— Та я так і хочу,— озвався я.
— Скажіть, чого б ви тепер бажали? Що нам із усією цією історією робити далі?
— Може, ви щось порадите? — промовив я.
— А чого ж,— погодився він.— Ну, по-перше, не журіться всією отією оксфордською халепою. Покладіться на нас, ми владнаємо все самі. Містер Гревз пропав. Гроші теж пропали. Спишімо й те, й друге з рахунку. Добрим він не кінчить, але то вже хай його бог судить. А та друга морока... ну, що ж, матуся не така вже й нерозважлива, надто тепер, коли думає, що ви прогоріли. Про все те не турбуйтесь. Але ви зараз ніби втратили грунт під ногами. Висите, так би мовити, в повітрі. Коли ви повернетесь, ніби за водою, до Оксфорда чи Лондона, життя здаватиметься вам порожнє й безглузде. Отже, не пливіть за водою, не повертайтесь до Оксфорда чи до
Лондона. їдьте за кордон і повертайтесь до Англії з новими надіями. Вирушайте в подорож. Оце я й хотів вам порадити: подорож. Довкола світу. Не на великих пасажирських лайнерах! Ніяких розкішних готелів! Просто, скромно, ближче до людей. На торговельних пароплавах, а на суходолі—верхи. Я переконаний, що вплив буде зцілющий — буквально зцілющий. Подумайте, скільки засобів пересування доведеться вам спробувати, поки ви дістанетесь із Англії до Каліфорнії. Скільки побачите цікавого! А потім, може, ще й книжку про все те напишете.
— Як Конрад,—^ озвався я.
— А чого ж! — погодився містер Ферндайк спокійно, не виявляючи ані радості від тогр, що я клюнув на цей гачок, ані сумніву щодо моєї спроможності писати, як Конрад.-^ Це буде здорове життя. Нерви ваші заспокояться. Ви подолаєте цю свою недугу. І, гадаю, мороки з подорожжю великої не буде. Бо ж Ромер із пароплавства "Ромер і Годен"—* ваш брат у перших. Ви з ним зустрічались на чиємусь весіллі й дуже сподобалися йому. Його судна борознять усі океани, і він зможе влаштувати вас на котре-небуді?,— хоч не всі беруть пасажирів,— як діловода, супровідника вантажу абощо. Ви зможете попливти хоч на край світу, а світ, як відомо, безкраїй. Побачите, як люди працюють, торгують, заживете пригод, справжніх пригод; подивитесь на володіння Британської імперії й на весь світ. Досить із вас горішньої Темзи — цієї річечки, де тільки дітлахам хлюпатися. Випливіть на долішню Темзу, морські ворота всього світу! І там почніть життя спочатку. Ви розпрощалися зі своєю юністю, вона пішла від вас назавжди. Хай так! То й що ж із того, містере Блетсуорсі? їдьте шукати свою змужнілість!
Містер Ферндайк замовк на хвильку, закашлявся й почервонів. Він трошки вдарився в риторику. Очі його ледь звологли, чи то йому тільки так здалося, бо він скинув окуляри, протер їх і знову начепив—* так само трохи криво.
— Одно слово, містере Блетсуорсі,— рішуче підсумував він,— для початку раджу вам пуститися в тривалу морську подорож. Ваші справи розладнані, але не настільки, щоб ви втратили незалежність. Усе ще можна направити.
Розділ другий.
де оповідається про те, як містер Блетсуорсі пустився в подорож, про його плавання, про те, як він зазнав корабельної аварії, як його покинули самого на кораблі, як з’явились дикуни і взяли його
в полон
МІСТЕР БЛЕТСУОРСІ ВИБИРАЄ СУДНО
У містеровій Ферндайковій присутності я був майже тим самим Блетсуорсі, що й до руїни моїх ілюзій, але як я після нашої другої розмови в Лондоні, коли ми вже докладніше обговорили й ухвалили його план, вийшов із його контори через затишне подвір’я Лінкольнської корпорації в тисняву й метушню Чансері-лейну, я знову відчув страшенну безпорадність, непевність і пекучу потребу чиєїсь підтримки. Десь із глибин свідомості випливав відгомін тих днів тупої розпусти, відлуння брутального реготу, уривки гидких— спогадів. Я спізнав підлоту фальшивих друзів, зазирнув і в темні закутки власної душі. Цього разу, коли я прийшов до містера Ферндайка, він приділив мені рівно двадцять хвилин, тоді глянув на годинника й чемно випровадив мене. Звісно, він радий був помогти й дуже поміг мені, але тільки побіжно. Мені ж потрібен був друг. Друг, що терпляче вислухував би мої нескінченні нарікання й потішав, підбадьорював мене.
"Море! Подорож довкола світу! Людство!" Все то були гарні слова, і хотілось відповісти на них якнайкраще, хотілося бути здатному на таку відповідь.
Наприклад, сказати б так: "Ваша правда, добродію! Вірте, з мене ще будуть люди, бо я Блетсуорсі!"
Дивно, як легко розмовляти з людиною подумки і як важко сказати їй те саме вголос!
Мені сподобався молодий Ромер, старший за мене всього на якихось десять років. Він також допоміг мені, як зумів, викроївши для мене трохи не півдня. Він розповідав мені про свої судна, що плавають по всьому світі, про переваги того чи іншого пароплава. Запропонував дати мені рекомендаційні листи до своїх знайомих у різних портових містах. Здебільшого то, правда, просто ділові знайомства, але дехто, може, мені сподобається. Ромер водив пальцем по списку. Чи не схочу я поїхати до Манауса на Амазонці? Це дуже легко влаштувати. Цікавий буде й рейс на Канарські острови, а далі через океан у Бразілію, до Ріо. Або ж... звісно, Канарські острови можна й минути. Іще можна б поїхати на Схід. Якраз незабаром до Бірми повезуть велику партію
пляшок, дешевих швацьких машинок, целулоїдних ляльок, мідяних образків, гасових ламп, бавовняної пряжі, патентованих ліків, згущеного молока для немовлят та німецьких годинників. Як мені здається ця думка? А може, я посидів би з цим списком над морським атласом у приймальні?
Усе те тішило мене: здавалось, наче я можу тримати в руках увесь світ і розглядати його, як меню в ресторані.
Кінець кінцем ми зупинились на "Золотому леві", що невдовзі мав відплисти до Пернамбуку й Ріо.
2
МІСТЕР БЛЕТСУОРСІ ПОДАЄТЬСЯ В МОРЕ
Скільки тисяч людей, певно, зазнавали такої ж ілюзії визволення, як і я, коли стояв на хисткій палубі "Золотого лева" й дивився на береги Кенту й Ессексу, що пропливали повз мене й танули за кормою, в тім боці, де лишився Лондон. Мені здавалося того вечора, що я вириваюся зі свого тісного світу в інший, у світ волі й пригод; і де ж мені ще знайти свою змужнілість, як не в солоних морських просторах?