Ансель посмоктував стареньку люльку і лишався під тентом доти, доки чув голосний шепіт компаньйона: "Зібралася вже ціла банда!" Тоді велично виходив з-під тенту і силою свого красномовства буквально брав у полон приголомшену публіку.
Потім Богль демонстрував могутні біцепси, якими він нібито завдячував таблеткам "Вірімен" доктора Анселя — три долари за коробочку з п'ятдесятьма таблетками. Нарешті, можна було подивитися на зображення жінки-кістяка, потім на зображення тієї самої жінки, але вже у вигляді королеви краси. Ця метаморфоза, що примушувала завмирати серця індіанців, звісно, відбулася лише завдяки таблеткам "Вінузін" доктора Анселя — два долари п'ятдесят центів за коробочку з двадцятьма п'ятьма таблетками.
Ансель і Богль віддавали перевагу Лоренцелло перед усіма іншими кав'ярнями міста. Там бувало досить мало американців, і після стомливої метушні центральних кварталів компаньйони проводили там спокійні вечори.
— Усі нишпорки давно про мене забули, — сказав Богль, переставляючи склянку. — Скоро вже рік. До того ж я правильно вчинив, стріляючи в тих мерзотників. Це було не вбивство, а проріджування лав поліції.
— Не мели дурниць, — повчально мовив Ансель. — У будь-якому разі нам там робити нічого. В Чікаго мої таблетки не потрібні.
Богль більше не слухав. Його очі так і вп'ялися в чарівну блондинку. Вона стояла біля входу до кав'ярні й озирала з висоти тераси патіо, наповнене людьми.
— Ні, ти глянь! — вигукнув він до Анселя. — Ти тільки подивись на неї!
— Справді дуже гарна. — В голосі Анселя звучав сумнів. — Надто гарна для тебе, мій хлопче. Коли такі, як вона, починають гладити тебе по голові, добряче пильнуй свого скальпа.
Ясне волосся дівчини, що спадало на плечі, в світлі ацетиленових світильників вилискувало міддю. На ній був білий костюм і блузка вишневого кольору.
— Найвродливіша дівчина в світі, і сама! — пробурмотів Богль хрипко. — Іди, запроси її, Доне, поки вона не підсіла до когось із тих поганих покручів!
І справді, два бездоганно вдягнені мексіканці уже пильно розглядали дівчину. Якийсь час вони тихо перемовлялися між собою, а тоді один з них підвівся. Богль рвучко повернувся до нього.
— Хвилинку, горобчику, — прогарчав він, дивлячись просто в очі мексіканцеві. — Залиш свої почуття при собі, як не хочеш копняка під зад. Я сам займуся цією мишкою! Отож краще не лізь, зрозумів?
Мексіканець кинув погляд на здоровила Богля й одразу ж скис. Ансель, побоюючись ускладнень, підвівся із заклопотаним виглядом.
— Спокійніше, — застеріг він. — Твоя запальність тебе занапастить.
— Клянуся, що переверну догори ногами весь шинок, якщо не приведеш сюди цю кралю!
Ансель знехотя скорився, побоюючись привернути увагу відвідувачів. Дівчина зустріла його привітною білозубою усмішкою.
— Панночко, — церемонно почав Ансель, — я дозволю собі спитати, чи не ждете ви когось? Тут не вельми підходяще місце для самотньої молодої дівчини.
— Ви кажете те саме, що й туристські проспекти, — сумовито відповіла вона, — але я відвідую цей заклад уже п'ять днів, і зі мною нічогісінько не сталося. Всі ці балачки, мабуть, звичайна вигадка.
— Насмілюся запропонувати вам згаяти час до побачення за нашим столиком.
— До побачення? Чому ви вважаєте, що я прийшла на побачення? Чи ви, дідусю, боїтеся за мене? Вважаєте, що я не здатна захистити себе?
У її заразливому грудному сміхові було щось таке зухвале, що збентежило навіть незворушного Дона Анселя.
— Перепрошую, — мовив він. — Я бачу, ви дуже сучасна дівчина. Мені лишається тільки побажати вам усього доброго.
— Навіщо ж так поспішати! Б'юсь об заклад, що ваш маленький приятель вмирає від бажання познайомитися зі мною… Чи в нього завжди така фізіономія?
З цими словами вона зійшла з тераси і попростувала до Богля. Ансель рушив за нею, знизуючи плечима. Що ж до Богля, то він був видимо приголомшений. Дівчина підійшла до їхнього столика, а він усе ще витріщався на неї, розтуливши рота.
— Можу запропонувати вам нитку з голкою, — сказала вона, спираючись на стіл тендітними засмаглими руками. Потім, помітивши його безтямний погляд і почувши розгублене "Що?", сіла й схрестила ноги. Поправила спідницю на колінах, обтягнутих шовком панчіх, і задумливо подивилася на Богля.
— Я сказала це тому, — пояснила вона, — що ви не встали. От і вирішила, що ви, мабуть, загубили ґудзика. Тепер я зрозуміла свою помилку. Ви можете ввести в оману тільки здаля. Поблизу не помилишся! Чікаго, та й годі. За кращих часів гралися в хлопавки, еге ж?
Богль знічено подивився на Анселя, якого ця ситуація вже почала потішати.
— Ти сам її вибрав, старий, — сказав Дон. — Урешті, це твоя ідея.
— Он як! Виходить, у нього бувають ідеї? А з першого погляду й не подумаєш. Хоча зовнішність у наші дні буває дуже оманлива.
— Еге, — видушив із себе геть знічений Ансель.
— Я б зарахувала вас до типів, у яких буває грижа, — провадила дівчина далі, анітрохи не бентежачись.
— Що вона хоче цим сказати? — розгублено простогнав Богль.
— Всього-на-всього те, що в період життя на деревах, за міоценової доби, людина, а точніше, предок людини, звівся на рівні. І водночас набув схильності до грижі. Мені цікаво знати, на якій стадії перебуваєте ви.
— Ну-ну! — пробурмотів Богль, люто викотивши очі. — Метка куріпочка! У Чікаго таких повно. Досить тільки притиснути таку, як вона починає репетувати, що її ґвалтують.
— Чоловіки притискають мене лише тоді, коли я сама цього хочу, містере…
— Сем Богль, — уривчасто кинув він, усе ще розгніваний.
— Гарне ім'я! Ваша матуся, отже, була місіс Богль?
— Само собою, хай йому біс!
— Ви самі винні, що приймаєте мене всерйоз, — лагідно зауважила дівчина. Тоді обернулася до Анселя. — Ну що ж, докторе дозвольте відрекомендувати вам мою найкращу подругу Майру Шамвей… Люба подруго, а це містер Богль.
— Геть схибнута! — мовив Богль і важко відкинувся в кріслі.
— Слухайте, Богль, — мовила вона суворо, — коли я сама падаю вам в обійми, це ще не означає, що ви маєте поводитись, як найпослідущий скнара. Запропонуйте мені що-небудь випити.
— Що вам замовити? — спитав розгублений Ансель.
— Зупинимось, мабуть, на віскі.