Пан Журден. Що ж це таке? Ви пустили квіточки голівками донизу.
Кравець. Але ж ви й слова не сказали, що хочете догори.
Пан Журден. А хіба про це треба говорити?
Кравець. Аякже. Всі аристократи носять тільки так!
Пан Журден. Аристократи носять голівками донизу?
Кравець. Авжеж, пане.
Пан Журден. О! Ай справді гарно.
Кравець. Коли хочете, то я можу пустити їх і догори.
Пан Журден. Ні, ні.
Кравець. Ви тільки скажіть.
Пан Журден. Ні, кажу ж вам, не треба: ви добре зробили. А як ви гадаєте, чи буде мені це вбрання до лиця?
Кравець. Ви ще й питаєте! Та жодний художник не зробив би своїм пензлем краще. Я маю одного учня: щодо штанів — це справжній геній, а другий у справі камзолів — просто герой.
Пан Журден. А перука й пера пристойні?
Кравець. Все як слід.
Пан Журден (придивляючись до правцевого вбрання). Еге-ге, добродію кравець! А крам оцей дуже мені знайомий, — він же від мого останнього костюма, що ви мені пошили! Я пізнав його відразу.
Кравець. То був такий добрий крам, пане… Я не міг утерпіти, щоб не відкраяти й собі клаптик на вбрання.
Пан Журден. Так-то воно так, але навіщо ж було краяти від мого?
Кравець. Чи не хочете поміряти ваше нове вбрання?
Пан Журден. Аякже, давайте.
Кравець. Стривайте! Це так не робиться. Я привів із собою людей, щоб одягнути вас під музику: таке вбрання одягається звичайно з церемонією. Ей! Ввійдіть-но сюди!
ЯВА 9
Пан Журден, кравець, учень кравця, учні кравця, що танцюють, лакей.
Кравець (до учнів). Одягніть це вбрання на пана Журдена так, як ви одягаєте вельможних осіб.
ПЕРШИЙ ВИХІД БАЛЕТУ
Чотири хлопці, танцюючи, наближаються до пана Журдена. Двоє знімають з нього штани для вправ, а двоє інших — камзол; після цього, рухаючись весь час у такт, вони одягають на нього нове вбрання. Пан Журден походжає між них, а вони роздивляються, чи добре той костюм на нього припасований.
Учень кравця. Шляхетний пане, зробіть ласку, дайте хлопцям дещицю, щоб вони випили за ваше здоров’я.
Пан Журден. Як ти на мене сказав?
Учень кравця. Шляхетний пан.
Пан Журден. "Шляхетний пан!" Ось воно що значить убратися так, як убираються вельможні особи! А вберися-но по-міщанському, то на тебе зроду не скажуть "шляхетний пан". (Даючи гроші). Маєш, оце тобі за "шляхетного пана".
Учень кравця. Дуже вам вдячні, ваша ясновельможність.
Пан Журден. "Ясновельможність!" Ого! "Ясновельможність!" Постривай, друже мій… "Ясновельможність" теж дечого варта; це ж неабияка дрібничка — "ясновельможність"! Маєш! Ось що дає тобі його ясновельможність.
Учень кравця. Ваша ясновельможність, ми всі вип’ємо за здоров’я вашої світлості.
Пан Журден. "Вашої світлості"! Ого-го! Стривай, не йди ще. До мене-"ваша світлість"! (Стиха, набік). От, їй-право, якщо дійде до "високості", — увесь гаманець йому віддам. (Уголос). Тримай, ось тобі за мою "світлість"!
Учень кравця. Глибока вам дяка, ваша ясновельможність, за вашу ласку.
Пан Журден (набік). Добре зробив, що спинився, а то я б йому всього гаманця віддав.
ЯВА 10
ДРУГИЙ ВИХІД БАЛЕТУ
Чотири кравцеві учні танцюють, радіючи, що пан Журден так їх обдарував.
ДІЯ ТРЕТЯ
ЯВА 1
Пан Журден, два лакеї.
Пан Журден. Йдіть за мною. Я хочу пройтися трохи в новому вбранні, показати себе в місті, та глядіть мені: йдіть слідом за мною, не відставайте ні на крок, — нехай усі бачать, що ви мої лакеї.
