Міст у вічність

Страница 91 из 91

Ричард Бах

Леслі зсунула кепку на потилицю, тернула по лобі рукавицею:

– Нарешті! І як вона називатиметься?

– Назва вже з нами. Вона завжди була з нами. Якщо ти теж здогадаєшся, то так ми її й назвемо, гаразд?

– Настав час, коли я прочитаю книжку? Ввесь рукопис?

– Саме так. Ще один розділ – і готово.

– Тільки один розділ... – повторила Леслі. – Мої вітання!

Я поглянув униз на моріжок під грунем, на озеро, на острови край неба.

– Гарне місце, еге ж?

– Райська місцина! Ти повинен поглянути на будинок, – сказала вона. – Сьогодні запрацювала перша сонячна батарея. Сідай поруч зі мною, я відвезу тебе туди й усе покажу!

Я вискочив на ківш із грунтом. Леслі натиснула стартер.

Двигун з ревінням прокинувся, й на якусь мить я був ладен закластися, ніби чую мотор свого біплана, який лаштується піднятись у небо з левад.

Якщо напівзаплющити очі, то можна побачити...

...Міраж, видіння з минулих років, з'явився над галявиною. Гастролер Річард заводить двигун "Фліта" востаннє, сідає в кабіну, додає газу й зараз підніметься в повітря на пошуки спорідненої душі.

Біплан поволі рушає вперед.

Що зробив би я зараз, думає Річард, якби побачив, що вона наближається до мене лукою й просить зачекати?

Послухавшись якогось дивного імпульсу, він озирається назад.

На заході тьмяніє сонце. Через луку до літака біжить жінка. На сонці золотом переливаються хвилі її волосся. Найкрасивіша в світі... Леслі Перріш! Яким чином вона?..

Він одразу вимикає двигун, ошелешений її появою.

– Леслі! Це ти?

– Річарде! – гукає жінка. – Ти відлітаєш? – Вона спиняється біля кабіни, переводячи подих. – Річарде... в тебе знайдеться час політати зі мною?

– А ти... – намагається промовити він, але йому несподівано бракне повітря. – А ти справді хочеш?

Я повернувся до дружини так само здивований побаченим, як той льотчик з минулого.

Перемазана брудом, велична, Леслі всміхалася мені з радісними сльозами на очах.

– Річарде, вони постараються! – сказала вона. – Побажай їм любові!