Чудово було, коли Мацюсь повертався з маяка. Плив він наче в квітах із золота.
Але добре зробив Мацюсь, що не пообіцяв дітям приїхати наступного дня, бо так йому руки боліли, наче тоді, коли вперше взявся за весла.
Лише на п'ятий день вирушив Мацюсь у дорогу, але цього разу він докладно обміркував свій візит. Передусім взяв подарунки: крутиголовку, лото, пачку пряників, цукерки, вітрячок і м'ячик. Потім обміркував, що скаже на привітання й що скаже, коли Аля знову не відпускатиме його назад.
Веслував Мацюсь поволі, перепочивав, щоб не дуже стомитися. Попередив полковника Дормеска, що повернеться тільки ввечері, і взяв провізії на цілий день, аби не голодувати.
Діти радо привітали Мацюся. Сумно їм було на самітній скелі. І старий моряк зрадів Мацюсевому приїзду. Знову розповідав він своєму новому слухачеві про колишні мандри, а Мацюсь згадував про війни.
Альо сидить на камені й слухає, Аля стоїть біля Мацюся, спершись руками об його коліна, й заглядає в очі, щоб краще розуміти. Видно, що не розуміє, бо ставить дуже наївні питання.
— А кулі — це такі м'ячики? — питає Аля.
Вона гадає, що війна — це гра в м'яч. Пояснює їй Мацюсь, що ті м'ячики залізні і вбивають людей.
— А Мацюся-татуся убили? — знову питає Аля.
Тепер уже Аля називає його Мацюсем, але додає ще й слово татусь. І це подобається Мацюсеві, хоч він і сам не знає чому.
— Аля хоче на війну,— копилить губки дівчинка і от-от заплаче.
— Війна дуже далеко,— каже старий моряк.
— Аля хоче далеко.
— Аля ще маленька.
— Аля велика, Аля хоче на війну.
— Війна спить,— каже тоді дідусь.
— Війна спить? — пошепки повторює Аля й притуляє палець до вуст.— Ти-и-и-ихо, війна спить, м'ячик спить, лялька спить.
Мацюсь здивовано дивиться на Алю й намагається пригадати, чи, коли сам був малий, теж так мало розумів.
Повертаючись, Мацюсь думав про Алю. Маленька вона, пальчики в неї манюсінькі, і так мало що розуміє. А прикро, коли розумієш мало. Бідолашна Аля. Так дивиться, коли Мацюсь щось оповідає, наче хоче все зрозуміти очима. І зразу ж починає плакати. Маленькі діти, певно, тому й плачуть, що не можуть чогось зрозуміти, а їм від цього прикро. Мацюсеві шкода Алі. Треба вигадати для неї якусь казку.
І от Мацюсь складає казку для Алі:
— Війна спить-спить. Війна заплющила оченята і спить. Аж раптом вона прокинулась...
Ні, треба скласти іншу казку.
І чого це дідусеві спало на думку сказати, наче війна спить? Але ж це брехня, а брехати не можна й негарно. А може, й не брехня? Бо й справді, війна начебто прокидається після сну, коли раптом рушають війська, починають стріляти гармати, а перед тим була тиша.
Витяг Мацюсь весла з води й відпочиває. Світло маяка осяває море. На небі зорі, навколо тиша.
"Які права можна дати найменшим дітям?" — думає Мацюсь, але не знаходить відповіді.
Коли він ховався в сирітському будинку, бачив там маленьких дітей. Старші погано ставились до них: били їх, глузували з них. І Мацюсь тоді не любив малюків: вони повсякчас плакали. Але, може, тому вони й плакали так часто, що не мають ніяких прав і все їм заборонено? Один депутат сказав у парламенті: краще, щоб не було малих дітей. Але ж вони повинні бути, бо коли виростуть, то стануть великими.
"Я хочу бути королем дітей,— думає Мацюсь,— але нічого не знаю про малюків. І сам забув, коли був маленький. Мабуть, і дорослі все забули, тому й не хочуть дати дітям права".
Знову береться Мацюсь за весла й страшенно дивується, що острів уже близько, а руки йому зовсім не болять.
— Завтра читатиму цілий день, а післязавтра знову до Алі й Аля. Треба відвезти їм малюнки.
Розділ дев'ятнадцятий
Погано, коли людина, прокидаючись зранку, не знає, що робитиме протягом цілого дня. Отже, неодмінно треба складати план, бо інакше нічого не хочеться робити й стає страшенно нудно. Тому-то Мацюсь і склав план дня й план тижня.
Через день він плаватиме до дітей на маяк, але тільки на півдня. Читатиме щодня по чотири години. Щоденник теж писатиме щодня. Годину гратиме на скрипці. Крім щоденника, писатиме спогади й занотовуватиме помилки свого королювання. Годину Мацюсь малюватиме, бо це йому дуже потрібне. Навчиться фотографувати. У полковника Дормеска є фотоапарат і грубелезний альбом з фотографіями. Дормеско всюди, де тільки був, робив знімки. Всіх знайомих і всі війни зібрав він докупи й тому добро пам'ятає все. А Мацюсь страшенно багато забув.
І відвідини до дітей з маяка тепер зміняться. Мацюсь навчатиме дітей. Досі було так, нібито він одвідував їх, аби лиш привезти щось. Тільки-но вийде Мацюсь із човна, Аля простягає руки до його кишені, шукає цукерки. Альо, старший, соромиться й чекає мовчки. Аля забирає все, що для неї і не для неї, та ще й питає:
— А ще? Дай.
І Мацюсеві неприємно, бо він думає, наче привіз мало подарунків, хоч на острові і в самого не так-то й багато їх. Інша річ, коли він жив у столиці й міністр торгівлі купував усе, що просили діти.
Отож і виходить, наче не на Мацюся чекають, а на подарунки. І якби Мацюсь нічого не привіз, то й сам не потрібен був би.
І от Мацюсь надумав, що навчатиме дітей: Аля навчить писати й читати, а що робити з Алею, не знав. Привіз він їй малюнки, а вона швиденько й неуважно переглянула їх і просить уже чогось іншого. Пригадав Мацюсь, що, коли сам був маленький, королева-мати розказувала йому казки, складала будиночки з камінців, з піску чи з глини, влаштовувала садочки з квітів і про це, власне, оповідала казки. Часом малювала йому різні речі. Пригадав Мацюсь, що матусині малюнки навіть краще йому подобалися і розумів він їх краще, ніж ті, що в книжках. Королева-мати співала йому, гралася з ним в піжмурки. Але це було дуже давно, і Мацюсь багато чого забув.
І збагнув Мацюсь, що треба знати дуже багато, коли берешся навчати мале дитя. З Альом йому буде куди легше.
Так воно й сталося. Альо швидко навчився читати. Вже читає: пасок, пісок, Петро, перо,— й пише, правда, не дуже гарно й тільки олівцем, проте вміє прочитали написане. Лічба посувалася ще краще. Альо навчився вже лічити до ста, і Мацюсь міг тепер грати з ним в доміно чи в лото. Тільки Аля тоді страшенно заважала їм. Кладе будь-що і сердиться, коли їй забороняють.