Під час німецької окупації спершу він бере участь у місцевій охтирській газеті, зрідка містить статті у харківській газеті "Нова Україна" під псевдонімом "Сорок сорок", але, побачивши політику нового окупанта, припиняє працю в газетах. Заробляє в місцевому театрі, малюючи декорації та завісу, пише сатиричну п'єсу "Генерал", яку хотів поставити в Харківському драматичному театрі, але директор В. Кри-вуцький, боячись німців, не взяв її до постави.
У 1943 р. зустрічаю Івана Багряного у Львові. Це була велика несподіванка. Обидва ми дуже зраділи. А коли він довідався, що я привіз із собою і його дві заборонені книжки — поему "Аве Марія" та віршований роман "Скелька", які він подарував мені ще в 1931 р., то його радість була подвійна. Позичивши у мене "Аве Марію" на тиждень для проф. В. Мі-яковського, який заніс деякі деталі до своїх бібліографічних нотаток, Іван Павлович повернув мені з доданим написом "Вірному й перевіреному другові Дмитрові від автора".
Тут у Львові, Багряний пише свої "Тигролови", здобуваючи разом з Т. Осьмачкою на літературному конкурсі першу нагороду. Осьмачка дістав її за повість "Старший боярин".
Романом "Тигролови", що спершу вийшов у серії "Вечірня година" під назвою "Звіролови", у значно скороченому вигляді, письменник приніс у літературу нову тематику і нову майстерність. Він показав тут, що він не тільки майстерний поет, а і прозаїк. Твір змальовує втечу з поїзду й життя в тайзі українського в'язня Григорія Многогрішного, його блукання по хащах Уссурійського краю, полювання на тигрів, на оленів, випадкову зустріч з місцевою дівчиною-укра-їнкою, романтичні взаємини та різні пригоди.
Цей роман виходить двома виданнями українською мовою в Західній Німеччині — 1947 р. та 1955. Працюючи в той час в Ново-Ульмівській гімназії та частково літробітником в редакції "Українських вістей", я почав листуватися з Вол. Винниченком. В листі я згадав, що свого часу я висилав йому авторські примірники з в-ва в Харкові. Він охоче відгукнувся, приславши мені на пам'ятку дещо з своїх творів. Довідавшись про моє листування, І. Багряний дав мені свій щойно виданий роман "Тигролови", попросивши вислати Винниченкові. Через деякий час я дістав відповідь, в якій письменник писав: "... Я читав Багряного тільки "Тигролови" і вважаю, що Багряний може виробитись на серйозного й дуже цінного письменника. Я не знаю, чи відповідає мистецькій дійсності обстановка фізична й психічна героїв його романа, але можу сказати, що він не може пройти безслідно у психіці читача. Деякі сцени врізаються в пам'ять. Буду щиро радий, коли він мені напише, і ми зможемо нав'язати ближчі відносини. В. Вииниченко, Маз. "Закуток".
По одержанні відповіді Іван Багряний дав вибрані поезії "Золотий бумеранґ", і я вислав. На книжці І. Б. написав: "Великому українському письменникові, з книжками якого під рукою я входив у життя, Володимирові Винниченкові на знак глибокої пошани і вдячности. Автор. 1.1. 1948, І. Багряний".
Цей відгук про "Тигролови" письменника, що прочитав лише перший прозовий твір Багряного, дуже вимовний.
У 1961 і в 1963 роках роман виходить двома окремими накладами німецькою мовою в Австрії з рекомендацією критики як найкращий твір для молоді.
Коли роман "Тигролови" вийшов англійською мовою у трьох в-вах — а саме у "Сен Мартін Прес" в Америці, а ще раніше у в-ві "Мекмілен" в Лондоні та "Бернса" в Канаді, — один з найбільших і найважливіших часописів Америки
"Нью Йорк Гералд Трібюн" помістив 10 лютого 1957 р. на першому місці літературних оглядів ґрунтовну рецензію, яку написав американський письменник і професор Мілмсь-кого університету Вальтер Гавікгорст під наголовком "Хвилююча повість про політичного' втікача". Він писав: "...це
безпосередня і захоплююча повість про життя поміж небезпекою, сваволею і смертю. Спеціяльне досягнення цієї повісти, — пише далі професор, — є в її поєднанні ідилічного, сумного і похмурого... Ця гарно висловлена й захоплююча повість пригод у той же час є захоплюючою повістю про досягнення політичної свободи..." і закінчує словами: "Це повість лицарства і хоробрости, несподівана у нашій незугарній літературі".
До речі цей твір був двічі перевиданий українською мовою у вільному світі і весь випроданий.
Ще живучи у Львові, І. Багряний нав'язує зв'язки з українським підпіллям, пише для упівців пісні, а пізніше виїжджає на Волинь і в Карпати в розташування УПА. Пише статті, малюс плякати, працює у відділі пропаганди. Також бере участь у перших зборах Української Головної Визвольної Ради в Чехословаччині. З наближенням фронту наш письменник переїжджає до Австрії, а потім до Західньої Німеччини, де разом з іншими письменниками створює літературну організацію МУР (Мистецький Український Рух).
В Німеччині, не зважаючи на несприятливі таборові умови, Багряний розгортає активну літературно-видавничу діяльність, організовує видання газети "Українські вісті". Незабаром виходять з друку його нові книжки: "Золотий бумеранг", вибрані поезії за 20 років, п'єси "Генерал", "Розгром", "Морітурі", що йшла на німецькій сцені, та великий роман "Сад гетсиманський", що викликав багато різних від-
гуків.
Про "Золотий бумеранґ", тобто про поетичний доробок І. Багряного, дуже прихильно писав відомий мовознавець і літературознавець Юрій Шерех: ... Це "поезія дерзання, життьової сили, незламної енергії. Поезія, що човном-душогуб-кою пливе в неозорість і неосяжність". Вона "невговтана, несамовита і водночас лірична, сповнена людського тепла, відкрита почуттям, як степ вітрам...і насичена глибокою му-зичністю — такою ж мірою вияв стихійного таланту поета, як і солідної української школи".
Серед сатиричних творів І. Багряного, вміщених у збірці "Золотий бумеранґ", маємо надзвичайно сміливий вірш "Батіг", де автор з великою майстерністю висміює такий простий "твір цивілізації", як батіг. В образі батога поет дошкульно висміяв гніт влади над безправною людиною. Ця тема зачіпає дійсність багатьох країн світу, та найбільше вона пасує до радянської дійсности, де все ходить під батогом мо-
сковської влади.
Його із шкіри зроблено простої Руками людськими. Давно. В старі часи. О, майстре перший з ери кам'яної! Чолом тобі, найбільшому з усіх!