Капудан-баша Халіль надіслав Насті шоколадно-цукровий звіринець, де було понад двісті звірів і птахів, кожен напівприродної величини.
Дружина муфті Есаада не відстала від перших вельмож і надіслала султановій нареченій весільну свічку на тридцять футів заввишки і на п'ятдесят пудів вагою. Стрічка з крутого золота, висаджена буйною перською бірюзою, оповивала її восковий стрижень блискучою спіраллю. Другу, трохи меншу свічку надіслала Насті дружина нішанджі [206] Джафар-бега.
Не перелічити було скриньок з обручками, намистами і перснями, дзеркал, килимів, леопардових хутр, московських соболів та чорнобурих лисиць, коранів і книжок у золотих і срібних оправах із самоцвітами, канделябрів, ліхтарів, кришталю і фарфору, золотого і срібного посуду, суконь, паланкінів, невільників і невільниць, євнухів, вибагливих прикрас і флаконів з ароматами.
І вся ця розкіш разом із Настиним посагом була розташована у вісімнадцятьох залах палацу старої султани.
Але весільні пальми [207] нареченої були особливо розкішні і величні. Недурно сказав шейх Сааді [208] — хай буде благословенне ім'я його, — що жінка мусить бути родючою, як пальма. І пальма стала в Туреччині символом родючості і атрибутом весільного обряду. Це не були живі дерева з пустель далекого півдня, а штучні споруди з квітучих рослин, вінків, китиць, прапорів, драпувань і воскових свічок. Вони більш нагадували мінарети мечетей, ніж дерева, і були такі високі, що не влізали в палацові двері. Довелося залишити їх на дворі, наче чотирьох велетнів почесної варти, разом із шлюбними свічкам й дружини муфті Есаада i нішанджі Джафар-бега.
Настя вже скорилася долі, зжилася з думкою, що тут, у Стамбулі, догорить у сералі її життя. А загальна увага, шепіт заздрості, підлещування і розкішні подарунки потьмарюють їй свідомість. Ніколи вона навіть не мріяла про таку розкіш. Як дитина, радісно сміється султанова наречена, пересипаючи у скриньках самоцвіти і перекидаючи перлові намиста. Вона милується собою у венеціанських дзеркалах і з насолодою вдихає перські та аравійські пахощі.
А негри-євнухи пильно стежать, щоб не зникло нічого з подарунків, бо крадіжка у шлюбний день є не тільки втрата, але й погана прикмета.
Ніщо не спинить плин часу. Схиляється сонце до заходу, і ось дівчата найкращих стамбульських родин ведуть Настю до лазні, миють її водою, опаловою від пахощів, намащують ароматами аравійських оаз, фарбують їй пальці хною, заплітають коси і оздоблюють їх діамантами і перлинами.
Вранці з-за похмурих громадин Серальського мису випливали зграєю казкових птахів пурпурні і грезетові вітрила султанового флоту. Галери йшли парами і, плавно наближаючись до мармурових сходів, окурювалися димом салюту. Від гарматного гуркоту злякано дзеленчали кольорові шибки вікон, а галери вже кидали якорі у смарагдові хвилі. І триста негрів-рабів збігли східцями на берег, щоб за кілька хвилин рушити назад з посагом молодої султани.
Розчинилися склепінчасті двері, і серед строкатих шеренг гостей вийшли євнухи з весільними прапорами, негри з кунганами пахощів і фарби для нігтів, за ними сорок кремезних носіїв схилилися під вагою цукрового замка й звіринця, а вже за ними поважно вирушили дервіші з коранами у золотих і срібних оправах і з важкими томами поетів Туреччини, Персії та Аравії, наче брилами казкового східного палацу. Гості ахали, перешіптувалися, ставали навшпиньки, але кремезні негри стримували їх натиск.
Ритмічно, як на військовому огляді, посувалися лави носіїв, пропливали повз гостей прапори, в'юки срібного і золотого посуду, крісла і паланкіни в арабесках і інкрустаціях, важкі полози згорнутих килимів, скриньки золота і самоцвітів і воскові свічки, наче щогли венеціанських фрегатів. М'язисті, оголені до пояса негри блищали на сонці темним лаком намащених тіл; їх руки підтримували на головах чемодани з буйволової шкіри, виповнені Настиною білизною і оздобами.
А в юрбі ахали і шепталися гості:
— Сто сімдесят чемоданів! І в кожному хоч заховай осла! Та коли вона щодня змінятиме вбрання, то вдруге доведеться одягати його, коли її первісток сяде за коран у медресе.
Строкатою широкою рікою тече пишний похід, виповнюючи галеру за галерою своїми лавами. І коли перевантажена галера ховала в кучугурах хвиль червоний бакан ватерлінії, — похід на мить зупинився, наче перехоплений греблею, і знов рушав далі, коли нова порожня галера пришвартовувалася до мармурових східців.
Нарешті рушили і велетенські весільні пальми нареченої. Здавалося, ніби назустріч мінаретам Стамбула рушили їх малоазіатські брати. А за ними заколивалися білі щогли весільних свічок і альтембасовий балдахін з пурпурними завісами до землі, під якими ховалася наречена.
Сорок вродливих аджем-огланів, юрби невільників і невільниць, білих та чорних євнухів супроводили свою господиню. І коли балдахін заблищав на палубі "Буцентавруса", галери підняли якорі і під грім нового салюту рушили до Стамбула.
В новому сералі вже чекали майбутню царицю.
Одалики й служниці, наглядачки і танцюристки, євнухи, негри, карли і астрологи — всі вийшли назустріч, осипаючи путь Гюль-Хуррем запашними трояндами з Казанлика [209]. Найповажніші жінки Стамбула ввели її до Зали Співрозмовників, де незабаром з'явилися великий візир Алі-Баша з капудан-башею і муфті з кизляр-агою. Муфті голосно прочитав нареченій, захованій за грезетовими запонами, шлюбний контракт, де падишах призначав їй у посаг п'ятдесят тисяч золотих дукатів і щорічне утримання у тридцять тисяч дукатів, кілька сотень рабинь і рабів і дарував їй неосяжний башмаклик у родючій долині Bapдapa.
Після недовгого чубте [210] євнухи піднесли муфті Есааду шубу з білого горностаю, вельможам — соболеві шуби, а агам — по розкішному шовковому каптану.
Відпочивши і випивши кави, похід рушив до збудованого для Насті кіоска серед серальських садів, бо цариця Стамбула має право на окреме житло, на окремих рабів і свій почет.
Тепер похід став ще пишніший, бо в ньому брали участь перші вельможі держави, загони булюків [211], спагі тa яничари, але за сто кроків від Настиного кіоска чоловіки зупинилися, і самі лише жінки рушили далі з нареченою.