Лакей. До ваших послуг, пане.
Пан Журден. Покличте до мене Ніколь: мені треба їй дещо наказати. Стійте, ось вона сама йде.
ЯВА 2
Пан Журден, Ніколь, два лакеї.
Пан Журден. Ніколь!
Ніколь. Прошу?
Пан Журден. Слухай-но…
Ніколь (сміючись). Хі-хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Ти чого смієшся?
Ніколь. Хі-хі-хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Що з цим паскудним дівчиськом?
Ніколь. Хі-хі-хі!. На кого ви схожі! Хі-хі-хі!
Пан Журден. Що таке?
Ніколь. Ах, ах! Боже ж ти мій! Хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Ти що ж це, нахабнице… з мене смієшся?
Ніколь. Ні, ні, пане, як то можна?.. Хі-хі-хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Ось ну лишень, засмійся ще раз! Постривай, заробиш від мене.
Ніколь. Ніяк не можу спинитися, пане. Хі-хЬхі-хі— хі-хі!
Пан Журден. Ти не перестанеш?
Ніколь. Даруйте, паночку, але ж ви такі кумедні, що я ніяк не втримаюся від сміху. Хі-хі-хі!
Пан Журден. Ні, ви гляньте-но, яка зухвалість!
Ніколь. Ой, ви ж такі кумедні-прекумедні в цьому вбранні! Хі-хі!
Пан Журден. Я ж тобі…
Ніколь. Вибачте, будь ласка. Хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Слухай-но, якщо ти зараз же не перестанеш, — присягаюся, я дам тобі такого ляпаса, якого ти ще зроду не діставала.
Ніколь. Гаразд, пане! Вже перестала; я не сміятимуся більше.
Пан Журден. То ж то! Ти. мені гляди! Поприбираєш зараз же…
Ніколь. Хі-хі!
Пан Журден. Поприбираєш як слід…
Ніколь. Хі-хі!
Пан Журден. Поприбираєш, кажу тобі, в залі, та…
Ніколь. Хі-хі!
Пан Журден. Ти знову?
Ніколь (падаючи від сміху). Стривайте, пане, краще побийте мене, а тільки дайте насміятися досхочу — так мені буде легше. Хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Ой, як візьмуся я за тебе…
Ніколь. Пане, я просто лусну, якщо не посміюся… Хі-хі-хі!
Пан Журден. Ну, чи бачив хто коли таку негідницю? Зухвало сміється простісінько мені в вічі, замість того щоб слухати моїх наказів!
Ніколь. Що ви бажаєте, щоб я зробила, пане?
Пан Журден. Бажаю, щоб ти, дурисвітко, поприбирала добре в кімнатах; до мене незабаром мають завітати гості.
Ніколь (підводячись). Ах! Далебі, я вже не маю більше охоти сміятися! Всі ваші гості завжди такого понароблюють, так понасмічують у кімнатах, що від самого цього слова в мене починає псуватися настрій.
Пан Журден. Може, ти бажаєш, щоб я заради тебе позамикав двері для всіх знайомих?
Ніколь. Принаймні для декого з них не вадило б їх замкнути.
ЯВА 3
Пані Журден, пан Журден, Ніколь, два лакеї.
Пані Журден. Горенько! Цього ще бракувало! Що це ти нап’яв на себе, чоловіче? Чи не здумав часом людей посмішити, що вбрався, наче городнє опудало? Чи хочеш, щоб на тебе всі пальцями тицяли?
Пан Журден. Тільки дурні та дурелі, жінко, тицятимуть на мене пальцями.
Пані Журден. Вже й так тицяють. З твого поводження давно вже всі сміються.
Пан Журден. Хто ж оті всі, дозвольте запитати?
Пані Журден. Всі ті, що мають здоровий глузд і розумніші за тебе. А мені просто сором дивитися на все, що ти виробляєш. Власної господи не впізнати! Можна подумати, що в нас щодня якесь свято — тільки те й робиться, що з ранку й до смерку на скрипках терликають та пісень горлають. Бідні сусіди, ніколи не мають спокою.