Раптом сукню вихопили в мене з рук. Це зробив Богль, який підкрався непомітно. Він побачив криваві плями, кивнув: тепер йому, мовляв, усе зрозуміло, — і спитав з моторошним спокоєм:
— Де вона?
Я завжди вважав Богля брутальним, але сумирним хлопцем. Тепер переді мною стояв лютий убивця.
— Треба спокійно про все поговорити. Ковтни віскі, Семе, заспокойся.
— А! То це точно вона, — пробурмотів він. — Нехай не сподівається, що це їй так минеться. Я сам про неї подбаю. І як ти можеш її любити, цю підлу бестію? Ну, та дарма, я її так оброблю, що любити тобі буде нічого!
— Не будь дурнем, Семе. Я розумію тебе. Дон був добрий чоловік. Але Майра його не вбивала.
— А оце? — показав він на сукню.
— Розумієш, Семе… Не знаю, як тобі це пояснити. Сукня — її. Але вбила не вона!
— Розкажеш це поліції! А якщо їй пощастить викрутитись, я сам з нею розправлюся! — прогарчав Сем, рушаючи до телефону.
Якщо сукня потрапить до поліції, Майру вже ніхто не врятує. За нею ганятимуться по всій країні.
Я наздогнав Богля і, вхопивши за плече, примусив повернутися.
— Дай спокій тим нишпоркам з поліції. Розберемося з цим самі. За всією цією історію стоїть Крюгер. Невже ти не розумієш?
Сем смикнув плечем, скидаючи мою руку.
— Ти за кого мене вважаєш? Я знаю, що ти через неї просто очманів, але мені на це начхати. Як же не викликати поліцію, коли Дона вбили?
— Гаразд, дзвони, якщо ти так хочеш, — удавано сумирно промовив я, заходячи Боглеві за спину.
Мені страшенно не хотілося нападати на нього ззаду, але іншої ради я не бачив. Він не дав би мені знищити сукню.
Але Богль чекав від мене якогось підступу. Він повернувся і пробурчав:
— Тільки без дурниць. Тобі мене не подужати.
— Але спробувати можна, — відповів я і завдав удару.
Богль позадкував і удар ковзнув по щоці. Я, в свою чергу, дістав від нього такого штурхана в бік, що протанцював аж до стіни. Що-що, а битись він умів. У цьому можна було не сумніватися.
Сем опустив руки.
— Годі. Я не хочу тобі зла. Але якщо не вгамуєшся, начувайся. Зрозуміло?
Це було аж надто зрозуміло. Але якщо я його не зупиню, то Майрі кінець. Я ступив уперед.
— Подумай хоч трохи, — благально мовив я, гарячково шукаючи якомога переконливіших доказів. — Кажу тобі, що Майра тут ні до чого. Вона любила старого не менше від тебе. Вона не здатна на таке. Ти ж сам це знаєш!
— Он як? А ця сукня? І хіба не вона залишилася з Доном? Де ж вона?
— Крюгер викрав її, йолопе ти безмозкий! — вигукнув я, усвідомлюючи, що ми втрачаємо дорогоцінний час — Невже ти не розумієш, що все це зробила банда Крюгера? Їм для чогось потрібна Майра. Дон втрутився в цю справу, і вони його ліквідували. А поки ми тут просторікуємо, вони тікають.
На мить мені здалося, що Сем повірив у мою версію. Потім очі його потемнішали.
— А сукня? — роздратовано випалив він. — Її сукню Крюгер лишив нам на згадку?
Конверт ми помітили одночасно. Тільки Бог знає, чому він раніше не впав мені в око. Як видно, смерть Дона Анселя геть вибила мене з колії. Білий конверт стояв на каміні поряд з годинником.
Ми кинулись до нього одночасно. Я б устиг перший, але кулак Богля двигонув мені у вухо, немов кувалда. Знепритомнів я лише на кілька секунд, але за цей час Богль устиг прочитати листа.
Я повільно підвівся. З виразу обличчя Богля я зрозумів, що тепер будь-які слова марні і переконати його, що Майра не винна, годі й сподіватися.
— Це для тебе, — сказав він холодним, безвиразним голосом. — Вона пише, що збирається знешкодити Дона і втекти. Вона знову напише тобі, коли справи підуть краще. — Він засунув записку в кишеню. — Може, ти й це мені поясниш? Адже ти так добре все розумієш!
Я ледве тримався на ногах, у голові паморочилось, проте я намагався мислити логічно. Треба було заволодіти листом. Не потрібні ніякі інші докази, щоб послати Майру простісінько на електричний стілець. Тепер я зрозумів зміст Донових слів. Та, що вбила його, мала намір все звалити на Майру. І тепер Богль, з наївності своєї, допоможе їй у цьому.
— Хочеш ти цього чи ні, але тобі доведеться вислухати мене, — сказав я. — Дон пояснив мені все, що сталося. Про все розказувати довго. Головне ось що: дівчина, з якою я бачився у Манетті, була не Майра, а та, що видає себе за неї. Їх неможливо відрізнити одну від одної, такі вони схожі.
Я переказав йому і свою розмову з Віскі. Богль у властивою йому відвертістю відрубав:
— Та лялька заморочила тобі голову. Ти ладен на все, аби врятувати її шкуру. Але зі мною цей номер не пройде. Побережи свої казочки для нишпорок.
Як я й передбачав, моя спроба переконати Богля провалилася. Єдине, що мені тепер лишалося, була брутальна фізична сила. Я кинувся на Богля з кулаками.
Цього разу я діяв розважливіше. Удаваний випад зліва, потім удар справа. Але Богль добре знався на цих штуках. Він прийняв удар лівим передпліччям і відповів важким ударом в обличчя. Не тямлячи себе з люті, я пробивався крізь град ударів. Мені вдалося притиснути його до стіни й завдати кілька непоганих ударів, перш ніж він поклав мене неперевершеним аперкотом.
Я швидко підхопивсь і кинувся в нову атаку. Наслідок був той самий. Відлетівши до стіни, я впав на коліна.
Богль підступив до мене. Побачивши його обличчя, я аж похолов: Богль озвірів від люті. Добре буде, якщо я вийду з цієї бійки живий, подумав я і, сяк-так випроставшись, завдав йому удару в голову і два короткі в живіт.
Боглеві кулаки працювали, як молоти. Мої ребра тріщали. Я ледве вивернувся і провів прямий в обличчя. Богль відступив, і я з новим запалом пішов в атаку. З його гарчання я зрозумів, що мої удари влучили в ціль. Та хіба втримаєшся проти здоровила, важчого за тебе на двадцять фунтів?
Він рушив на мене, мов танк, і вдарив чотири рази поспіль. Усе сталося блискавично. Вивернутись я не встиг. В голові у мене щось спалахнуло, і я знепритомнів.
Випливши на поверхню, я виявив, що лежу на підлозі сам. Я повільно підвівся і помацав щелепу. Хвалити Бога, ціла. З полегкістю зітхнувши, я підійшов до столу і ковтнув віскі. Це мене підбадьорило, і я, справедливо розваживши, що повторний курс лікування не завадить, ковтнув ще. Третім ковтком я закріпив успіх.