— Біжімо,-— гукнув він Стоунові.
Стоун вовтузився, злазячи із стіни. Тоді Ніс побіг сам.
Він перебіг п'ятдесят ярдів до незакінченого будинку, важко грузнучи в мокрому піску. Знову полив дощ, але Ніс був до того мокрий, що йому вже було байдуже; його кидало то в жар, то в холод. Із незакінченого будинку більше не стріляли.
Аж тут він побачив Берка й Хаджі Міхалі, що бігли попід стіною в інший бік. Попід стіною, до низеньких, незграбних будиночків серед хирлявих дерев.
— Вам що — жити набридло? — гукнув Стоун, наздоганяючи Ніса.
Ніс бачив нерівні обриси недобудованих кам'яних стін. Розриту землю, розсипаний пісок, білі вапнякові плити, отвір для вікна. Підбіг до будинку, потім пішов уздовж стіни, шукаючи входу. З другого боку стіну було тільки почато, середина будинку була відкрита.
Він побачив там грека.
Той стояв мовчки. У руці тримав гвинтівку. Рука безживно звисала. Грек ніби не зовсім розумів, що воно діється. Він був в уніформі кольору кізяка, з жовтими нашивками капрала.
— Кидай зброю,— наказав йому Ніс.
Він зовсім забув про свого люгера. Так і тримав його в опущеній руці. Хутко підскочив до солдата й вихопив у того гвинтівку. Він дивувався сам із себе й не знав, що робити далі. Поводився якось по-дур-ному.
— Стій тут. Якщо вийдеш, тебе застрелять,— сказав він.
Тоді повернувся й знову побіг у двір. Гвинтівку він незграбно ніс перед робою. Стоун чекав його, тримаючи автомат напоготові.
— Там є один,— сказав Ніс.
Пролунала довга черга із солотерна. Ніс не бачив нікого з своїх. Але виразно чув постріли з боку барака, куди побігли Берк та інші.
— Тут ніби все,— сказав Стоун.
Ніс не зрозумів. А Стоун уже побіг туди, де стріляли. Ніс подивився через двір і побачив кілька великих будинків у другому кінці табору. Він вирішив, що то головні корпуси. Інших рішень від нього поки що не вимагалось.
— Туди,— сказав він Стоунові.
Він не оглянувся, щоб подивитись, чи Стоун біжить за ним, чи ні. Побіг через калюжі, по ріденькій траві, вітер зі свистом надимав йому сорочку й обпікав тіло. Гвинтівку він кинув по дорозі. Вона заважала йому бігти. Він взагалі не думав про зброю. Головне — що він сам тут. Він був мухою, що лякала павука.
З головних корпусів по ньому відкрили вогонь. Він кинувся на землю. Стоун опинився поряд, став і випустив чергу по купі будинків. Він тримав автомат низько, і сила віддачі мало не збила його з ніг. Потім він побіг далі. Тепер постріли почулися десь в іншому місці. То Берк із своїм солотерном.
Ніс підхопився й побіг за Стоуном. Біля першого будинку велетень нараз спинився. Троє чоловіків вискочили з дверей і метнулися до сусіднього будинку. Стоун упер свій автомат у бік і розстріляв їх к бісовому батькові. Усіх трьох. Двома короткими чергами.
— Обережно! Дивіться уважніше! — закричав йому Ніс.— Тут можуть бути літтосці. Стріляйте обережніше.
— А вони що — тут?
Обидва стояли під стіною будинку, прислухаючись до голосів та криків десь неподалік.
— Не знаю,— відповів Ніс. І закричав по-гре-цьки: — Літтосці, виходьте. З нами Хаджі Міхалі.
Крики раптом стихли. Чути було тільки поодинокі постріли в сусідньому будинку.
— Заходьте ви сюди,— крикнув хтось на діалекті.— Ми не можемо вийти.
— Там є солдати?
— Один. Та й той наклав у штани.
— Епа,— гукнули інші голоси.
— Вони кажуть, щоб ми зайшли,— сказав Стоуно-ві Ніс.
Попід стіною першого будинку вони підійшли до сусіднього. Він був майже квадратний, не такий довгий, як інші. У дверях було загратоване віконце. Крізь нього було видно кухню з двома плитами. В'язні-літ-тосці збилися біля єдиного вікна, забитого навхрест важкими дерев'яними брусами.
— Літтосці! — гукнув Ніс.
Вони кинулися до дверей. Четверо чоловіків,— бородаті, схожі на мерців, босі, напівголі, в самих тільки армійських штанях.
— Епа,— закричали вони.
З криками вони навалилися на двері. Раптом десь узявся п'яний з гвинтівкою в руці, й Стоун підняв свій автомат, намагаючись просунути його в загратоване віконце.
■— Ні,— сказав йому Ніс. Потім крикнув солдатові в гвинтівкою: — Метаксист! Покинь зброю!
Широколиций солдат впустив гвинтівку на кам'яну підлогу. Літтосці навіть не оглянулись. Вони вже відсунули важкий засув і повискакували надвір.
— Де Хаджі Міхалі?
— Як вам це вдалося?
— А ми чуємо: стріляють усе ближче. Вас тут
що — ціла армія? ^
— Решта там, у будинку біля воріт.
— їх перевели туди, коли форти відкрили вогонь. Той будинок укріплено.
— Мерщій туди.
Вони говорили навперебій. Як діти. А з вигляду зовсім старі люди. Стоун з подивом розглядав їх. Усі четверо схожі один на одного. Як викапані. Однакові риси, однаковий вираз. Чотири живих мерці.
— Ходімо,— квапили вони Ніса.
Вони заговорили до Стоуна на діалекті. А він тільки дивився на них, витріщивши очі. Потім Ніс, що кілька секунд пильно й напружено розглядав їх, опам'ятався.
— Хаджі Міхалі там, і з ним іще люди,— сказав він, показуючи рукою на будинок біля воріт.
— Іди з своєю зброєю визволяти інших.
Це було сказано Стоунові.
— Він — інглезос,— пояснив їм Ніс.
— Інглезос? Botin вже скінчили воювати. Що він тут робить?
Тут Ніс залишив цих чотирьох. Стоун уже біг через двір до будинку біля воріт. Там усе ще стріляли. Швидка перестрілка з двох боків. Окремі постріли з гвинтівок і черги з солотерна у відповідь. Шс догнав Стоуна, коли постріли залунали знову. Вони лунали по той бік довгого барака, що стояв окремо. За ним були ворота, оббиті гофрованим залізом і обплутані колючим дротом. Стріляли десь там. Кулі клацали по воротах з характерним дзвяканням заліза об залізо.
Стоун забіг за високу купу водоростей та всякого сміття. Звідти він відкрив вогонь по вікну барака. Ніс теж побіг туди, водночас оглядаючись, щоб подивитися, куди це стріляє Стоун.
Тут Стоун перестав стріляти, хоч. Ніс ясно бачив двох солдатів біля маленьких дверей барака.
— Що таке? Стріляйте,— сказав Ніс.
— Чорт забирай! Уже нема патронів.— Стоун сіпав за спуск, але чулося тільки металічне клацання.
Ті двоє в дверях їх, видно, ще не помітили. Вони перестали стріляти. Дивилися в бік ріденького чагарники, де, мабуть, засів Берк із своїм солотерном.