Людвігові Хитрому — ура, ура, ура! (Людвігові Чотирнадцятому — ура!)

Страница 3 из 16

Ян Екгольм

– А де живе оте страховисько Максиміліан, про якого завжди розповідає тато? – по хвилі спитав він.

– Я добре не знаю, – відповів Лабан. – Але як підкрадуся до огорожі, то буду перший із татових дітей, хто одурить пса.

– Я обдурю його швидше за тебе, – сказав Людвіг Чотирнадцятий.

Лабан зареготав.

– Ти? – здивувався він. – Ти ж не хочеш хитрувати! Ось я тобі покажу, як це робиться. Нумо закладімося, що я одурю першого, кого зустрінемо, вертаючись додому.

– Не хочу, – сказав Людвіг Чотирнадцятий.

– Я однаково когось обдурю, – стояв на своєму Лабан. – Хоча б для того, щоб показати тобі, який я хитрий...

Неподалік від нори Ларсонів по стежині стрибало двоє зайченят – Юке–Ю і Туфе–Ту. Як тільки вгледіли, що їхній товариш Людвіг Чотирнадцятий іде зі своїм старшим братом Лабаном, зайченята хотіли чкурнути геть, та не встигли. Людвіг Чотирнадцятий гукнув їм:

– Гей, де це ви були?

– У крамничці. Купили медяників, – відповів Туфе–Ту і показав паперовий пакунок.

– Ойо–йой, – раптом загаласував Лабан. – Ойо–йой, моє бідне горло!

– У тебе болить горло? – здивувався Юке–Ю.

– Ще й як болить, – мовив Лабан. – Ойо–йой! Ми оце з Людвігом Чотирнадцятим щойно від лікарки Сови. Вона сказала, що в мене страшна недуга. І поможуть проти неї тільки одні ліки.

– Які ж? – поцікавився Туфе–Ту.

– Медяники, – зітхнув Лабан. – Мед такий приємний, такий солодкий, такий смачний, що від нього легшає на горло.

– То ви квапитесь у крамничку по медяники? – спитав Юке–Ю.

Лабан прикинувся, наче він плаче.

– Я не можу купити медяників, – схлипнув Він. – Мої кишенькові гроші вийшли, а більше мені тато не дасть. Так і мучитимусь із хворим горлом!

Зайченята довго дивились на Лабана.

– Справді? А ти не дуриш? –завагався Юке–Ю.

– Чого б це я дурив найкращих друзів Людвіга Чотирнадцятого! – обурився Лабан. – Правда ж, Людвігу!

З цими словами Лабан ущипнув Людвіга Чотирнадцятого за кінчик хвоста. І замість сказати "ні" Людвіг Чотирнадцятий щосили зойкнув:

– Ой!

– Що ти кажеш? – в один голос поспитали Юке–Ю і Туфе–Ту.

– Мій братик хоче сказати "ага", але часом він страшенно затинається, – заходився пояснювати Лабан. – Хоче сказати "ага", а в нього виходить "о–о–о".

– То Лабан каже правду? – спитав Туфе–Ту у Людівіга Чотирнадцятого.

Лабан ще раз ущипнув Людвіга Чотирнадцятого за кінчик хвоста.

– Ой! – знов застогнав Людвіг Чотирнадцятий.

– Самі ж чуєте, що він каже "ага", – мовив Лабан. – А чого це ви думаєте, що ми вас дуримо? Тепер мені треба мовчати. Я вже так набалакався, що знов заболіло горло. Ойо–йой, коли б мені хбч кілька медяників!

Зайченята стояли й щось собі міркували. Тоді Юке–Ю сказав:

– Тільки через те, що ти брат Людвіга Чотирнадцятого, на тобі наші медяники. Будь ласка, бери цілий пакунок.

– Дякую, дякую, дякую! – зрадів Лабан. – Ви найкращі друзі на весь ліс. Присягаюся, що ніколи вас не забуду.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Зайченята побігли, а Лабан ударив себе лапою в груди й зареготав:

– Хитрощам – слава! Так чинить лис, коли йому заманеться медяників. Чи, по–твоєму, дурити – погано?

