Придбати золотих рибок можна було в Афінах, проте поїздка до столиці – справа складна й забарна, мені ж хотілося завершити оздоблення ставка до дня учти. У моєї рідні й так забагато клопотів, щоб гаяти час ще й на золотих рибок, тим-то я звернувся з цією проблемою до Спіро. Коли я з мальовничими подробицями описав йому, які на вигляд золоті рибки, Спіро відповів, що моя затія нездійсненна. На Корфу таких рибок ніколи не бувало. А втім, додав він, треба поміркувати. І от, за день перед вечіркою, Спіро відкликав мене вбік, упевнившись спочатку, що нас ніхто не підслуховує.
– Мастер Джеррі, – загримів він хрипким шепотом. – Мабуть, я зможу дістати тобі цих золотих рибок. Але поки що нікому – анічичирк! Поїдеш зо мною в місто сьогодні увечері, коли я повезу твою маму робити зачіску. І прихопи з собою яку-небудь посудину.
Мене ця новина страшенно схвилювала. А змовницький вигляд Спіро надавав усій історії здобування золотих рибок бентежного присмаку небезпеки й таємничості. Я кинувся шукати підходящу банку. Того вечора Спіро припізнився. Ми з мамою довгенько сиділи на веранді, перш ніж почули клаксон його автомобіля, що з виском і гуркотом підкотив до будинку.
– Пробачте мені, місіс Даррелл, за затримку, – вибачився він, підсаджуючи маму в машину.
– Нічого, Спіро. Тільки ми боялись, чи ви там не потрапили в аварію.
– Аварію? – зневажливо пирхнув Спіро. – У мене ніколи не буває аварій.
Вже майже смерком ми висадили маму коло перукарні, і Спіро повіз мене на інший кінець міста. Припаркувавшись біля високої чавунної брами, він вискочив з машини, сторожко роззирнувся довкола, наблизився до брами й пронизливо свиснув. По якімсь часі з-за кущів вигулькнув підтоптаний дідок з бакенбардами. Спіро тихенько перекинувся з ним словом і вернув до автомобіля.
– Давай мені банку, мастер Джеррі, – прогримів він, – і чекай тут. Я скоро повернусь.
Дідок з бакенбардами впустив Спіро у браму, і вони обидва зникли за кущами. За півгодини Спіро з'явився знову, ввесь мокрий як хлющ, притискуючи до своїх могутніх грудей банку з водою.
– Тримай, мастер Джеррі, – сказав він, передаючи мені банку.
Всередині плавало п'ять тлустих блискучих золотих рибок!
Нетямлячись од радощів, я сердечно дякував Спіро.
– Ну, все гаразд, – мовив він, заводячи мотор. – Тільки нікому анічичирк, ясно?
Я запитав, хто дав йому рибок і чий це сад.
– Яка тобі різниця? – насупив брови Спіро. – Краще пильнуй, щоб про це ніхто не довідався, жодна жива душа.
І лише через декілька тижнів під час прогулянки з Теодором я знову випадково надибав на ту чавунну браму й поцікавився, хто там живе. Теодор розповів мені, що це палац, де зупиняється король Греції (або члени королівської родини), коли відвідує острів.
Моє захоплення Спіро не знало меж: прорватися до палацу й поцупити з королівського ставка золотих рибок – хіба ж це не видатний подвиг! Окрім того, престиж самих рибок в моїх очах зріс до неймовірних висот, на їхні тлусті тільця падав додатковий блиск, а вони собі спокійнісінько плавали між водяними черепахами.
Події того дня бурхливо розгорталися з самого ранку. Після снідання я помчав подивитись на золотих рибок, і – о жах! – двох з них вже не було. Вчора на радощах я геть-чисто забув, що і черепахи, і водяні вужі інколи полюбляють поласувати такою-от пухкенькою рибкою.
Довелося тимчасово відсадити рептилій в бляшанки з-під гасу. Поки я чистив та годував Сорок і Алеко, розмірковуючи про біологічну несумісність риб з рептиліями, надійшов час ленчу. Ось-ось могли з'явитися перші гості. Я підійшов до свого впорядкованого ставка і раптом з жахом побачив, що хтось виставив банку з вужами на осоння. Мляві, перегріті сонцем плазуни лежали на поверхні води. В першу мить я навіть злякався, що вони вже здохли. Ясна річ – тільки невідкладна допомога могла врятувати їх. Схопивши банку, я метнувся в дім. Мама була на кухні, втомлена й неуважна, вона час від часу відривалася від каструль, щоб відігнати чотириногих кавалерів, які знову обсідали Додо.
Я розповів про халепу і додав, що єдиний рятунок для вужів – де тривале перебування в прохолодній воді. Чи можна помістити їх у ванну на годинку?
– Так, синку. Гадаю, це допоможе. А проте, все ж таки попитай, чи нікому зараз не потрібна ванна. І не забудь потім зробити дезинфекцію, добре?
Я наповнив ванну чудовою прохолодною водою і обережно опустив туди вужів. За кілька хвилин вони почали проявляти виразні ознаки життя. Зрадівши, я лишив їх відмокати у воді, а сам пішов нагору перевдягатись. На зворотному шляху я завернув на веранду, щоб оцінити стіл, накритий у тіні виноградного листя. І уздрів таку картину: в центрі столу, на дуже гарній вазі з квітами сиділи Сороки, злегка похитуючись сюди-туди. Кров захолола мені в жилах. Ножі й виделки були розкидані, вершкове масло порозмазуване по тарілках, і масні відбитки пташиних лапок розбігались по всій скатерці. Перець та сіль досить ефектно оздоблювали уламки розбитої соусниці з гострим соусом чатні. І на довершення всього незрівнянні Сороки перекинули на святковий стіл глечик з водою.
Але щось явно підозріле в поведінці злочинниць насторожило мене. Замість якнайскоріше дременути геть, вони сиділи серед знівечених квітів, ритмічно погойдуючись та обмінюючись благодушними зауваженнями. Очі в них палали нездоровим вогнем. Одна з Сорок, з квіткою в дзьобі, втупила в мене закоханий погляд, тоді хиткими кроками продибала по столу і, втративши рівновагу, важко гепнулась додолу. Її товаришка хрипло хихикнула, засунула голову під крило й солодко задрімала. Мене спантеличила така загадкова поведінка птахів. Коли раптом я завважив на підлозі розбиту пляшку пива. Ага, он воно що: Сороки влаштували тут собі власну гулянку і впилися до очманіння.
Доволі легко я зловив їх, хоч та, яка лишилась на столі, зробила спробу заховатись під масною серветкою, вдаючи, що її там нема. Доки я стояв, тримаючи Сорок і міркуючи, чи не можна як-небудь тихцем сунути їх назад у клітку, а потім зробити вигляд, буцімто ти нічого не знаєш, на веранду ввійшла мама з соусницею в руках. Заскочений, сказати б, на гарячому, я вже не міг звернути все на різкий порив вітру або на пацюків або придумати ще якусь вірогідну причину розгардіяшу. Отже, нам з Сороками доведеться відповідати за все.