Кетрін дивилася на мене й не відводила очей навіть у сліпучому сонячному світлі. Довге темне волосся, темно-зелені очі. Як твердять, що темніші очі, то менше дошкуляє яскраве сонячне світло.
– Це, напевно, весело, – сказала вона і кивнула на біплан, не зважаючи на галас і натовп.
– Авжеж, краще, ніж помирати від нудьги, – відповів я. – 3 допомогою доброго літака від нудьги можна врятуватися.
– А що ви відчуваєте, коли шугаєте там угору-вниз? Із вами можна покататися, чи ви тільки демонструєте свою майстерність?
– Головним чином, останнє. Пасажирів катаю не так часто. Вряди-годи. Якщо певен, що не випадеш, то крутити мертві петлі досить весело.
– А мене покатаєте, – запитала Кетрін, – якщо гарненько попрошу?
– Можна, коли закінчиться шоу. – Ніколи не бачив таких зелецих очей. – А що означає просити гарненько?
Вона безневинно усміхнулася:
– Будь ласка.
Решту дня Кетрін трималася неподалік, час від часу зникала в юрбі, потім знову з'являлась, усміхалася й потай кивала рукою. Перед заходом сонця біля аероплана залишилася тільки вона. Я допоміг їй улаштуватися на передньому сидінні кабіни мого літачка.
– Не забудьте про два ремені безпеки, – нагадав я. – Вистачило б і одного, щоб утримати вас на місці, хоч би які акробатичні фігури ми виконували, але все одно краще, коли ременів два.
Я розповів, як користуватися парашутом на той випадок, якби нам довелося рятуватись, підтяг м'які плечові паски, які прикріплюються до другого ременя безпеки на поясі. "У вас красиві груди", – ледь не бовкнув я, але вголос сказав:
– Переконайтеся, що ремені міцно утримують вас, але не заважають. Тільки-но полетимо головою вниз, вам здаватиметься, ніби вони дуже ослабли!
У відповідь вона всміхнулася, наче почула комплімент.
Кетрін була природженим льотчиком. Від повітряної прогулянки прийшла в захват. їй подобалося ревіння двигуна, сонячний дискг, що догоряв на краю світу, висіння вниз головою між хмарами, невагомість, трикратні перевантаження під час виконання мертвих петель.
Приземлялися ми вже в сутінках. Не встиг я заглушити двигун, не встиг отямитися, як вона вже вискочила з кабіни, обвила руками мою шию і поцілувала.
– МЕНІ СТРАШЕННО СПОДОБАЛОСЯ! – вигукнула вона.
– Боже мій... – сказав я. – Нічого не маю проти.
– Ви – великий льотчик.
Я прив'язав аероплан.
– Лестощі, панно, можуть далеко вас завести.
Кетрін мало не силоміць пригостила мене обідом, щоб віддячити за прогулянку. Ми розмовляли майже годину. Вона розповіла мені, що розлучилася з чоловіком і працює офіціанткою в ресторані над озером, неподалік від будиночка, який я купив. Завдяки платні й аліментам грошей має досить. А тепер подумає про те, щоб продовжити освіту й узятися до вивчення фізики.
– Фізика! Що такого могло трапитися, що привело вас до фізики? – І справді, така цікава жінка – позитивна, безпосередня, зважена. І раптом – фізика!..
Кетрін потяглася до сумочки:
– Не будете проти, коли я запалю?
Якщо я ледь утримавсь, аби не підстрибнути на місці від цього запитання, то власна відповідь на хвилю взагалі позбавила мене дару мови. Я бовкнув:
– Будь ласка.
Вона припалила сигарету й заходилась розповідати про фізику, не спостерігши, що діється зі мною. РІЧАРДЕ! В ЧОМУ СПРАВА? ЩО ТИ МАВ НА УВАЗІ ПІД СВОЇМ "БУДЬ ЛАСКА"? ТИ НЕ ЗАПЕРЕЧУЄШ? Вона припалює СИГАРЕТУ! Ти усвідомлюєш, як це позначиться на її й твоєму житті? Це означатиме "Дорогу закрито!", це означатиме...
Замовкніть, цитьнув я своїм принципам. Вона розумна, зовсім не така, як інші, яскрава, наче блискавка з зеленими очима, її цікаво послухати, приємна, лагідна, зворушлива, а мені набридло завжди лишатися наодинці зі своїми думками, спати з гарненькими, але цілком чужими дівчатами. Пізніше я поговорю з нею про паління. Тільки не сьогодні.
Мої принципи вгамувались так швидко, що я аж налякався.
– ... Багатою я, очевидно, не стану, але раду якось собі дам, – вела Кетрін далі. – Маю намір купити собі аероплан, навіть якщо він буде старим і вживаним! Я не пошкодую про це, як ви вважаєте?
Сигаретний дим вився кільцями і, як зазвичай ведеться, просто мені в обличчя. Я протиставив йому захисні екрани свідомості, уявив між собою і димом шибку і взяв себе в руки.
– Ви спочатку купите літак, – запитав я, дивлячись їй у вічі, – а потім навчитеся літати?
– Так. І тоді платитиму тільки інструкторові замість того, щоб платити йому та ще й орендувати літак. Так буде дешевше. А як на вашу думку?
Ми ще побалакали на цю тему, й тоді я запропонував їй вряди-годи літати зі мною на одному з моїх літаків.
На новому, на амфібії "Лейк", подумав я, в нього такий витончений фюзеляж, наче його збудовано для польотів у майбутнє та минуле, а не тільки, щоб пересуватись у повітрі й на воді. Й він їй обов'язково сподобається.
А за дві години я випроставсь у ліжку й спробував уявити, якою вона буде, коли побачу її наступного разу.
Чекати довелося довго. Кетрін мала чарівний вигляд: засмагле гнучке тіло, на кілька хвилин прикрите волохатим рушником. Коли рушник упав, вона прослизнула під простирадло, пригорнулася до мене й поцілувала. Цей поцілунок не означав "я знаю, хто ти, й кохаю тебе", а просто "будьмо сьогодні коханцями, а потім побачимо".
Як гарно просто насолоджуватись, а не бажати когось, кого не можна розшукати!
СІМ
– Одразу, як тільки ти припиниш палити в приміщенні, Кетті.
Вона здивовано поглянула на мене, не донісши запальничку до сигарети.
– Вчора ти не заперечував.
Я поскладав брудні тарілки в посудомийницю, протер кухонний стіл. Надворі вже потепліло, вранці з високого неба спустилося лише кілька пухнастих сніжинок, хмарність на висоті шість тисяч футів, легкий туманець, видимість п'ятнадцять миль. Безвітряно.
Кетрін була така ж приваблива, як і напередодні. Мені хотілося дізнатись про неї ще більше. Чи відберуть сигарети в мене жінку, якої я міг торкатися й з якою міг розмовляти добру хвилину?
– Дозволь розповісти тобі, що я думаю про сигарети, – сказав я.
І без поспіху виклав свій погляд.
–... Саме отак це розуміють усі навколо, – закінчив я. – І це означає: "Ти мені настільки байдужий, що мені все одно, чи можеш ти дихати. Хоч помирай, а я запалю!" Куріння – негарна звичка. Поряд з людьми, які тобі подобаються, палити нечемно.