивувалася:
– Агнес? Так, вона вже має бути.
Я почувався дурнем, але допитувався далі:
– Міс Холланд, не могли б ви це перевірити?
Слід сказати, що гувернантки завжди виконують усі прохання, їх не обходить, чому ви їх просите й для чого. Елсі Холланд поклала трубку і слухняно пішла поглянути, чи прийшла Агнес. За хвилину я почув її голос:
– Ви слухаєте, містере Бертон?
– Так.
– Дивно, але її немає.
Саме тоді Я пересвідчився, що мої непевні, підсвідомі передчуття були не марні. Потім трубку взяв містер Сіммінгтон:
– Алло, Бертоне, що скоїлося?
– Ваша служниця Агнес іще не прийшла?
– Ні, міс Холланд щойно дивилася. А в чім річ? Нещасливий випадок?
– Ніякого випадку, – відповів я.
– Ви хочете сказати, що з дівчиною щось сталося?
– Не здивуюсь, – похмуро відказав я.
Тієї ночі я спав препогано. В голові роїлися здогади. Якби тільки я міг зібрати їх докупи, зіставити і проаналізувати, то неодмінно знайшов би розв'язок. Бо надто вже вперто лізли вони мені в голову.
– Як багато ми знаємо в якийсь певний момент? Гадаю, значно більше, ніж нам здається. Адже більшість із того, що ми знаємо, лежить у підсвідомості. Тільки ми не можемо туди сягнути.
Я тривожно метався у ліжку. Знов і знов мене мучили невиразні здогади. Я відчував, що існує якась схема, тільки як її простежити – ось у чому вся складність. Треба було дізнатися, хто писав ці прокляті листи. Десь була ниточка до розгадки, але я ніяк не міг її вхопити.
Коли я поринав у сон, в моєму дрімотному мозку танцювали докучливі слова: "Немає диму без вогню. Немає вогню без диму. Дим… Дим? Димова завіса… Ні, це вже сфера війни – військовий термін. Війна… Клаптик паперу… Лише клаптик паперу. Бельгія, Німеччина…" Я заснув. Мені снилося, що місіс Дейн Калтроп перетворилася на хорта і я веду її на прогулянку в нашийнику і на повідцю.
Мене розбудив настирливий телефонний дзвінок. Я сів у ліжку й поглянув на годинник. Було чверть на восьму. Мене ніхто не кликав. Телефон висів у вітальні. Я скочив з ліжка, накинув халата і побіг униз. Вже у вітальні я випередив Партрідж, що виходила з кухні, і вхопив трубку.
– Алло!
– Ох! – почулося полегшене зітхання. – Це ви! – я впізнав голос Мейган – нещасний і переляканий. – О, прошу, приїдьте, приїдьте. Будь ласка! Ви зможете?
– Я негайно виїжджаю, чуєте, негайно!
Стрибаючи через дві сходинки, я побіг нагору і вдерся в кімнату Джоанни.
– Слухай, Джо, я їду до Сіммінгтонів.
Джоанна підвела кучеряву голівку з подушки і, як мале дитя, протерла очі.
– Чого, що скоїлося?
– Я ще не знаю. Дзвонила Мейган. Вона в нестямі.
– Як ти гадаєш, що могло скоїтися?
– Щось із Агнес, або ж я дуже помиляюся, – сказав я і вийшов.
Вже коли я зачиняв за собою двері, Джоанна гукнула:
– Зачекай, я встану й відвезу тебе.
– Не треба. Я сам поїду, – твердо заявив я.
– Ти не зможеш вести машини.
– Зможу.
І таки зміг. Трохи боліло у спині, але не дуже сильно. За чверть години я вже був біля будинку Сіммінгтонів – зовсім незле для мене.
Мейган, напевне, виглядала мене, бо коли я вийшов з машини, вона вибігла назустріч і впала мені на груди. Її нещасне маленьке личко було бліде й сіпалося.
– О, ви приїхали, ви приїхали!
– Ну, тримайтесь, дитинко, – заспокоював я. – Бачите ж, приїхав. То що у вас тут скоїлося?
Мейган затремтіла.
– Я… Я знайшла її.
– Ви знайшли Агнес Водделл?
– Під сходами, – провадила Мейган. – Там шафа. У ній рибальські снасті, гольф і всякий непотріб.
Я кивнув головою. Це була звичайна шафа. Мейган продовжувала розповідь:
– Вона була в ній, скорцюблена, і… І холодна… Страх яка холодна. Вона була мертва, розумієте, мертва!
– Що примусило вас зазирнути в ту шафу? – спитав я здивовано.
– Я… Я не знаю. Ви дзвонили вчора увечері, й нам стало цікаво, де ж ділася Агнес. Ми почекали трохи, але вона не з'являлася… Потім полягали спати. Я спала погано і рано прокинулася. В кухні поралася Роуз, наша кухарка. Вона була страшенно лиха на Агнес, що та не прийшла. Я пила молоко в кухні, коли раптом увійшла спантеличена Роуз і сказала, що вихідний одяг Агнес лежить у кімнаті. Її найкращий парадний одяг. І я подумала, а чи виходила вона з дому взагалі? Почала скрізь шукати, відчинила шафу під сходами, і вона була там…
– Сподіваюсь, хто-небудь зателефонував у поліцію?
– Так, вони вже тут. Мій вітчим одразу ж подзвонив їм. А потім мені стало страшно, і я подзвонила вам. Ви не ображаєтеся?
– Ні, не ображаюсь, – відповів я і уважно поглянув на Мейган.
– А чи хто-небудь додумався дати вам трошки бренді або кави після того, як ви знайшли її?
Мейган похитала головою. Я подумки прокляв усе Сіммінгтонове кодло. Цей кретин Сіммінгтон ні про що не подумав, тільки про поліцію. Ні кухарка, ні Елсі Холланд навіть не подумали, як вразила чутливу дівчину така знахідка.