Пан Журден. Іди сюди, донечко моя, підійди-но ближче і подай руку цьому панові, який робить тобі честь, обираючи тебе собі за дружину.
Люсіль. Що з вами, тату? Що ви зробили з собою? Чи не комедію ви граєте?
Пан Журден. Ні, ні, яка там комедія! Це дуже серйозна справа і дуже почесна для тебе — кращого й не придумаєш! (Показуючи на Клеонта). Ось твій майбутній чоловік — я даю його тобі.
Люсіль. Мені, тату?
Пан Журден. Атож, тобі. Мерщій подай йому руку і дякуй небові за своє щастя.
Люсіль. Я зовсім не хочу виходити заміж.
Пан Журден. А я, твій батько, цього хочу.
Люсіль. А я не хочу!
Пан Журден. Що це за вигадки? Ну! Кажу тобі ще раз, зараз же подай йому руку!
Люсіль. Ні, тату, я вже вам казала, що нізащо в світі не вийду ні за кого, крім Клеонта, і я радніше зважуся на щось лихе, ніж… (Пізнаючи Клеонта). Звичайно, ви — мій батько, і я повинна вам у всьому коритися…
Пан Журден. Ах, який же я радий, що ти так скоро зрозуміла свій обов’язок! Як приємно мати таку слухняну дочку.
ЯВА 7
Пані Журден, Клеонт, пан Журден, Люсіль, Дорант, Дорімена, Ков’єль.
Пані Журден. Як? Це що таке? Кажуть, що ти хочеш видати свою дочку за якогось маскарадного блазня?
Пан Журден. Чи ти замовкнеш, нахабнице? Вічно осою в вічі лізеш, ніяк тебе на добрий розум не наставиш!
Пані Журден. Це тебе ніяк на добрий розум не наставиш! Що далі, то більше безглуздя! Що ти надумав, і до чого тут це зборище?
Пан Журден. Я хочу видати нашу дочку за сина турецького султана.
Пані Журден. За сина турецького султана?!
Пан Журден. Атож. (Показуючи на Ков’єля). Негайно ж вислови йому свою пошану через цього перекладача.
Пані Журден. Навіщо мені той перекладач! Я й сама скажу йому просто в вічі, що дочки моєї він не бачитиме ніколи.
Пан Журден. Чи ти замовкнеш нарешті, кажу тобі ще раз!
Дорант. Як, пані Журден! Та невже ви відмовляєтеся від такої честі? Невже ж ви не хочете, щоб його турецька високість був вашим зятем?
Пані Журден. Боже мій, пане, не суньте ви свого носа до чужих справ!
Дорімена. Чи ж можна відмовлятися від такої великої честі?'
Пані Журден. Я б вас попросила, шановна пані, не турбуватися тим, що вас зовсім не обходить!
Дорант. Ми дбаємо насамперед про вас. Нам дуже близькі ваші інтереси — ми ж бо ваші друзі.
Пані Журден. Чудово обійдуся я й без вашої дружби.
Дорант. Таж ваша дочка сама дала згоду виконати бажання свого батька.
Пані Журден. Моя дочка згодна одружитися з турком?
Дорант. Звичайно.
Пані Журден. Вона може забути Клеонта?
Дорант. Чого часом не зробиш, щоб перетворитися на вельможну даму!
Пані Журден. Я задушу її власними руками, якщо вона встругне таку штуку!
Пан Журден. Безглузде базікання! Сказано тобі раз — весілля буде, та й по всьому!
Пані Журден. А я тобі кажу, що не буде нічого!
Пан Журден. Ах, скільки зайвого галасу!
Люсіль. Мамо…
Пані Журден. Геть від мене, гидке дівчисько!
Пан Журден (до пані Журден). Що?! Ти її лаєш за те, що вона послухалася батька?
Пані Журден. Атож. Вона так само і моя дочка, як і твоя.
Ков’єль (до пані Журден). Пані…
Пані Журден. А ви що маєте мені сказати, ви?
Ков’єль. Одне слово.
Пані Журден. Дуже мені потрібне ваше слово!
Ков’єль (до пана Журдена). Пане, якщо дружина ваша захоче вислухати мене сам на сам, то я обіцяю вам, що вона дасть свою згоду на все, що схочете.
Пані Журден. Нічого знати не хочу!
Ков’єль. Та ви тільки вислухайте мене!
Пані Журден. Ні.
Пан Журден (до пані Журден). Вислухай його!
Пані Журден. Ні, я не хочу його слухати!
Пан Журден. Він тобі скаже…
Пані Журден. Не хочу я, щоб він до мене балакав!
Пан Журден. Сто чортів! Ну, та й уперта ж! Чи тобі що станеться, як ти його вислухаєш?
Ков’єль. Ви тільки вислухайте мене, а тоді робіть, як самі знаєте.
Пані Журден. Ну, що там таке?
Ков’єль (стиха до пані Журден). Ми вже цілісіньку годину подаємо вам різні знаки, пані. Невже ж ви ще й досі не бачите, що все це робиться тільки для того, щоб підробитися під пана Журдена з його кумедними химерами? Ми намагаємося обдурити його цим маскарадом. Адже це сам Клеонт — оцей син турецького султана.
Пані Журден (стиха до Ков’єля). Ага-а-а!
Ков’єль (стиха до пані Журден). А я, Ков’єль, перекладач при ньому.
Пані Журден (стиха до Ков’єля). Ага! Ну, коли так — я здаюсь.
Ков’єль (стиха до пані Журден). Тільки і взнаки не давайте.
Пані Журден (уголос). Так! То інша річ. Гаразд, даю згоду на цей шлюб.
Пан Журден. Ох! Нарешті всі до розуму прийшли! (До пані Журден). От бачиш, а ти ще не хотіла його вислухати! Я знав, що він пояснить тобі, що то значить — син турецького султана.
Пані Журден. Він мені все пояснив як слід, і тепер я задоволена. Треба послати по нотаря.
Дорант. Чудова ідея! А щоб ви, пані Журден, зовсім заспокоїлися й від сьогодні перестали ревнувати вашого шановного чоловіка, то той самий нотар, що підпише контракт вашої дочки, підпише й мій шлюбний контракт з маркізою.
Пані Журден. І на це залюбки даю мою згоду.
Пан Журден (стиха до Доранта). Це ви для того, щоб відвести їй очі?
Дорант (стиха до пана Журдена). Нехай собі втішається цією вигадкою.
Пан Журден (стиха). Гаразд, гаразд! (Уголос). Пошліть по нотаря!
Дорант. А поки він прийде і складе шлюбні контракти, давайте подивимося наш балет і потішимо ним його турецьку високість.
Пан Журден. Блискуча думка! Ходімо ж сядьмо на свої місця.
Пані Журден. А Ніколь?
Пан Журден. Я віддаю її перекладачеві, а мою жінку хай бере, хто хоче!
Ков’єль. Дуже вам дякую, пане! (Набік). От йолоп так йолоп! Другого такого й у цілому світі не знайдеш!
Комедія закінчується балетом.