— Можна? — пошепки спитав Стоун. І потяг лю-гера з його стисненої руки. Люгер був важкий, Нісова рука стомилася, але досі він так і не подумав вистрелити з нього. А тепер його взяв Стоун. І став цілитись, виставивши вперед праву ногу.
—• Крикніть їм, хай виходять,— сказав Нісові Стоун.
— Та стріляйте,— сказав Ніс.
— Хай виходять,— повторив Стоун.
Раптом Нісові як ніколи захотілося сміятись. Із цього велетня, котрий стоїть із люгером у випростаній руці, чекаючи, поки ті двоє вийдуть, щоб вистрелити в них. Але не в тім була річ. Просто Стоун не був упевнений в люгері. І він чекав, поки Ніс гукне солдатам.
— Агей, ви двоє! — крикнув Ніс.— У нас зброя. Виходьте. Ну! У нас зброя.
Один солдат раптом повернувся, глянув на високу купу водоростей і кинувся навтіки. Стоун вистрелив йому навздогін. Раз, потім іще двічі. Постріли з лю-гера здалися зовсім тихими після солотерна.
Стоун схибив, і солдат побіг далі, але другий, опустивши гвинтівку, побіг до них.
Тут усе й скінчилося.
Хаджі Міхалі й Берк вибігли з-за барака з другого боку. Виходить, Берк зовсім не сидів у кущах. Ніс так і не зрозумів, де вони були. А вони вже зникли в дверях довгого низького барака.
І це був кінець.
Ніс забіг у барак перед Стоуном і відразу побачив двох забитих солдатів на підлозі. Кам'яна, з довгими низькими приступками підлога була залита кров'ю. Хаджі Міхалі, Берк і літтосці, що забігли в другі двері, обминаючи калюжі крові, відсували дерев'яні засуви на дверях до маленьких камер обабіч коридора. Звідти стали виходити в'язні, літтосці й ловці губок, схожі на перших чотирьох. Усього їх було вісімнадцять чоловік. А потім знадвору підійшли ще оті четверо, яких визволили Ніс і Стоун. Усі вони збилися в тісному приміщенні довкола Хаджі Міхалі й Берка. Берк стояв, усе ще тримаючи під пахвою соло-терна, із напруженим, зосередженим виразом на обличчі.
Тоді Хаджі Міхалі сказав:
— Принесіть юнака Антроса і Політіса теж.
Кілька літтосців вийшли надвір і рушили до воріт.
Невдовзі вони повернулися, важко й незграбно несучи довгов'язого п'ятнадцятилітнього хлопця, іще зовсім безвусого. Другий — маленький, зморшкуватий, немолодий. Це був той самий рибалка, якого Ніс розпитував про Талоса першого дня. На місці правого вуха в нього зяяла дірка, а з неї стирчав округлий край кістки.
На тілі хлопчика Антроса ран не було видно.
— Мертві?
— Не знаю,— сказав один літтосець.— Може, ще й живі.
— Обидва мертві,— сказав другий.— Хлопцеві влучило в живіт.
Ніс приклав вухо до хлопцевих грудей. Та нічого було й слухати. Хлопець був іще теплий, але на тілі вже виступила жовтизна й липкі випоти смерті.
— Помер,— мовив Ніс, випроставшись.
— А Політіс — той напевно,— спокійно сказав один літтосець.— Така діра в голові.
І справді, рибалка Політіс аж ніяк не міг бути живий із такою дірою в голові.
— Несіть їх,— сказав Хаджі Міхалі.
І вони один за одним посунули через табірний двір, до ущелини. Хаджі Міхалі розмовляв з визволеними в'язнями, розповідав про Сарандакі та про те, як вони вибиратимуться звідси. Найважче — це вийти з бухти при такому вітрі, під таким дощем, по такому морю. .
їх було двадцять двоє.
Вони то бігли, то збивалися купками довкола літтосців і ловців губок, що прибули з Хаджі Міхалі. Стоун і Берк усе ще ніяк не могли відсапатися після біганини по табору. Вони перемовлялися на швидкому діалекті австралос, якого Ніс не розумів. Він ішов посередині між ними й відчував їхню взаємну душевну теплоту. І відповідальність усіх трьох. І задоволення,
і гордість, і спокій, і різницю між ними,— усю сукупність почуттів, що хвилювали всіх трьох. Велетень Стоун і цинік Берк, що розстрілював метаксистів із великого солотерна. І він сам, Ніс. Ця дивна істота, цей невеличкий жилавий чоловічок, яким був він сам і який так гостро відчував сірий гніт табору. Його мокрі стіни. Голий двір. Пустку. Холод. Безвість. Кам'яні бараки. Брудні, здичавілі солдати, що стерегли їх. Це він сам побував тут. Табір гнітив його своїм ї холодом, своєю безживністю під дощем. І він ХОТІВ і чимскоріше вибратисй звідси, неначебто може статися , щось страшне і йому доведеться залишитися тут, на ] три роки, як у Ларіссі. Уперте, чіпке почуття. Та йо— і му протистояла присутність Стоуна і Берка. І тверда | рішучість Хаджі Міхалі. Оце й захищало його. їхня | сила. І теплота літтосців. Особливо Сарандакі. Саран— і дакі. І
1
Міномети (ніш.).
2
Гранатомети (нім.).
Коли Стоун подав йому руку, помагаючи вилізти і на стіну, в цьому було те саме. Стоун, Сарандакі, | Стоун, Сарандакі. Джин не йшов йому з думок, коли ' він спускався схилом ущелини й потім далі, до берега, де на піску лежали поряд п'ять човнів. Важко буде • вивезти стільки народу на п'яти хистких рибальських і човнах та ще при такому бурхливому морі.
Хаджі Міхалі звелів двом літтосцям віднести хлоп— ; ця Антроса й рибалку Політіса десь далі в ущелину, щоб метаксисти не знайшли їхніх тіл і не вчинили над ними наруги, хоч уже й мертвими. Ніс дивився на хлопця, що лежав мертвий, зовсім мертвий. ;; І думав. і
І перед Нісовими очима поставав образ джина на | тлі зелених і жовтих вогняних куль, що так гарно роз— і сипалися в небі над бухтою Хавро Спаті. Ціна за ви— | зволення двадцяти двох антиметаксистів, які могли потрапити в лабети залізноголовим. Сарандакі, шот— ‘ ландський капрал Макферсон, маленький лондонець. :<* Одноокий, літтосці, що сіли на риф, юнак Антрос і ри— ■;
балка Політіс. І Сарандакі. Сарандакі, осяяний зеленими й жовтими вогнями. Оце таке.
А зараз нам треба вибиратися звідси на п'яти маленьких рибальських човнах.
Розділ двадцять восьмий
Скеля загрозливо здіймалася над ними, вона нагадувала, що малі форти щомиті можуть знову відкрити по них вогонь. Або з табору почнуть стріляти ті, що вціліли. Не один Ніс раз у раз поглядав догори. Стоун і Енгес Берк теж крутили головами, поки розподіляли, кому в який човен сідати.
— Скажи австралос, нехай сідають до мене,— почув Ніс голос Хаджі Міхалі. Усі збилися довкола п'яти човнів. Літтосців розсадили, не вибираючи кого куди. Один човен уже відійшов, узявши сім чоловік, і сів у воду аж по планшир. Він важко підстрибував, силкуючись стати навпереріз хвилі. Але хвилі щоразу повертали його боком, і він врешті вернувся назад. Тепер ті знову розсілися в ньому, щоб зробити нову спробу.