Наприкінці обіду трапилась невеличка неприємність: виявилося, що в цукорниці майже немає цукру.
Фесор відразу ж запропонував повести гостей до столітнього дерева, де водилися медоносні мухи.
— Це недалеко, — сказав він, — і ви побачите, що там легко можна зробити запас цукру. Я вивчав життя цих мух і знаю, як зібрати мед, не зачепивши їх: засувку я завжди залишаю зверху дупла, а мед вигрібаю з-під мух. Мед цих мух смачніший, ніж бджолиний, а віск — білий-білий. Мухи довше, ніж бджоли, виготовляють віск; тому я завжди повертаю віск після того, як саморобною центрифугою викачаю з нього мед.
Через півгодини маленьке товариство вже сиділо за чаєм, ласуючи надзвичайно смачним і ароматним мушиним медом.
XI. НЕВІДОМІ БАГАТСТВА
Звичайно Фесор ішов у ліс на цілий день, і тільки ввечері всі збиралися біля вогнища за котелком чаю, розповідаючи один одному події дня. За цей час Фесор уже повністю оволодів мовою.
Проте останнім часом з ним діялось щось негаразд. Фесор повертався в невизначені години, забирався в свого лабораторію і то сидів нерухомо біля столу, обхопивши голову руками і глибоко замислившись, то раптом зривався з місця, щось збуджено бурмотів і так швидко спускався по драбині, що Сабатьє щоразу непокоївся за нього. Старий був страшенно неуважливий, на запитання відповідав невлад, інколи навіть не чув їх чи уривав розмову на півслові.
— Зовсім збожеволів старий, — казав Джон, поглядаючи на Фесора.
Фесор і справді був схожий на божевільного.
Якось він сидів недалеко від дому, пильно роздивляючись у траві якусь комаху; потім раптом зірвався на ноги й побіг так, наче за ним гнався ягуар. Він гасав по галявині, мов навіжений, щосили репетуючи:
— Чому вона не хоче брати мою ефіпігеру?
Потім він піймав якусь комаху, квапливо повернувся на своє місце і, кинувши комаху, урочисто вигукнув:
— Взяла, каналія!
Сабатьє підійшов до вченого і обережно запитав його:
— У вас, пане Фесор, здається, якісь неприємності з вашими комахами?
— Неприємності? — відповів повеселілий Фесор. — Я мало не збожеволів, ось які неприємності! Але тепер усе гаразд. Ще одну складну загадку природи розгадано!
І, влаштувавшись зручніше, він з запалом почав пояснювати:
— Оси — це вчені вбивці. Своїх жертв — турунів, ефіпігер та інших комах — вони вражають отруєним кинджалом жала в нервові центри, після чого комах розбиває параліч. Ці живі трупи оса тягне до себе і складає в комірці, — таким чином, напохваті завжди с свіжі продукти. Ось ця сама оса, лангедокський сфекс, мало не довела мене до божевілля! Вона вразила свою жертву, ефіпігеру, на моїх очах і, схопивши за вусики, не поспішаючи потягла в свою нірку. Я непомітно підкрався, ножицями обрізав вусики, взяв паралізовану ефіпігеру й поклав на її місце іншу, яку щойно спіймав. Оса, що тягнула свою здобич, відчула, коли я перерізав вусики, що ноша стала легшою, і оглянулась. Звичайно, вона дуже здивувалась, побачивши, що замість паралізованої лежить інша, жива ефіпігера. Моя оса не вірила своїм очам і, змочивши передні лапки в роті, почала ними протирати оченята. Пересвідчившись, що це не обман зору, оса почала шукати першу ефіпігеру, а до моєї навіть не доторкнулась, хоча я сам підсовував їй здобич. Чому вона не брала мою ефіпігеру?
— Вам це здалося образливим? — спитав Сабатьє.
— Не образливим, а незрозумілим, хай йому чорт! — вигукнув Фесор. — Це суперечило інстинкту. Я був сам не свій, поки не розгадав загадку, яку мені задала оса.
— І в чому ж тут річ?
— В тому, що я підклав їй самця. А оса, як тепер я пересвідчився, полює на самок, тому що в їхньому здутому черевці міститься багато соковитих яєчок — чудовий харч для личинок сфекса. Мені треба було за всяку ціну знайти ефіпігеру-самку, поки оса не потягла свою здобич. Ось чому я так бігав по галявині.
Сабатьє зрозумів настрій Фесора. Нез'ясований відступ від інстинкту, цього закону природи, для Фесора був таким же нестерпним, як для астронома незрозумілі збурення в русі небесних світил. Тепер гармонія космосу й душі Фесора була відновлена. Немов важкий тягар упав з його плечей. Фесор став компанійським і навіть запропонував показати, як він ловить комах.
— Я підтинаю стебла одного чагарника, з якого крапля за краплею витікає своєрідний клей, він і є принадою для різних комах. Та ось ви самі побачите.
Фесор "злітав" у своє гніздо й приніс звідти горщечки та палички, які роздав Сабатьє й Джону. Потім учений показав, як змазувати його клеєм листя, віти і навіть мох, старанно прикриваючи ті місця, де розставлено пастки.
Коли перед вечірнім чаєм усі втрьох прийшли до пасток, Сабатьє відзначив, що вони діють чудово, — змазані листки були густо вкриті найрізноманітнішими комахами.
— Це набагато легше, ніж бігати, як лоша, по галявинах. Та мені це вже й важкувато стає.
Фесор нахилився, витяг з клею якесь сонечко й розчавив його між пальцями. Пальці його вмить забарвилися в яскраво-синій колір.
— Ця фарба яскравістю кольору й стійкістю перевершує анілінові фарби і має одну чудову властивість... А втім, дозвольте поки що не відкривати вам секрету, — сказав він, поміркувавши.
Цього дня Фесор був товариським, як ніколи. Після чаю з медом він запросив гостей до своєї лабораторії на дереві. У лабораторії витяг з невеликого ящика зразки тканин — клаптики завбільшки двадцять на тридцять сантиметрів кожен.
— Ці клаптики, — промовив учений, — зіткані з волокон рослин або вовни тварин. Спробуйте. Ніяка шерсть не зрівняється з цими тканинами, такі вони м'які, міцні й теплі. А втім, у мене є дещо й цікавіше.
І Фесор подав Сабатьє клаптик сірої тканини. Коли Сабатьє поклав тканину на руку, він був вражений. Тканина була така легка й тонка, що здавалось, ніби вона зіткана з павутини.
— Спробуйте-но розірвати її! — усміхаючись сказав Фесор.
Сабатьє спершу обережно потяг тканину, побоюючись, що вона розлізеться від найслабшого натягу. Проте тканина не розірвалась. Тоді він потяг дужче, нарешті рвонув щосили. З таким же успіхом він міг спробувати розірвати залізний лист. Джон також захотів випробувати свою силу, але тканина не піддавалась. І водночас вона була легка й прозора.