Містер Блетсуорсі на острові Ремполі

Страница 66 из 72

Герберт Джордж Уэллс

. Але що ж діяти тому, чий розум не вміє відкидати?..

— Так, ваша правда, це вже складніша річ...

— Що діяти, коли не можеш не думати про все, не силкуватись давати всьому лад у своїй голові? Адже ж навіть коли ви відкидатимете всілякі складності, навіть коли вони якийсь час не тривожитимуть вашої думки, однаково ж вони існують довкола вас, насуваються на вас чи принаймні крутяться побіля вас. Може, їх не так легко відкинути, як ви гадаєте. Скажімо, в пана різника могла влучити куля або в дитячу кімнатку на Летмір-лейн могла впасти бомба. От ви дбали про своє маленьке діло на Золотому Березі, та й що з нього вийшло, з того вашого діла, як вибухла війна? Мене навіть до війни тривожила доля всього світу, я боявся за нього й бунтував, а ви, кажете, силкувалися розважливо спрощувати все...

— Скільки міг.

— А тим часом нас спіткала однакова доля, тільки що вас у руку влучило, а мене в ногу. Чисто випадкова різниця.

— Ну, а ви що робили до війни?

■— Подорожував. Побував багато далі вашого Золотого Берега. І принаймні на війну пішов із відкритими очима.

— А яка в тому перевага? А втім, не будемо сперечатися,— сказав Гревз.

Потім я почав розповідати йому про острів Ремпол та всі мої пригоди, описані в цій книжці. Він слухав зацікавлено, часто перепитував мене. Може, розповідав я не зовсім так, як пишу, бо то була моя перша спроба передати свої вражіння запевняю вас, не дуже легка справа. Може, нікому іншому я б усього цього й не розповів, і воно помалу затерлося б у моїй пам’яті, як, певне, забулись мільйони подібних історій, хоч люди, що переживали їх, живуть іще й досі,

12

ЗНОВУ МИР

Я був радий поновити своє знайомство з Лайолфом Гревзом, воно мене підбадьорювало. Ми якось від природи пасували один до одного, і підсвідомо я завше відчував, що мені його бракує. Обидва ми змужніли, досвід та невдачі багато чого нас навчили, однак ми зберегли ті риси нашої натури, ті наші відмінності, що доповнювали одна одну й що живили колись нашу дружбу. Я був, як і перше, вразливий і не дуже самостійний, а він, як і перше, був певний своєї надзвичайної практичності й нестримно заповзятливий. Для нього була дуже характерна й та ідея хірургічного розширення людського черепа, щоб він міг більше вмістити, і його прожекти організації всесвітньої економіки на підставі досвіду, набутого в торгівлі швацькими машинками на Золотому Березі. Він весь час носився з планами торгівлі не тільки книжками, а й усілякими можливими виробами людських рук на зовсім нових засадах, і я знову слухав його вельми зацікавлено й погоджувався з ним, твердо за-стерігши собі тільки одне: ніколи не вкладати свого капіталу в його авантюри принаймні на стадії експерименту.

Останні тижні мого життя в Ріксменсворті, коли я звикав до свого протеза та готувався перебратися з Ровеною до Чізлгерста, де ми живемо й досі, я весь вільний час розмовляв із ним. Я міг говорити йому про себе геть усе. Він мав дивовижний хист розуміти все,

що я казав, а тоді запалюватись, мов бенгальський вогонь, і висвітлювати сказане з зовсім несподіваних для мене боків. Він погоджувався зі мною в принципі й водночас глибоко розходився у висновках. Погоджувався, що світ — це справді острів Ремпол, і цивілізація — це мрія, і тут-таки, не перевівши духу, починав розмірковувати, як обернути ту мрію в дійсність. Він був стоїк так само, як і я, але ні в кому більше не здибував я такого агресивного стоїцизму.

А поки що в нього в кишені, видно, свистів вітер. В голові йому роїлися всілякі великонадійні й нагальні плани та ідеї щодо рекламування автомобілів, розкішних готелів, авіаліній, консервів, портативних складаних ванн для маленьких помешкань — щодень нові й нові; й ті комерційні плани залюбки уживались у нього в голові з проектами, що народжувались під впливом моїх песимістичних висновків: проектом цілковитої реорганізації Ліги націй, остаточного й довічного приборкання Арда-ма, перегляду всіх релігійних систем. Він, здавалося, просто нездатний був сумніватися, що можна не тільки повбивати всіх мегатеріїв на землі, але й позбутися їхніх трупів, щоб вони не отруювали повітря своїм смородом, і що всіх злостивих капітанів та недоумкуватих дідів можна втихомирити, посадити за грати або й зовсім винищити.

. Йому вже зняли пов’язку з обличчя, й він прикривав близно на чолі великим зеленим дашком, а руку носив у простому чорному черезплічнику. Він ставав дедалі більше схожий на давнього Гревза, тільки лоб його, колись такий рівний, тепер сердитою зморшкою перетинав червоний шрам, химерно контрастуючи з життєрадісною усмішкою на устах.

Час від часу я запомагав його невеликою сумою грошей; він щоразу вельми педантично приписував ті суми до давнього боргу.

— Настане колись день, Блетсуорсі,— казав він,— коли ви дасте мені розписку, що одержали весь борг до останнього пенса, з нарахуванням чотирьох з половиною відсотків річних. Тоді ви мені поставите пляшку шампанського, найкращого, яке знайдеться. Ми вип’ємо його вдвох, і то буде найщасливіша година в моєму житті.

Він майже не мав зв’язків, що на них міг би спертись

у ті тяжкі дні післявоєнної відбудови. Зате я переконався, як вигідно мати численну рідню. Моя дружина припала до серця леді Блетсуорсі, під проводом якої колись робила бинти, і сприязнилася з місіс Ромер. Сам Ромер повернувся з війни живий і цілий, та ще й у чині полковника. Він відзначився під час останнього наступу на Дамаск, а тим часом пароплавство "Ромер і Годен" майже до непристойності збагатилося на воєнних перевезеннях. Приблизно так повелося й іншим моїм близьким родичам. Тож природно, що всьому родові хотілося зробити щось для героя, потерпілого на війні. Мої далекі родичі, зокрема сассекські Блетсуорсі, втратили на війні кількох синів, і я майже автоматично став молодшим директором півторасталітньої фірми "Блетсуорсі й Крістофер. Коньяки та вина". Минулися ті часи, коли молодші нащадки англійських родів мусили шукати щастя за океаном. Тепер вони були потрібні вдома.

Моя несподівана блискуча кар’єра видалась мені така ж незаслужена, як і мої колишні злигодні, але я силкувався сприймати її з таким самим внутрішнім стоїцизмом і зовнішньою пристойністю.