Ансель гукнув офіціанта і сказав дівчині:
— Тепер, коли ми познайомилися, ви, сподіваюсь, розповісте нам, що робите в цих краях?
Офіціант, що підійшов до них, як видно, вже знав Майру і приязно всміхнувся до неї.
Коли офіціант пішов, Майра відкрила срібний портсигар і закурила. Потім нахилилась і допитливо подивилася на обох чоловіків.
— Вас це справді цікавить? — запитала вона. — Гаразд, коли вже я скористалася вашою гостинністю, то розкрию свої маленькі секрети. Знайте, до вчорашнього дня я була спеціальною кореспонденткою "Чікаго ньюс". Мене щойно звільнили з роботи.
Офіціант приніс віскі. Всі троє почаркувались.
— За успіх, — запропонувала Майра. — Моя скромна особа не повинна цікавити таких чоловіків, як ви. Краще розкажіть, у чому суть вашого існування.
— Я знахар, — відповів Ансель, із задумливим виглядом соваючи склянку. — Багато років я віддав вивченню таємниці лікарських трав. Мені пощастило створити чимало чудодійних ліків. А Богль у мене за помічника.
— Ого! Це звучить фантастично! — у захваті вигукнула Майра, і Ансель аж здригнувся. — Що ж це за чудодійні ліки, коли не секрет?
— Ось, приміром, мої таблетки "Вірімен"… — нерішуче промовив Дон, дочувши у її голосі якийсь фальш. Але її захват видавався таким щирим, що він повів далі: — Якби ви бачили Богля до лікування, то не впізнали б його. Він був худим, кволим і геть пригніченим.
Вона повернулася до Богля і уважно оглянула його.
— Він, мабуть, вживав ваші таблетки жменями.
— А вам я міг би порекомендувати мої таблетки "Вінузін", — провадив Ансель. Він почухав перенісся і кинув побіжний погляд на Богля. — Саме вони принесли щастя дуже багатьом жінкам.
— Ви маєте на увазі, з погляду психології? — поцікавилась Майра.
— З погляду… чого? — здивувався Богль.
— І так, і ні, — відповів Ансель, не звертаючи на нього уваги. — Красиві лінії тіла ще ніколи не шкодили жодній жінці. Я завжди досягав дивовижних наслідків.
— Візьміть коробочку, рибонько, — запропонував Богль, нахиляючись до дівчини. — Справжній динаміт. І всього за два долари п'ятдесят центів.
Ансель вирішив нарешті втрутитись.
— Розумієш, Богль, те, що ти сказав, звучить нетактовно щодо міс Шамвей. Її лінії і так бездоганні.
— Не такі вже бездоганні, щоб їх не можна було поліпшити, — грубо зауважив Богль.
— Досі я не мала на що нарікати, — сухо мовила Майра.
— Треба дивитися вперед, — не вгавав Богль. — У наші дні найвродливіша жінка програє, якщо відстане від часу… Лише два долари, рибонько. Двадцять відсотків знижки за симпатичне личко.
— Ні, дякую. Мені ці таблетки ні до чого.
— Вам так здається, бо ви ще молода. Та настане день, коли доведеться дедалі густіше накладати штукатурку. І якщо ваш дружок помітить це, він швидко накиває п'ятами. Отоді ви й кинетеся нас розшукувати. Але нас уже не буде.
— Ваша настирливість починає діяти на нерви! — скипіла Майра, сердито глипнувши на Богля.
Бачачи гнів дівчини, Ансель поквапився втрутитись.
— Не варто більше набридати міс Шамвей. Ти ж бачиш, вона проти таблеток.
— Вони їй ще знадобляться! — наполягав Богль. — Мине час, і вона дякуватиме мені, як ота жінка з Вера-Круса, що спочатку сміялася мені в лице, а через місяць стала найвродливішою в Мексіці.
— Здаюся, — сказала Майра. — І, відкривши сумочку, вручила Боглеві два долари.
Той квапливо їх схопив. Це вперше він спробував продавати самостійно — і вийшло! Навіть Ансель не міг приховати задоволення.
Майра переводила погляд з одного на другого.
— Може, й справді змінити для різноманітності свої форми?..
Її очі потемнішали. Вона швидко підняла свою склянку, перекинувши при цьому Анселеву. Пиво потекло йому на штани. Не давши Анселеві схаменутись, дівчина вихопила з кишені його піджака носовичок і заходилася витирати мокру пляму. Вигляд у неї був дуже збентежений.
— Я просто в розпачі! Як це могло статися, не уявляю! Боюсь, я зіпсувала вам костюм.
Ансель забрав у неї носовичка й узявся терти сам.
— Дарма, буває, — бурмотів він. — Не переймайтеся.
Але Майра вже кинулася до Богля і вчепилась у його куртку.
— Це ж просто жах! — вигукнула вона, а тоді знову звернулась до Анселя: — Ви повинні мені пробачити!
— Та звісно. Запевняю вас, нічого страшного не сталося.
Дівчина засмучено подивилася на свої руки.
— Я вся в пиві. Не заперечуєте, якщо я піду помию руки?
Вона обдарувала їх чарівною усмішкою і квапливо вийшла. Богль провів її поглядом.
— Що ти про неї думаєш? — запитав він. — З усього судячи, добра пройда — і раптом дозволяє обвести себе круг пальця, як темна індіанка.
Ансель зберігав незворушний вигляд.
— Хто її знає, — сказав він. — У кожному разі, дівчина надто гарна, щоб вештатися тут самій.
— А язичок у неї, наче бритва, — зітхнув Богль. — Краще б нам здиміти, поки вона не з'явилася знову.
Ансель помахав офіціантові, щоб той приніс рахунок.
— Чудова думка, — схвально мовив він. — Тут нам робити більше нічого. Роботу ми закінчили. Але ти, друже, робиш неабиякі успіхи. Подумати лишень, примусив потрусити гаманом таку пташечку!..
Зненацька він затнувся на півслові й розгублено втупився в співрозмовника.
— Мої гроші! — вигукнув він, хапливо нишпорячи по кишенях. — Зникли всі мої гроші!
— Зникли… — тупо проказав за ним Богль. — Як це — зникли?
Раптом погляд його спохмурнів, і він теж заходився нишпорити в кишенях. Зникли два долари, одержані від Майри за таблетки, зникла й решта грошей. Приголомшені компаньйони перезирнулися.
— Ми спіймалися на примітивну хитрість, — з гіркотою сказав Ансель. — Спосіб давній, як світ. Вона облила мене пивом, щоб спорожнити кишені, вдаючи, ніби допомагає витерти пляму. Вона в подвійному виграші…
Підійшов офіціант. Побачивши червоне від люті Боглеве обличчя, він занепокоєно спитав:
— Що сталося, сеньйоре?
— Іди геть! — прогарчав той. — У нас щойно поцупили всю монету!
— Але сеньйорита вже пішла, сеньйоре. Раніше вона робила це лише після того, як клієнт розраховувався. А щоб отак — то вперше. Дуже нечесно з її боку так чинити.
Богль і Ансель перезирнулися.
— Що ви хочете цим сказати? — спитав Ансель. — Ви знаєте цю молоду особу?
— Так, сеньйоре. Вона приходить сюди досить часто. Розумієте, у неї дуже гарна зовнішність і навдивовижу спритні пальці.