— Але хто ж вони, — поцікавився я, — ці барони фон Гунд, які шукають Невідомих Зверхників...
— Навколо цього буржуазного фарсу виникли групи з зовсім іншими намірами. Щоб набрати собі прихильників, вони ототожнювали себе з масонськими ложами, але насправді їхні цілі мали містичніший характер. Саме в той час відбувається дискусія про Невідомих Зверхників. Але, на жаль, фон Гунд не був серйозною особою. Спершу він примушує адептів вірити, що Невідомі Зверхники — це Стюарти. Відтак твердить, що мета ордену — здобути собі колишні маєтки тамплієрів, і гарбає фінанси звідки може. Не знайшовши їх у достатній кількості, він потрапив у лабети одного чоловіка на ймення Старк, який твердить, що отримав таємницю виробництва золота від справжніх Невідомих Зверхників і що ті, мовляв, перебувають у Петербурзі. До фон Гунда та Старка стрімголов кинулись теософи, дешеві алхіміки, новоспечені розенкройцери, і всі разом вони обирають великим магістром дуже порядну людину, герцога Брунсвікського. А той одразу зрозумів, в якій нікчемній компанії опинився. Один із членів Звичаю, ландграф Гессе, викликав до себе графа Сен-Жермена, сподіваючись, що цей аристократ зможе добути для нього золото, — нічого не вдієш, за тих часів треба було підігравати примхам можних світу цього. А до того ж Гессе вважав себе святим Петром. Нехай панове повірять мені, одного разу Лаватерові, що був ландграфовим гостем, довелося влаштувати сцену герцогині Девонширській, яка вважала себе Марією Магдалиною.
— А оті Віллермози, оті Мартінеси де Паскаллі, що засновують секту за сектою?..
— Паскаллі був авантурник. У своїй таємній кімнаті він здійснював теургічні операції, йому являлися ангельські духи у формі світляних хвостів та ієрогліфічних знаків. Віллермоз сприйняв його серйозно, бо був ентузіаст, чесна і простодушна людина. Його захоплювала алхімія, він думав про Велике Діло, якому повинні присвятитися вибрані, аби знайти точку сполучення шести благородних металів, вивчаючи міри, заховані у шести літерах першого імені Бога, яке Соломон повідомив своїм обранцям.
— А тоді що?
— Віллермоз заснував чимало орденів і вступив до чималої кількості лож водночасно, як це було у тогочасних звичаях, він невтомно шукав остаточного одкровення, боячись, що воно завжди гніздиться деінде, як це насправді і є — ба більше, це, мабуть, і є єдина істина... І так він вступив до Elus Cohen Паскаллі. Але у сімдесят другому році Паскаллі зникає, від'їжджає до Сан-Домінго, залишаючи все напризволяще. Чому він щез з обрію? Підозрюю, що він вступив у володіння якимось секретом, яким не захотів ділитися. У кожному разі, хай мир буде його душі, на тому континенті він зник, поглинутий мороком, на що він і заслужив...
— А Віллермоз?
— У ті роки всі були вражені смертю Сведенборга, людини, яка могла б багато чому навчити недужий Захід, якби Захід побажав прислухатися до нього, але світ уже котився до революційного божевілля, аби задовольнити амбіції Третього Стану... І саме в ті роки Віллермоз чує про Суворий Тамплієрський Звичай фон Гунда, який його зачаровує. Йому казали, що тамплієр, який відкриває себе, засновуючи громадську організацію, не є тамплієром, але вісімнадцяте століття було добою великої легковірності. Віллермоз вступає з фон Гундом до різних спілок, наведених у вашому переліку, аж поки фон Гунда не вивели на чисту воду, тобто виявляється, що він — один з тих персонажів, які тікають із касою, і герцог виключив його з організації.
Він знову кинув погляд на список:
— Ага, Вайсгаупт, я майже забув. Просвітлені Баварії, маючи таку назву, на початку приваблювали чимало високих умів. Але цей Вайсгаупт був анархіст, сьогодні ми б назвали його комуністом; якби ви знали, чого тільки не верзли у цьому середовищі — державні перевороти, детронізація суверенів, криваві купелі... Зауважте, я дуже захоплювався Вайсгауптом, але не за його ідеї, а за надзвичайно ясне розуміння того, як повинне функціонувати таємне товариство. Але можна мати чудові організаторські ідеї й водночас досить туманні цілі. Словом, герцогові Брунсвікському довелося розбиратись у тому замішанні, же залишив по собі фон Гунд, і він розуміє, що тепер у німецькому масонському світі зіткнулися принаймні три течії — окультна лінія, до якої належали деякі розенкройцери, раціоналістична лінія та анархічно-революційна лінія Просвітлених Баварії. Тоді він запропонував різним орденам та обрядам зустрітися у Вільгельмсбаді на "сходинах", як це називали тоді, "генеральних штатів", якщо можна так висловитись. Належало відповісти на такі питання: чи орден справді походить від якогось стародавнього товариства і від якого саме? чи Невідомі Зверхники, охоронці стародавньої традиції, справді існують, і хто вони? які справжні цілі ордену? чи такою ціллю є відновлення ордену тамплієрів? І так далі, включно з проблемою, чи орден повинен займатися окультними науками. Віллермоз з ентузіазмом пристає до них, нарешті він матиме змогу знайти відповідь на запитання, які ставив собі, чесно кажучи, все життя... І тут почалася справа де Местра.
— Якого де Местра? — поспитав я. — Жозефа чи Ксав'є?
— Жозефа.
— Реакціонера?
— Якщо він був реакціонером, то недостатньою мірою. То був цікавий чоловік. Завважте, що цей прибічник католицької церкви вступив під іменем Josephus a Floribus до одної з лож саме тоді, коли папи почали видавати перші булли проти масонства. Ба більше, він сходиться з масонами тоді, коли в 1773 році папський лист засудив єзуїтів. Звичайно, де Местр зближується з ложами шотландського типу, це очевидно, адже він не буржуазний просвітитель, він просвітлений — але ви повинні звернути увагу на цю відмінність, адже італійці називали просвітителями якобінців, тоді як в інших країнах так називали послідовників традиції — цікава розбіжність...
* * *
Попиваючи свій коньяк, він інколи виймав із цигарниці, виготовленої з майже білого металу, цигарки незвичної форми ("їх виготовляє для мене мій лондонський тютюнник, — казав він, — як і сигари, що ви бачили у мене вдома, будь ласка, пригощайтесь, вони першокласні..."), і говорив, загубившись очима у спогадах.