– Я куплю собі їсти у крамничці, – відповів Людвіг Чотирнадцятий.
– Але найкраща їжа та, що в людських дворах, – нагадав тато Ларсон. – А як не схитруєш, то туди й не прокрадешся.
– Тоді я не їстиму тієї їжі, – сказав Людвіг Чотирнадцятий.
Тато Ларсон зітхнув. Горе та й годі!
– Йди до своєї кімнати, трохи ще пограйся і лягай спати, – засичав він і зі злості, і заходився постукувати по долівці своїм довгим пухнастим хвостом. – З нього пуття не буде! – гукнув тато Ларсон мамі Ларсон, яка стояла на кухні й вилизувала після обіду посуд. – Уяви собі, щоб лис не хотів хитрувати й дурити інших!
– Може, він помудрішає, як підросте, – спробувала втішити його мама Ларсон.
Тато Ларсон дістав із нагрудної кишені свого кожушка годинничок.
– Незабаром уже й осінь, – мовив він. – Без хитрощів Людвіг Чотирнадцятий не зуміє добувати їжу. А нам нема коли полювати ще й для нього. Що ж нам робити?
– Мабуть, він грається не з тими дітьми, – відповіла мама Ларсон. – Його друзі занадто добрі й приязні. Ти чув, що він про них розказував? Вони вчать нашого малого Людвіга всяких дурниць.
Тато Ларсон підхопився з крісла, мов ошпарений.
– А й справді! – вигукнув він. – Людвігові треба заборонити гратися з чужими дітьми!
– То що ж він – буде зовсім сам? – заперечила мама Ларсон.
– У нього он скільки братиків і сестричок, – правив своєї тато Ларсон.
– Вони ходять до школи, – нагадала мама Ларсон.
– Один брат уже закінчив школу, – усміхнувся тато Ларсон, – І він його навчить таких хитрощів, що й не вженешся.
Тато Ларсон прочинив двері до дитячої кімнати й гукнув:
– Лабане! А йди–но сюди!
Найстарший син нечутно підійшов до батьків. Він поширшав у плечах і вмів хитро мружити очі.
– Мені потрібна твоя допомога, – сказав тато Ларсон. – Ти добре склав екзамени в лисячій школі і скоро станеш зовсім дорослий.
Лабан скорчив гримасу, вишкірив зуби й спитав:
– А ви не знаєте, як мене прозвали в школі?
Цього ні тато, ні мама не знали.
– Лабан Хитрий, – похвалився юний лис. – Усі мене бояться і знають, що хитрішого за мене не знайдеться на кілька миль навкруг.
– Ти гордість нашої родини! – вигукнув тато Ларсон і поплескав сина по плечі. – Тепер тобі доведеться показати весь свій хист. Ти повинен допомогти Людвігу Чотирнадцятому і вибити йому з голови шкідливі думки. Ти ж, мабуть, чув його теревені про те, що він не хоче хитрувати?
Лабан ураз скис.
– Виходить, мені треба гратися з тією малечею? – образився він.
– А хіба краще мати брата, який тебе соромить на кожному кроці? – спитав тато Ларсон.
Лабан похитав головою.
– Щоб бути справжнім лисом, треба дурити інших, – поважним тоном вів далі тато Ларсон. – У нашій родині завжди були тільки справжні лиси. Ану, що написано отут на корі?
– "ХИТРОЩАМ–СЛАВА! ЛАРСОНАМ–УРА!" – випалив Лабан.
– От і добре, синку, – всміхнувся тато Ларсон. – Ти зробиш із Людвіга Чотирнадцятого справжнього лиса й навернеш його до хитрощів.
Лабан потягся й по хвилі мовив:
– Обіцяю вам, тату, робити все якнайкраще. І піклуватися про всіх своїх братиків та сестричок. Ви ж знаєте, як мене прозвали – Лабан Хитрий.
– Не дери носа! – перебив його тато Ларсон. Найхитріший у родині я. І я сам навчу Людвіга Чотирнадцятого найзвичайнісіньких хитрощів. А ти гляди, щоб він не грався в лісі з чужими дітьми. Особливо з такими, які забивають йому голову дурницями. Зрозумів?
– Зрозумів, тату, – відповів Лабан. – Із завтрашнього ж ранку Людвіг Чотирнадцятий гратиметься тільки зі мною.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Другого дня рано–вранці Лабан збудив свого братика Людвіга Чотирнадцятого.
– Вставай–но! – невдоволено гукнув Лабан. – Будемо гратися.
Людвіг Чотирнадцятий протер сонні очі, позіхнув і сказав:
– А я не хочу з тобою гратися. Всі мої друзі вважають, що ти справжній Лабан Хитрий.
Лабан на радощах аж розцвів.
– Та невже? – спитав він. – Приємно чути! Але я тобі сказав – уставай! Мені треба тебе багато чого навчити.
– А я тобі сказав, що не хочу з тобою гратися, – стояв на своєму Людвіг Чотирнадцятий і заходився лизати руде хутро. – Ми з Юке–Ю і Туфе–Ту збиралися в лісі гуляти в піжмурки.
– Не зустрічайся більше з тими дурними зайчиськами! – звелів Лабан, – Тато не хоче, щоб ти грався з чужими дітьми. Краще я вчитиму тебе, як стати хитрим і розумним.
– Можеш учити мене, як стати розумним, – погодився Людвіг Чотирнадцятий, – Але затям собі – дурити інших я не буду!
– Гаразд, побачимо, – промимрив Лабан. – Ходімо.
І братики вийшли з нори.
Погуляли чи не погуляли з годинку, а тоді Лабан і каже:
– Дивися, Людвігу, оце – лисички, – і показав лапкою на гриби. – Ач які руденькі!
– Е, мене не одуриш! – засміявся Людвіг Чотирнадцятий, – І Лаура, і Лінея, і Ловіса, і Лідія, і Лоттен – у школі. Чого б їм бути тут?
– А ти тупіший, ніж я думав, – урвав його Лабан. – Я кажу не про наших сестричок. Так називаються оці руденькі гриби... Ой, наморочуся я з тобою!..
Цілий день лисенята кружляли лісовими стежинами. Лабан розказував Людвігу Чотирнадцятому, де які дерева, кущі, рослини, ягоди, квіти. Навчав і ще всякої всячини. Надвечір Лабан спитав:
– Може, ти ще щось хочеш дізнатися чи підемо додому? У мене вже пересохло в роті й бурчить у животі.
– Я ще хочу подивитись, як живуть люди, – відповів Людвіг Чотирнадцятий.
– Не можна! – замахав Лабан передніми лапами. – Це небезпечно!
– Невже ти боїшся? – глузливо сказав Людвіг Чотирнадцятий.
Тоді Лабан, недовго думаючи, махнув лапою:
– Гайда!
Вони зупинилися аж біля глибокої канави на узліссі. Зовсім недалечко від огорожі, збитої з тонких кругленьких жердок.
– Оце дрюччя зветься огорожею, – півголосом пояснив Лабан. – З одного боку – бачиш? – поле, там росте овес. Той самий, з якого мама варить нам кашу.
– Краще б я побачив поле, де мама бере рисову кашу. – прошепотів Людвіґ Чотирнадцятий, – рисова каша смачніша за вівсяну.
– Дурень та й годі, – засичав Лабан, – Дивись, а з другого боку стоять людські будівлі. В найбільшій, отій, що з вікнами, мешкають самі люди. А ще є для корів і для коней. А ліворуч у довгастій повітчині живуть кури і курчатка.
Лабан аж облизався. Людвіг Чотирнадцятий прикипів очима до будівель, що виднілися вдалині.