Коли о другій годині прийшли з гавані моряки, їх нагодували в кухні й послали до своїх комірчин переодягатися. Мій горішній дідусь гірко нарікав, бо не любив розлучатися з зеленою курткою. Але накази горішньої бабусі були незаперечні. Рівно о четвертій усі гості зібрались коло дверей. На нашому острові така точність — звичайна річ, бо ніхто не живе далі, як за десять хвилин ходу одні від одних. Горішня бабуся зразу розділила гостей на два гурти, і жінок з якимсь таємничим шепотом відведено на кухню. Нам, чоловікам, дозволено урочистою процесією вступити до вітальні.
Ми всі були в темно-синіх костюмах із товстого англійського сукна. Мій друг Геннінг та я мусили надіти незручні довгі штани. Жоден із нас, чоловіків, не почував себе зручно в товстій святочній уніформі, і, як тільки за нами зачинилися двері, ми поскидали піджаки й повішали їх як попало на спинках стільців.
Коли жінки нарешті ввійшли з тортами та кексами, вони зняли гнівний крик.
— Що це за вигляд? — закричала моя мама й сплеснула долонями над головою.
— Наче в цирку, — сказала долішня бабуся.
А горішня пробурчала:
— Содом і Гоморра!
А потім гостро наказала всім понадівати піджаки, і ми, зітхаючи, поквапне виконали наказ.
Настав час жінкам командувати. Всі, як годиться, посідали на свої місця. Гарненько розділили кекси, торти, чашки, і ось уже вийшов прадідусь і сів поміж горішньою бабусею та Президентовою Хельгою. Його примусили розгортати запаковані подарунки, і він при тому примовляв у риму. Він казав:
Ох, який же гарний, хвацький
Цей новий кашкет моряцький
З краму синього цупкого!
Щиро дякую за нього.
Або:
І за шарф вам щира дяка,
Дібрано його зі смаком.
Хоч у будень, хоч у свято
Можна буде пов'язати.
Мого тата дуже спантеличила ця прадідусева спритність у римуванні.
— Це майже як корисне ремесло, — сказав він, і то була велика похвала, бо корисні ремесла він ставив над будь-який талант.
Після розгортання подарунків настала найважливіша частина свята — поїдання тортів та кексів. Мій друг Геннінг і я виявили надзвичайну силу: з'їли обидва по два шматки торта з масляним кремом, по дві скибки полуничного, по три скибки здобного кексу й по одній кексу з горіхами. Це був рекорд іменинних бенкетів.
На щастя, прадідусь не звернув уваги на наші подвиги в споживанні печива. А то неодмінно склав би ущипливого віршика про різницю між людьми й вовками.
Великий бенкет тривав добрячих дві години. Багато їли, багато говорили, пили багато кави. Але весь цей час горішня бабуся й словом не прохопилася про обіцяний великий іменинний сюрприз. Я кілька разів нишком моргав їй. Але вона ніби нічого не помічала.
А як надворі почало смеркати й увімкнули світло, вона виступила зі своїм сюрпризом.
Вона гукнула:
— Шановні дами, можна починати!
Тоді відкрилися п'ять сумочок, п'ятдесят спритних жіночих пальців вийняли білі-білі сувоїки паперу, перев'язані червоними стьожечками, і, на подив чоловікам, почався вечір декламації наших віршів, які старанно переписала й зібрала горішня бабуся. Моя мама дуже кумедно прочитала мою "Жіночу абетку". Пані Зінгер, яку всі називають Президентовою Софі, з жахливою дикцією прочитала вірша про розумну пані Януціс. Долішня бабуся — два вірші, які ми написали у неї на горищі, на дошках із розібраного ліжка. Але найбільшим сюрпризом були два вірші, які горішня бабуся склала сама.
Наші моряки з подиву отетеріли, коли пересвідчилися, що наша статечна, роботяща, порядна горішня бабуся віршує. Прадідусь слухав, розкривши рота, і навіть забув його закрити, дослухавши, — так зчудували його обидва вірші.
Перший — справжній абетковий вірш. Ось він:
Повчальна абетка
А, Бе, Ве, Ге, Де —
Що до добра нас веде?
Рано вставати,
Не байдикувати,
А, Бе, Ве, Ге, Де —
Це до добра нас веде.
Е, Є, Же, Зе, Й, І —
Порядки у нас такі:
Не йди гуляти, поки
Не вивчиш всі уроки.
Е, Є, Же, Зе, Й, І —
Порядки у нас такі.
Ї, Йот, Ка, Ел, Ем —
Яка натура в нікчем?
Ледачі вони й дурні,
Неначе трухляві пні.
Ї, Йот, Ка, Ел, Ем —
Така натура в нікчем.
Ен, О, Пе, Ер, Ес, Те —
Хто здоровим росте?
Той, хто рухатись любить,
Митись і чистить зуби,
Ен, О, Пе, Ер, Ес, Те —
Той здоровим росте.
У, Еф, Ха, Це, Ча —
Чого нас книжка навча?
Чесно й порядно жити,
Рідний свій край любити,
У, Еф, Ха, Це, Ча —
Цього нас книжка навча.
Ша, Ща, Ю, Я —
Яка порада моя?
Вірша цього прочитай
І добре запам'ятай.
Ша, Ща, Ю, Я —
Така порада моя.
— О господи, Маргарето! — сказала долішня бабуся горішній. — У тобі є таємні глибини!
— Гм-м-м… — гмукнув прадідусь, закрив рота й сказав: — Неймовірно, Маргарето! Це ж справжнісінький абетковий вірш, та ще й гарний!
Горішня бабуся натішилась похвалами та подивом, а тоді оголосила:
— Тихше! Я склала ще одного вірша.
— Абеткового? — спитав я.
— Атож, абеткового!
І справді — вона прочитала ще одного власного вірша. І навіть з дуже гарною дикцією. Ось він:
Лісова абетка
Лебідь озером пливе —
А, Бе, Ве.
Нитку павучок пряде —
Ге, Де, Е.
Шишку білочка гризе —
Є, Же, Зе.
Зерня вибирає в рот —
І, Ка, Йот.
Спить зайчатко під кущем
Ка, Ел, Ем.
У норі борсук сопе —
Ен, О, Пе.
Печеричка он росте —
Ер, Ес, Те.
Під листком у лопуха —
У, Еф, Ха.
Лис на лови вируша —
Це, Ча, Ша.
Ось абетка вам моя —
Ща, Ю, Я.
— Які чу-до-ві образи, Маргарето! — вигукнув прадідусь. — І хто б подумав!
— Я думав! — гукнув я. — Я вам уже кілька днів казав, що горішня бабуся потай віршує!
— Так, це правда, казав, — підтвердив прадідусь.
Усі гості почали невтримно сміятись.
На щастя, горішня бабуся подала мені згорточок паперу, на якому вона переписала мій абетковий вірш до дня народження прадідуся. І тоді я нарешті зміг довести, що я маю право сказати про вірші щось серйозне. Я подзенькав ложкою об чашку, мовив: "Прошу тихо", — і з запалом прочитав абеткового вірша:
Прадідусева абетка
А сьогодні в нашій хаті
Буде прадідове свято.
Він найстарший тут у нас,
Гарно з ним провести час.
Добрий капітан у домі
"Екіпажеві" свойому.
Є у нього й ще чесноти:
Жвавий дуже у роботі,
Знає оповідок силу
І складає вірші мило,
Їх записує на дошку
Й потім згадує потрошку.
Кожному він друг у скруті,