— Принесіть, будь ласка, мої пам'ятки.
Мчить автомобіль до Мацюсевої кімнатки.
Все місто знає, що Мацюсь опритомнів, що є надія...
— Врятуємо Мацюся,— кажуть лікарі,— повинні врятувати.
Привезли Мацюсеві коробочку, де лежали загорнуті в зелений папір черепашка, камінчик, зів'ялий листочок, чорна грудочка цукру, фотографія матері, перстень з брильянтом та сережки королеви.
Ліва рука в Мацюся була ціла. Бере він свої пам'ятки, оглядає їх і всміхається.
Все місто знає, що Мацюсь усміхнувся.
— Спить. Прокинувся. Пив молоко.
Радіють діти, радіють лікарі — все місто радіє.
— У Мацюся знову гарячка.
У місті — сум.
— Зцову гарячка.
— Покликав до себе Фелека.
Думали, що Мацюсь забув про Фелека. Адже Мацюсеві потрібен спокій. Якщо він побачить Фелека, може розхвилюватись. Хай Фелек буде поблизу, але до Мацюся його не варто впускати. Може, Мацюсь забуде. Мацюсь заснув. А як очі розплющить — дивиться так, мовби на щось чекає. І таки дочекався.
— Чи приїхала Клю-Клю?
Так, Клю-Клю вчора приїхала. Як тільки телеграф приніс сумну звістку, Клю-Клю кинула все й — літаком, кораблем, залізницею — прибула до Мацюсевої столиці.
Раптом Мацюсь голосно проказав:
— Покличте Клю-Клю й Фелека.
Ті впали на коліна біля Мацюсевого ліжка.
Фелеку, не журися. Клю-Клю, це моє останнє прохання...
Тиша. Стомився Мацюсь.
— Візьми, Фелеку, оцей перстень. Клю-Клю хай візьме сережки. Тобі, Фелеку, важко тут жити. Їдь з Клю-Клю. А як виростете...
Закашлявся Мацюсь... На усміхнених устах виступила кров... Заплющив Мацюсь очі й вже не розплющив...
І все місто знало, що Мацюсь помер.
І весь край.
І весь світ.
На високій горі безлюдного острова поховано Мацюся. Альо й Аля прикрасили могилу квітами. А над могилою співають канарки.