Мій прадідусь і я, або ж Великий Хлопчак і Малий Хлопчак

Сторінка 38 з 39

Джеймс Крюс

Коли о другій годині прийшли з гавані моряки, їх нагодували в кухні й послали до своїх комірчин переодягатися. Мій горішній дідусь гірко нарікав, бо не любив розлучатися з зеленою курткою. Але накази горішньої бабусі були незаперечні. Рівно о четвертій усі гості зібрались коло дверей. На нашому острові така точність — звичайна річ, бо ніхто не живе далі, як за десять хвилин ходу одні від одних. Горішня бабуся зразу розділила гостей на два гурти, і жінок з якимсь таємничим шепотом відведено на кухню. Нам, чоловікам, дозволено урочистою процесією вступити до вітальні.

Ми всі були в темно-синіх костюмах із товстого англійського сукна. Мій друг Геннінг та я мусили надіти незручні довгі штани. Жоден із нас, чоловіків, не почував себе зручно в товстій святочній уніформі, і, як тільки за нами зачинилися двері, ми поскидали піджаки й повішали їх як попало на спинках стільців.

Коли жінки нарешті ввійшли з тортами та кексами, вони зняли гнівний крик.

— Що це за вигляд? — закричала моя мама й сплеснула долонями над головою.

— Наче в цирку, — сказала долішня бабуся.

А горішня пробурчала:

— Содом і Гоморра!

А потім гостро наказала всім понадівати піджаки, і ми, зітхаючи, поквапне виконали наказ.

Настав час жінкам командувати. Всі, як годиться, посідали на свої місця. Гарненько розділили кекси, торти, чашки, і ось уже вийшов прадідусь і сів поміж горішньою бабусею та Президентовою Хельгою. Його примусили розгортати запаковані подарунки, і він при тому примовляв у риму. Він казав:

Ох, який же гарний, хвацький

Цей новий кашкет моряцький

З краму синього цупкого!

Щиро дякую за нього.

Або:

І за шарф вам щира дяка,

Дібрано його зі смаком.

Хоч у будень, хоч у свято

Можна буде пов'язати.

Мого тата дуже спантеличила ця прадідусева спритність у римуванні.

— Це майже як корисне ремесло, — сказав він, і то була велика похвала, бо корисні ремесла він ставив над будь-який талант.

Після розгортання подарунків настала найважливіша частина свята — поїдання тортів та кексів. Мій друг Геннінг і я виявили надзвичайну силу: з'їли обидва по два шматки торта з масляним кремом, по дві скибки полуничного, по три скибки здобного кексу й по одній кексу з горіхами. Це був рекорд іменинних бенкетів.

На щастя, прадідусь не звернув уваги на наші подвиги в споживанні печива. А то неодмінно склав би ущипливого віршика про різницю між людьми й вовками.

Великий бенкет тривав добрячих дві години. Багато їли, багато говорили, пили багато кави. Але весь цей час горішня бабуся й словом не прохопилася про обіцяний великий іменинний сюрприз. Я кілька разів нишком моргав їй. Але вона ніби нічого не помічала.

А як надворі почало смеркати й увімкнули світло, вона виступила зі своїм сюрпризом.

Вона гукнула:

— Шановні дами, можна починати!

Тоді відкрилися п'ять сумочок, п'ятдесят спритних жіночих пальців вийняли білі-білі сувоїки паперу, перев'язані червоними стьожечками, і, на подив чоловікам, почався вечір декламації наших віршів, які старанно переписала й зібрала горішня бабуся. Моя мама дуже кумедно прочитала мою "Жіночу абетку". Пані Зінгер, яку всі називають Президентовою Софі, з жахливою дикцією прочитала вірша про розумну пані Януціс. Долішня бабуся — два вірші, які ми написали у неї на горищі, на дошках із розібраного ліжка. Але найбільшим сюрпризом були два вірші, які горішня бабуся склала сама.

Наші моряки з подиву отетеріли, коли пересвідчилися, що наша статечна, роботяща, порядна горішня бабуся віршує. Прадідусь слухав, розкривши рота, і навіть забув його закрити, дослухавши, — так зчудували його обидва вірші.

Перший — справжній абетковий вірш. Ось він:

Повчальна абетка

А, Бе, Ве, Ге, Де —

Що до добра нас веде?

Рано вставати,

Не байдикувати,

А, Бе, Ве, Ге, Де —

Це до добра нас веде.

Е, Є, Же, Зе, Й, І —

Порядки у нас такі:

Не йди гуляти, поки

Не вивчиш всі уроки.

Е, Є, Же, Зе, Й, І —

Порядки у нас такі.

Ї, Йот, Ка, Ел, Ем —

Яка натура в нікчем?

Ледачі вони й дурні,

Неначе трухляві пні.

Ї, Йот, Ка, Ел, Ем —

Така натура в нікчем.

Ен, О, Пе, Ер, Ес, Те —

Хто здоровим росте?

Той, хто рухатись любить,

Митись і чистить зуби,

Ен, О, Пе, Ер, Ес, Те —

Той здоровим росте.

У, Еф, Ха, Це, Ча —

Чого нас книжка навча?

Чесно й порядно жити,

Рідний свій край любити,

У, Еф, Ха, Це, Ча —

Цього нас книжка навча.

Ша, Ща, Ю, Я —

Яка порада моя?

Вірша цього прочитай

І добре запам'ятай.

Ша, Ща, Ю, Я —

Така порада моя.

— О господи, Маргарето! — сказала долішня бабуся горішній. — У тобі є таємні глибини!

— Гм-м-м… — гмукнув прадідусь, закрив рота й сказав: — Неймовірно, Маргарето! Це ж справжнісінький абетковий вірш, та ще й гарний!

Горішня бабуся натішилась похвалами та подивом, а тоді оголосила:

— Тихше! Я склала ще одного вірша.

— Абеткового? — спитав я.

— Атож, абеткового!

І справді — вона прочитала ще одного власного вірша. І навіть з дуже гарною дикцією. Ось він:

Лісова абетка

Лебідь озером пливе —

А, Бе, Ве.

Нитку павучок пряде —

Ге, Де, Е.

Шишку білочка гризе —

Є, Же, Зе.

Зерня вибирає в рот —

І, Ка, Йот.

Спить зайчатко під кущем

Ка, Ел, Ем.

У норі борсук сопе —

Ен, О, Пе.

Печеричка он росте —

Ер, Ес, Те.

Під листком у лопуха —

У, Еф, Ха.

Лис на лови вируша —

Це, Ча, Ша.

Ось абетка вам моя —

Ща, Ю, Я.

— Які чу-до-ві образи, Маргарето! — вигукнув прадідусь. — І хто б подумав!

— Я думав! — гукнув я. — Я вам уже кілька днів казав, що горішня бабуся потай віршує!

— Так, це правда, казав, — підтвердив прадідусь.

Усі гості почали невтримно сміятись.

На щастя, горішня бабуся подала мені згорточок паперу, на якому вона переписала мій абетковий вірш до дня народження прадідуся. І тоді я нарешті зміг довести, що я маю право сказати про вірші щось серйозне. Я подзенькав ложкою об чашку, мовив: "Прошу тихо", — і з запалом прочитав абеткового вірша:

Прадідусева абетка

А сьогодні в нашій хаті

Буде прадідове свято.

Він найстарший тут у нас,

Гарно з ним провести час.

Добрий капітан у домі

"Екіпажеві" свойому.

Є у нього й ще чесноти:

Жвавий дуже у роботі,

Знає оповідок силу

І складає вірші мило,

Їх записує на дошку

Й потім згадує потрошку.

Кожному він друг у скруті,