Від останньої залізничної станції Бійськ до невеличкого села Чемал, яке вони вибрали за об'єкт кінцевої зупинки, було понад 200 кілометрів. Далі не було ні залізниці, ні шляхів, і наші мандрівники мусили їхати понад річкою Катунь кілька днів верхи на конях.
Поживши там більше місяця в тих мальовничих околицях Чемалу, познайомившись з родиною місцевого вчителя, що складалась з дружини та двох дочок, а також з місцевими людьми та численними прибулими дачниками, Вол. Ґжи-цький вирішив писати роман "Чорне озеро". Це назва там-тешного озера, що по-ойротському зветься Кара-Кол. Одна з дочок згаданого вчителя Бобрана, Людмила, і стала прообразом головної героїні твору, Тані. Навколо неї фактично й розгортається основна дія роману. В Таню закоханий місцевий лікар, доктор Темір, що збирається одружитися з цією чарівною дівчиною-вчителькою. Але на цьому терені серед курортників з'являється москвич — спритний молодий художник Ломов. Цей підступний ловелас і шовініст, що ненавидить все неросійське і звисока дивиться на "відсталих" ойротів, швидко знайомиться й привертає до себе красиву душею й тілом Таню, обіцяючи одружитися з нею й забрати її до Москви. Але, обдуривши її, їде до Росії й присилає листа, в якому пише, що він помилився, що його кохання виявилось нестійким, що він передумав. Вагітна Таня впадає в розпач і напівбожевільна йде під час повіді до бурхливої Катуні на пагорок і, оточена виром річки, більше не повертається додому.
Д-р Темір їде до Москви. Випадково зайшовши там на виставку картин, він був вражений одним малярським полотном: це була праця художника Ломова, на якій зображена гола Таня, а за нею тягнуться різні духи з Чорного озера. З болем і глибокою образою він побачив надзвичайну схожість обличчя Тані. Значить вона гола позувала Ломову, коли той малював. Темір цілими днями проводить час біля картини. Та ось одного разу він побачив біля картини самого Ломова, що прийшов із своєю коханкою. У гніві Темір спершу кидається на картину, рве її на шматки, а потім б'є в обличчя огидного ловеласа Ломова. Навколо збирається натовп, не розуміючи причини бійки. Лише міліція вирятовує Ломова й заарештовує Теміра.
Весь роман Володимира Ґжицького читається! з надзвичайною цікавістю. Автор зумів змалювати в своєму творі цілу низку цікавих типів, своєрідну природу Ойротії і справедливу ненависть ойротів до росіян типу Ломова. Поруч самого романтичного сюжету автор показав життя ойротів, їхній побут, вірування й самобутність, не займану чужими впливами.
Володимир Ґжицький (Фото 1970 р.)
В образі д-ра Теміра автор показав доброго патріота-ой-рота, що безмежно любить свій край, свій нарід. Він свого часу закінчив медичну освіту в Москві, вірив у майбутнє свого краю, боровся проти власних шаманів, темряви. Та ось він, розбитий і зневірений, їде до Москви, щоб помститись на Ломову за Таню.
Хоч минуло багато років, але дорогою він бачить навколо обідрані російські села, брудні, гірші алтайських. Хати, мов купи гнилої соломи, порозкидані по полю, ніде ні однієї деревини, ні одного кущика! Над селами звивається чорне вороння і хмарами падає на село, як на падло. А він же тепер сподівався побачити його інакшим, оновленим, електрифікованим. І Ґжицький висловлює своє невдоволення словами доктора Теміра:
"Скільки наговорено, скільки написано про електрифікацію, а де вона? Ті люди, певно, і лямпочок електричних не бачили і, певно, скіпками світять і досі". І д-р Темір стверджує, що в ойротів краще. А далі думає: "І виходці з цих сіл хочуть учити нас, "диких алтайців". Вони приходять розказувати чудеса про свої досягнення. Вони не можуть зректися думки й охоти панувати над меншими націями. Творча нація! Оце називається здобутки творчої нації".
Поруч Теміра у вагоні їдуть дві крамарки чи міщанки, що прийняли його за калмика. З їхньої розмови поміж собою та частково і з ним, він бачить, як ці росіяни ненавидять людей іншої національности. Довідавшись, що він ойрот, одна з них говорить з досадою:
— Раніше того не було. Раніше була одна Росія. Велика, могутня Росія. Куди б ти не поїхала, ти чула, що ти в себе, дома. А тепер... повидумували якихось ойротів, і вони тепер, як рівні, ще й задаються. І певна я, що не православний.
Ці слова обурили д-ра Теміра, він весь кипів. Ця картина потвердила, що не тільки люди інтелігентні типу Ломова, а й рядові росіяни ненавидять інші народи, що живуть в Радянському Союзі.
Цей епізод з жінками, як із самим Ломовим, був дуже типовим для більшости росіян. І автор устами Теміра підкреслив: "Усі одним духом дишуть. І прості перекупки, і інтелігенти, і комуністи. "Єдіна нєдєліма" — ось квінтесенція всіх думок і бажань їхніх. Чи біла, чи червона — все одно, аби "єдіна нєдєліма". Вони всюди хочуть бути дома. Як же вони б могли відмовитись від Кавказу, від Криму, від Алтаю? їхні споконвічні! — І тут же "право нації на самовизначення, аж до відділення".
В образі Тані та її батька (за твором його прізвище Ток-пак) автор показав нову модерну родину культурних ойротів, патріотичних людей, що шанують свою мову, люблять над усе свій нарід. їхні погляди яскраво окреслюються, коли читаємо розмови й дискусії на національну тему поміж ними і Ломовим. Патріотична родина Токпаків (справжнє їхнє прізвище Бобрак) чекала революції, сподівалася, що її нарід стане господарем у своїй країні, але скоро побачила, що скрізь у них керують росіяни, що їх щоразу більшає, а до того ці зайди дивляться на них звисока, вважають їх нижчою расою.
Ломов же поводився з Танею, як представник вищої раси, що бачимо хоч би з такої розмови:
— Ви ж росіянка, — сказав художник, не то поважно, не то дражнячи дівчину.
— З вашої мови таке виходить. Ви завжди вмовляєте в мене, що я росіянка, і ображаєте мене. Хіба вам мало своїх? Захланний ви чоловік. Я ненавиджу таких, як ненавиджу переможців і насильників.
— Це ж ненависть раба?!
— Може?! А що ж робити? Мій нарід замалий, щоб порівнятися з вами. Я ненавиджу його іноді за його рабську ласкавість, але сподіваюсь й чую, що він, нарешті, прокинеться. Ще трохи і він не пустить вас більше на свою землю,