Та Юке–Ю і Туфе–Ту відбігли ще не дуже далеко, почули Лабанові слова й заквапились назад.

– Ми гадали, що ти справжній товариш... – дорікнув Юке–Ю Людвігові Чотирнадцятому.

– А ти нас обманюєш, – докинув Туфе–Ту. – Ми більше не гуляємо з тобою.

Обойко зайченят знов зникли з очей, а Людвіг Чотирнадцятий зажурився,

– Як ти міг утнути таке з моїми найкращими товаришами?! – обурився він. – І тобі не соромно, Лабане?

– Мені не буває соромно, – захихотів Лабан. – Навіщо дурненьким зайченятам медяники? Тобі теж не годиться мати таких друзів. Згадай, що казав тато? – Він розгорнув пакунок і прицмокнув, – Ох і пахнуть! Та я проковтну оце все одним духом!

– Ну й бовдур же ти! –сказав Людвіг Чотирнадцятий.

Лабан уже засунув лапу в пакунок. Він пильно подивився на брата і невдоволено мовив:

– Це я бовдур? Я, найхитріший у лісі лис?! Що ти верзеш?

– Бувши тобою, я приберіг би медяники, поки ми прийдемо додому, – мовив Людвіг Чотирнадцятий. – Уяви собі, як заздритимуть наші братики й сестрички, коли ти наминатимеш медяники, а вони тільки облизуватимуться.

Лабан замислився.

– Часом ти буваєш дуже мудрий, – похвалив він Людвіга Чотирнадцятого. – Я послухаюся твоєї ради, пакунок сховаю вдома, а ввечері усе поїм.

Біля входу в нору Лабан зупинився й спитав:

– Людвігу, а може, ти шиєш мене в дурні, щоб самому ум'яти медяники?

– Хіба може таке лисеня, як я, одурити самого Лабана Хитрого? – відповів Людвіг Чотирнадцятий. – Та я й не люблю медяників. Не бійся, не поїм.

Лабан сховав пакунок собі під ліжко. Тільки Людвіг Чотирнадцятий знав де. А коли лисенята вкладалися спати, Лабан голосно сказав:

– Мабуть, поласую я медяниками! Так закортіло чогось солоденького!

– У тебе немає жодного медяника, – озвався Леопольд. – Я знаю, що ти вже давно протринькав свої кишенькові гроші.

– Так, медяника у мене немає, – погодився Лабан. – Зате є цілий пакунок медяників. Бо я хитрий.

– Дуриш, – мовила Лаура. – Поки я не побачу пакунка, то не повірю.

Лабан глянув на сестру й прицмокнув губами:

– Вірте чи не Вірте, а пакунок є.

Лабан засунув лапу під ліжко. Лап–лап, а пакунок мов крізь землю провалився.

– Ха–ха–ха! – засміялися лисенята. – Що, наласувався?

Лабан заліз під ліжко, але пакунка не знайшов. І виліз страшенно розлючений.

– Хтось поцупив мої медяники! – злісно крикнув він. – Нуте, роззявляйте пащі! Від кого пахне медом, той і злодій.

Лисенята послухались. Лабан обійшов усіх – Леопольда, Лаге, Лассе–Молодшого, Лассе–Старшого, Леннарта, Лео, Лукаса, Лауру, Лінею, Ловісу, Лідію та Лоттен. Але ні від кого не пахло медом. Нарешті дійшла черга до Людвіга Чотирнадцятого. Лабан зупинився навпроти нього й засичав:

– Це ти злодій! Тільки ти бачив, де я сховав пакунок. Але ти казав, що не любиш медяників, і обіцяв не істи.

– А я й не їв твоїх медяників, – мовив Людвіг Чотирнадцятий, чесно дивлячись братові у вічі.

Лабан миттю обнюшив і його. Але й від Людвіга Чотирнадцятого не пахло медом. Лабан почухав собі спину.

– Я не їв твоїх медяників... – ще раз мовив Людвіг Чотирнадцятий.

Лабан уп'явся в нього лютим поглядом.