Мені спало на гадку чудернацьке запитання Де Анджеліса, чи чув я про Tpec. І я сказав:
— Трес.
— А що це таке? — поцікавився Бельбо.
— Якщо є акровірш, то мусить бути й розшифрування, — сказав Діоталлеві, — інакше мої рабини не змогли б практикувати Нотарікону. Давайте подумаємо... Templi Resurgentes Equites Synarchici . Годиться?
Назва нам сподобалась, і ми записали її наприкінці переліку.
— Коли діє стільки таємних гуртків, вигадати ще один — це тобі не абищо, — мовив Діоталлеві у нападі нестримного марнославства.
76
Якби треба було найдохідливіше висвітлити домінантну прикмету французького масонства XVIII століття, адекватним було б одне-єдине слово — дилетантизм.
René Le Forestier. La franc-Mazonnerie Templière
et Occultiste, Paris, Aubier, 1970, 2
Наступного вечора ми запросили Альє відвідати бар Піладе. Попри те що нові завсідники бару повернулися до костюма та краватки, презентабельність нашого гостя у синьому костюмі в делікатну смужку та білосніжній сорочці, у краватці, прихопленій золотою шпилькою, викликала певну сенсацію. На щастя, о шостій вечора бар Піладе був досить порожній.
Альє збив Піладе з пантелику, замовляючи марочний коньяк. Звичайно, він у нього був, але красувався на полиці за цинковим шинквасом, неторканий роками.
Альє говорив, розглядаючи напій проти світла, відтак зігріваючи його в руках і показуючи на зап'ястках золоті запонки у дещо єгипетському стилі.
Ми дали йому список, кажучи, що виловили його з машинописів дияволістів.
— Те, що тамплієри були пов'язані зі стародавніми ложами майстрів-каменярів, утвореними під час будівництва Соломонового Храму, річ цілком певна. Так само певне те, що відтоді ці товариства були покликані приносити пожертви в ім'я будівничого Храму, Хірама, загиблого від рук таємничих убивць, і давали обітницю помсти за нього. Після переслідувань чимало лицарів Храму, безперечно, влилися до цих братств ремісників, поєднуючи міф про помсту за Хірама із закликом до помсти за Жака де Моле. У вісімнадцятому столітті в Лондоні були ложі справжніх каменярів, так звані діяльні ложі, але поступово деякі знудьговані, але цілком респектабельні аристократи, приваблені їхніми традиційними обрядами, наввипередки почали вступати до них. Так діяльне масонство, справа справжніх каменярів, перетворилось на масонство спекулятивне, справу символічних каменярів. У цій атмосфері якийсь Дезагульє, популяризатор Ньютона, намовляє протестантського пастора Андерсона розробити конституції ложі Братів Каменярів у деїстичному дусі і починає говорити про масонські братства як корпорації, що виникли чотири тисячі років тому, при заснуванні Соломонового Храму. Ось вам коріння масонського маскараду — фартуха, косинця, молота. Але, можливо, саме тому масонство входить у моду і завдяки згадці про генеалогічні дерева приваблює дворянство, але ще дужче подобається буржуа, які, приєднавшись до ложі, не тільки можуть говорити зі шляхтою як із рівнею, а й дістають право носити коротку шпагу. Народжується новочасний світ, зубожіле дворянство мусить шукати якогось середовища, де б воно могло налагоджувати зв'язки з новими виробниками капіталу, а останні — ясна річ — прагнуть певного ошляхетнення.
— Але схоже на те, що про тамплієрів починають говорити пізніше.
— Саме Рамзей перший твердить про прямий зв'язок із тамплієрами, але про нього я волів би не говорити. Я підозрюю, що його підмовили єзуїти. Саме завдяки його проповіді народилося шотландське крило масонства.
— Шотландське в якому розумінні?
— Шотландський Обряд — це франко-німецька вигадка. Лондонське масонство заснувало три ступені — учня, товариша і майстра. Шотландське масонство збільшує кількість ступенів, адже збільшення кількості ступенів означає збільшення кількості рівнів утаємничення та секретності... Французи, пустоголові з природи, чманіють від таємничості...
— Але про яку таємницю йдеться?
— Не було ніякої таємниці, видима річ. Якби була якась таємниця — точніше, якби вони нею володіли, — її складність могла б виправдати складність ступенів утаємничення. Натомість Рамзей множить кількість ступенів для того, щоб примусити вірити, ніби вони цією таємницею володіють. Прошу уявити собі тремтіння хвацьких комерсантів, які нарешті можуть стати лицарями помсти...
* * *
Альє розщедрився на масонські плітки. І в розмові він своїм звичаєм поступово переходив на спогади від першої особи.
— За тих часів у Франції вже писали куплети про нову моду на фрімасонів, ложі множилися, в їхньому середовищі оберталися кардинали, ченці, маркізи та купці, а члени королівського дому ставали великими магістрами. До Ордену Суворого Тамплієрського Звичаю, заснованого отим підозрілим типом, фон Гундом, вступили Ґете, Лессінг, Моцарт, Вольтер, ложі виникали серед військових, у полках плелися змови з метою помсти за Хірама і велися дискусії про неминучу революцію. Для інших масонство було société de plaisir , клубом, символом певного суспільного становища. Кого там тільки не було — Каліостро, Месмер, Казанова, барон Гольбах, д'Аламбер... Енциклопедисти й алхіміки, герметисти й розпусники. І все це виплило нагору при вибухові революції, коли члени тої самої ложі опинилися по різні боки барикад і здавалося, ніби велике братство назавжди потрапило в кризу...
— Чи не було протистояння між Великим Сходом та Шотландською Ложею?
— Лише на словах. Наведу приклад: до ложі Дев'яти Сестер вступив Франклін, який, звичайно, мав на меті перетворити її на світську організацію, адже йому йшлося лише про підтримку для американської революції... Тоді ж таки одним з великих магістрів був граф Міллі, шукач еліксиру довгого життя. А що він був дурень, то під час своїх експериментів отруївся й помер. Врешті, згадайте Каліостро: з одного боку, він вигадує єгипетські обряди, з іншого — встряє у справу з намистом королеви, скандал, організований новими панівними верствами, аби дискредитувати старий режим. І в це був уплутаний Каліостро, панове мене розуміють? Спробуйте уявити собі, з якими людьми доводилося співіснувати...
— Це, мабуть, було нелегко, — порозуміло сказав Бельбо.