— Де Местр... Людина вишуканого поводження, слухати його було духовною насолодою. І він мав великий авторитет у колах втаємничених. Однак у Вільгельмсбаді він зраджує очікування всіх. Він послав листа герцогові, рішуче заперечуючи походження ордену від тамплієрів, існування Невідомих Зверхників і корисність езотеричних наук. Він відкинув усе це з вірності католицькій церкві, але за допомогою аргументів буржуазного енциклопедиста. Коли герцог прочитав цього листа в колі близьких друзів, ніхто не йняв цьому віри. Де Местр твердив, що метою ордену було лише духовне згуртування і що церемоніали та традиційні обряди служили тільки для того, аби підтримувати містичний дух. Він хвалив усі нові масонські символи, але казав, що образ, який символізує багато речей, перестає символізувати будь-що. А це — даруйте мені — суперечить усій герметичній традиції, адже символ тим більше є повнотою, одкровенням, могутністю, чим більш він двозначний, леткий, інакше що станеться з духом Гермеса, бога з тисячею облич? А з приводу тамплієрів де Местр казав, що Орден Храму був створений через скнарість, і скнарість його занапастила, та й квит. Савоєць не міг забути, що орден було ліквідовано за згодою папи. Ніколи не довіряйте католикам-легітимістам, хоч би яке велике було їхнє герметичне покликання. Відповідь стосовно Невідомих Зверхників теж була сміховинна: їх нема, бо ми їх не знаємо. Йому заперечили: це цілком природно, що ми їх не знаємо, інакше вони не були б невідомими. Чудовий спосіб мислення, чи не так? Дивно, як вірний такого гарту може бути таким непроникним для відчуття таємниці. Після чого де Местр кинув останній заклик — повернімось до Євангелії і забудьмо божевілля Мемфісу. Просто він виступав за відновлення тисячолітнього курсу церкви. Розумієте тепер, у якій атмосфері відбувалися сходини у Вільгельмсбаді. При відступництві такого авторитету, як де Местр, Віллермоз залишився у меншості, й зійтися можна було щонайбільше на компромісі. Було збережено тамплієрський обряд, будь-яке рішення щодо походження було відкладено, загалом кажучи, сходини зазнали невдачі. Шотландська гілка саме в той момент проґавила свою нагоду: якби справи пішли по-іншому, можливо, історія наступного століття склалася б інакше.
— А потім? — поцікавився я. — Нічого не вдалося полатати?
— Що там було латати, якщо вжити ваш вираз... Три роки опісля проповідник-євангеліст на ймення Ланце, який пристав був до Просвітлених Баварії, гине, вражений громом у лісі. При ньому знаходять інструкції ордену, втручається баварський уряд, виявляється, що Вайсгаупт кував змову проти уряду, і наступного року орден розпускають. Ба більше, опубліковують твори Вайсгаупта з гіпотетичними проектами просвітлених, які на століття дискредитують усе французьке та німецьке неотамплієрство... Зауважте, цілком імовірно, що насправді просвітлені Вайсгаупта стояли на боці якобінського масонства і проникли у неотамплієрські кола, аби знищити їх. Не випадково цей набрід заманив на свій бік Мірабо, трибуна революції. Чи можу я сказати вам щось по секрету?
— Звісно.
— Такі люди, як я, зацікавлені в тому, щоб знову сточити нитки втраченої Традиції, — розгублюються перед подією типу Вільгельмсбада. Хтось здогадався і змовчав, хтось знав і збрехав. А згодом було вже запізно — спершу смерч революції, відтак галас навколо окультизму в дев'ятнадцятому столітті. Подивіться на свій список, це ж ярмарок невірства й легковірності, підставляння підніжок, взаємні анафеми, таємниці, що на вустах у всіх. Театр окультизму!
— Окультисти не варті уваги, чи не так? — запитав Бельбо.
— Треба вміти відрізняти окультизм від езотеризму. Езотеризм — це пошуки знань, які передаються лише через символи, неприступні для профанів. Натомість окультизм, який поширився у дев'ятнадцятому столітті, — це вершина айсберга, дещиця езотеричної таємниці, яка виринає на поверхню. Тамплієри були втаємничені — доказом є те, що, зазнавши тортур, вони гинуть, аби врятувати свою таємницю. Саме їхня стійкість свідчить, що вони справді були втаємниченими, і викликає ностальгію за їхніми знаннями. А окультист — це ексгібіціоніст. Як казав Пелядан, відкрита всім таємниця нічого не варта. На жаль, Пелядан був не втаємниченим, а окультистом. Дев'ятнадцяте століття — це століття доносів. Усі наввипередки публікують секрети магії, теургії, Кабали, карт таро. І, можливо, навіть вірять у це.
Альє не переставав вивчати наш перелік, іноді з їдкою посмішкою співчуття.
— Олена Петрівна. Гідна жінка, що правда, то правда, але не сказала жодного слова, що не було б написане вже на всіх стінах... Де Гайта, бібліоман-наркоман. Папю — що за тип? — Тут він раптом зупинився. — Трес... Звідкіля це? З якого машинопису?
Молодець, подумав я, помітив підміну. Ми відбулися невиразною відповіддю:
— Знаєте, цей список складений на основі численних текстів, і більшість із них ми вже відіслали назад, це було просто сміття. Ви пригадуєте собі, звідки взявся цей Трес, Бельбо?
— Не думаю. Діоталлеві?
— Вже минуло стільки днів... Це так важливо?
— Аж ніяк, — запевнив Альє. — Я запитую, бо ніколи не чув про нього. Ви справді не можете сказати мені, хто про нього пише?
— Хоч як це прикро, але ми не пам'ятали.
Альє вийняв з камізельки годинника.
— Господи, у мене ж іще одна зустріч. Вибачте мені, панове.
* * *
Він пішов, а ми залишились погомоніти.
— Тепер усе ясно. Англійці виступили з пропозицією масонства, аби об'єднати всіх утаємничених Європи навколо беконівського проекту.
— Але проект вдався лише наполовину: ідея, кинута беконівцями, була така приваблива, що викликала наслідки, протилежні до очікуваних. Так звана шотландська гілка вбачала у новому таємному гуртку спосіб відновити спадкоємність і зайшла у контакт із німецькими тамплієрами.
— Для Альє ця історія виглядає незрозумілою. Це очевидно. Лише ми нині можемо сказати, що саме відбулося. У той момент численні національні осередки кидаються конкурувати одні з одними, не виключено, що той Мартінес де Паскаллі був агент групи з Томара, англійці зріклися шотландців, які насправді французи, французи, очевидно були, поділені на дві групи — проанглійську і пронімецьку. Масонство — це зовнішнє прикриття, привід, завдяки якому всі ці агенти різних груп — хтозна-де були павликіани та єрусалимці — зустрічаються і стинаються між собою, намагаючись відібрати один в одного той чи той шматок таємниці.