— Вельможний пан ще мусить дякувати богові, що діти його не залишилися сирітками, як мої бідолашні хлопчики, — говорить він, і голос його мимоволі тремтить.
— Як?! Невже й родина пана старшини потрапила в пазури Ширинського бея?!
— Не Ширинського бея, а пана Стефана Потоцького, — просто відповідає Балика.
Магнати здивовано перезираються.
— Дозвольте... Обличчя пана старшини мені нібито знайоме. Ми десь, здається, бачилися? — говорить Калиновський і уважно дивиться на Балику.
— Та це ж пан Богдан Балика, сотник Брацлавського полку, чий хутір зруйнував Потоцький, — відповідає за Балику коронний гетьман, який непомітно підійшов до співрозмовників. — А де тепер ваші хлопчики, пане Балика?
— У Києві. Учаться в школі, — ясновельможний пане.
— І пан сотник теж думає там оселитися?
— Не знаю, вельможний пане гетьмане... Мабуть... Там у мене брат бурмистер...
— Сподіваюся бачити пана сотника в київському замку, — гостинно всміхається коронний гетьман, непомітно відокремлюючи Балику від Калиновського. — Між нами кажучи, я глибоко обурений поведінкою Стефана Потоцького. Такі люди позбавлені патріотизму, дисципліни і почуття свого громадського обов'язку, властивого кожному порядному шляхтичеві, — веде далі коронний гетьман. — Я твердо настоював на соймі, щоб таке свавілля карали бані цією [155], і гадаю, що мої намагання дадуть свої наслідки.
Для дипломата і вельможі це надто одверто і палко, але наїзди Потоцького у Молдавію дошкулили старому гетьманові.
— Чому ж скликали комісію на козаків, а пана Потоцького не притягли до суду? — з простодушною щирістю питає Балика.
Коронний гетьман ніяковіє, але ухиляється від відповіді.
— Це викликало б значні ускладнення в соймових колах, але надалі їх наїзди, певно, не повторюватимуться. До речі: корона зможе компенсувати панові сотнику за збитки і все пережите, крім безповоротної втрати дружини. Мені дано право розподілити серед козацької старшини кілька староств у межах Київського воєводства. Отже, я вважаю, що пан сотник має безперечне право на таку винагороду...
Балика прикипає до місця. Староство!.. Бажання поновити справедливість з боку того, кого вважав він за запеклого ворога! Свій куток, своя скибка хліба, можливість свого родинного гнізда... Схвильований, зворушений, Балика не знає, що відповісти, і низько вклоняється коронному гетьманові, соромлячись нещодавньої ворожнечі до нього...
А в іншому кутку вітальні Свиридович описує красу грузинських краєвидів і малоазіатського узбережжя, жінок з газелячими очима і шкірою тону слонової кості; морські бої з галерами Цекальї-баші, пожежу Каффи. Прибріхує він безсоромно, але йому не можна відмовити у хисті оповідача, а цього разу Свиридович перевершує себе. Жолкевський зупиняється послухати разом з захопленим панством, а потім іде далі, як і належить справжньому дипломатові, що не забуває нікого з присутніх.
Мовчазні пахолки в камзолах з гербами Тишкевича розносять оршад [156] і підноси з келихами вина. На столах кошики і вази персиків, винограду, яблук і слив, апельсини й лимони з хазяйських теплиць.
Балика сьорбає вино, і солодка втома заважає йому ворухнутися, думати і спостерігати.
А за зеленим трельяжем, по кутках, на затишних канапках, за ширмочками і етажерками, заставленими севром і саксом [157], сичить вишукана польська мова, пересипана дзвінким металом латинських гекзаметрів [158] і цитат.
Коронний гетьман все проходжується по вітальні, зупиняється біля окремих груп і час від часу обмінюється з старшинами двома-трьома інтимними словами, від яких спалахують їх обличчя, а очі блищать гордовито й радісно.
— Отже, мій непереможний колего, — чемно всміхається Жuлкевський, опускаючись на диван поруч з ПетромКонашевичем і роблячи непомітний знак пахолкові з підносом, — вип'ємо за майбутню війну з невірами, де ми, певно, битимемося пліч-о-пліч за славу нашої ойчизни.
— Здоров'я його мосці пана круля і славетного ватажка його війська, — ввічливо відповідає Сагайдачний.
Старе вино приємно опалює горло своєю терпкою влогою. Сагайдачний випиває до дна і мовчки слухає коронного гетьмана. Жолкевський розпитує його про можливість союзу .з Персією проти Туреччини. Сагайдачний розповідає, як корисно довозити перський шовк Чорним морем, наводить силу фактів. Потім описує Грузію, її клімат, побут, торгівлю і обіцяє надіслати Жолкевському подарунок — двох бранок-туркень, захоплених під Трапезундом. Минає непомітно час. Порожніють келихи і кришталеві графини вина, і, глянувши на клепсидри [159], Жолкевський з жахом хапається за голову:
— Єзус, Маріє! Скільки неповоротного часу полинуло в Лету! Прошу вельможне панство до зали засідань.
А в дверях затримує на мить Свиридовича.
— Чому б панові Карлу не просити короля скасувати баніцію? Я певний, що, в разі приборкання козацького свавілля, клопотання пана буде цілком удовольнено.
В залі привітно палає камін. Вогняними букетами сяють на столі канделябри. Воскові свічки тихо потріскують, встромляючи у повітря напівпрозорі списики вогнів. Невловимий аромат від домішаної до воску амбри та мускусу виповнює зал. Щупальцями потворного спрута звиваються по стелі і карнизах вибагливі тіні оленячих рогів. А за вікнами, заліпленими вогким снігом, синіє рання сніговійна ніч.
Від вина і гречності панства старшина відчула себе невимушено, та й перемови набули іншого тону. Вранці вони лише слухали декларацію урядових комісарів, тепер вони обговорюють кожен артикул. Це ближче, зрозуміліше і легше. Тепер кожне слово важить багато. Воно то відбирає, то повертає їм права і привілеї, то знов руйнує весь їх добробут. І стримано, і пристойно як належить в таких обставинах, сперечається старшина, але козацькі голоси бринять твердо і навіть завзято.
— Корона конче вимагає, — карбує Жолкевський, — щоб вона призначала вам старшого, бо, доручаючи 3апопорозькому військові захист південних кордонів, вона мусить бути певна у військовому хисті і досвіді того, хто очолює ваше військо.
Сагайдачний не ворухнувся, але очі його кинули блискавицю. Он як! Добираються до його булави. Невже віддати її одному з цих випещених вітрогонів?! Або ось цьому святенникові, хлопчиську-сенаторові Томашу 3амойському, що тягає важкий дубовий хрест римськими вулицями під час папських процесій, поки його управителі шмагають канчуками поспільство за несплачений шеляг?! Ну, що ж!.. Спробуйте взяти! Тільки не візьмете. Хай перевага на вашому боці, але на похідні нестатки й тяготи ви всі нездатні, хіба лише той Томаш 3амойський.