партійною організацією.
Пересміявшися, редактор Яловий почав у тому ж напівжартівливому тоні розпитувати їх про майбутню книжку.
Яловий: — То ви розкажіть, що це за нариси будуть? Вухналь: — Звичайні нариси про подорож і більше нічого. Але для свіжости можу підпустити трохи й еротики, а як не хочете, то будуть на самій чистій ідеології...
Яловий (відхиляючись і гойдаючись на похиленому назад стільці і з тією ж усмішкою): — Це все, значить, морем будете їхати? Глядіть, щоб вас там не закачало.
Вухналь: — То нічого. Ми трохи сорокаградусної хильнемо, тільки так, щоб непомітно було.
Потім Яловий бере бланк договору й виповнює, а там, де стоїть прізвище, пише "Іван Ковтун".
Вухналь: — Вибачте, Михаиле Миколайовичу, ім'я нехай буде Іван, а прізвище пишіть — Колюмб. Розумієте: Іван Колюмб або ще краще — Іван Маґеллан, бо ми ж їдемо відкривати ще не знані для нас краї...
Всі голосно сміються. Потім Яловий знову питає:
— По чому ж вам платити за авторський аркуш? По сто карбованців вистачить?
Вухналь: — Що ви, що ви? Як можна більше! Бо ви ж знаєте, які тепер ціни на базарі? А крім того, я запевняю вас, що це ж будуть нариси на чистій морській воді.
Закінчуючи виповнювати, Яловий запитує:
— Яка ваша адреса? Будинок "Слово"?
Вухналь: — Та пишіть тепер просто — Атлантичний океан. Мене там кожна акула знатиме!
Так закінчилася ця весела й дотепна розмова з Юрієм Вухналем, який умів сипати перлини свого гумору на кожному кроці, кожного дня, при кожній нагоді. Але того разу, мені здається, Вухналеві не пощастило поїхати, поїхав лише Сава Голованівський, а Вухналь їздив трохи пізніше. Він проїхав від Чорного моря через Босфор, Дарданелли, Середземне море, Суезький канал, Індійський океан аж до Владивостоку. А зібраний матеріял та все бачене сприяло й тому, що в 1931 році він випустив пригодницьку повість "Чанг", а вже в 1935 році нариси "Люди моря" про згадану подорож. До появи цієї останньої книжки протягом кількох років Юрій
Вухналь нічого не видавав. Певно, обставини голоду 1933 року, арешти численних письменників, а серед них і його найближчого приятеля, глухого поета Олекси Близька, дуже загальмували його творчість. Більше того, останнім часом він надрукував кілька гуморесок, але підписувався вже новим псевдонімом "Клара Ґаздуль", що був мало кому відомий.
Початий розгром українського літературного фронту не минув і Юрія Вухналя: десь, мабуть, наприкінці 1935 року і він зник за мурами НКВД, а 15 липня 1937 року його вже не було серед живих. Але якщо про 26-річного Олексу Близька відомо, що його розстріляли приблизно 15 грудня 1934 року, згідно вироку Військової колегії найвищого суду СРСР у Києві, то про місце й обставини смерти Юрія Вухналя й досі нічого не відомо.
Так загинув чудовий гуморист і сатирик, що знав багато способів і засобів гумору, письменник, який протягом свого короткого віку створив багато цінних творів. Він ще йшов до зеніту у своїй різноманітній творчості, володіючи різними жанрами, але сталінський московський терор передчасно зупинив його життя разом з сотнями кращих представників нашої літератури й науки.