— Але ж де вона починається, ця ваша нова доба?
— В людських головах. Довкола нас і по всьому світі.
— Слухайте, Гревзе,— сказав я,— вам треба написати ще одну книжку. І назвати її: "Необмежені перспективи людства".
Гревз замислено струснув попіл із сигари в попіль-
ничку. Здавалось, вій обмірковує мою пропозицію. Врешті озвався:
— А чом би й ні?
— Ну, а що ж лишається нам, окремим особам? — спитав я.
— Стоїцизм. Творчий стоїцизм. Що ж іще? Тільки не думайте, що стоїцизм неодмінно має бути похмурий. Погодьтесь, Блетсуорсі, що в житті є без ліку гарного, прекрасного, і попри всі наші розчарування ви все ж радніші жити, а не вмерти.
— Я не хочу бути невдячний. Навіть задля однієї такої літньої ночі, й то варто жити. Але я волів би, щоб життя моє і досі, й надалі мало більше сенсу.
— Навіть саме ваше невдоволення вже має сенс. Та й зрештою вам же нема ще й сорока років, Блетсуорсі. Скільки життя ще перед вами... Ми можемо дожити до великих подій. Особисте наше життя — це ще не все. Люди й так досі переоцінювали своє особисте життя й надто мало дбали про весь свій рід. Щоб це змінити, не треба переінакшувати людської природи, досить дати новий напрямок... О, я знаю, ви думаєте, що я просто ухиляюсь від розв’язання своїх особистих проблем, звертаючи мову на вселюдський поступ. Я розумію ваш іронічний усміх. Може, ви гадаєте, ніби я не надаю ваги тому, що роблю я сам та як добиваюся своєї мети: мовляв, так чи інакше течія захопить мене. Ні, я так не думаю. Я далекий від таких почуттів. Навпаки, думаючи про ці великі проблеми, я звільнююсь від усіляких ницих бажань. Я став чесний, принаймні чесніший, ніж був. Недавно я навіть виявив щось подібне до великодушності в кількох справах. І між іншим — я почасти й запросив вас на цю вечерю, щоб запевнити вас іще раз — я збираюсь заплатити вам весь свій борг.
— А чи треба? Навіщо обтяжувати майбутнє розплатою за давні помилки? Я радо списав би той борг із рахунку. Хоча б в ім’я всієї тієї науки, що ми здобули один від одного.
— Я не зможу заспокоїтись, поки не поверну вам боргу.
Побачивши в моїх очах сумнів, він поправився:
— Ну, щоб зробити вам приємність, висловлюся
точніше. Я не заспокоюсь, поки не переконаюся, що справді хочу повернути вам борг.
Я усміхнувсь на те застереження, таке характерне для нього, і його обличчя теж засяяло усмішкою.
— І все ж я поверну вам той борг,— сказав він.— Ви завжди все берете під сумнів. Але вірте моєму слову: ваш острів Ремпол щезне, і те, що я казав, справдиться.